Новини для українців всього свту

Monday, Jun. 24, 2019

Володимир Лановий: «Лише відкрита конкуренція спроможна створити умови розвитку»

Автор:

|

Листопад 03, 2011

|

Рубрика:

Володимир Лановий:  «Лише відкрита конкуренція спроможна створити умови розвитку»

Після арешту й засудження екс-прем’єра України Юлії Тимошенко можливість укладення угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом (ЄС) опинилася під великим знаком питання. Якщо розібратися в історичних моментах п’яти останніх років, то перемовини щодо асоціації відбуваються протягом усього цього періоду. Як правило, тема загострюється після чергових політичних подій в Україні, тому виникає підозра, що розмови про асоціацію містять у собі не так фактологічне наповнення, як об’єкт для торгу. Звичайно, ця думка може бути помилковою, але після того, як ідея асоційованого членства була запропонована на заміну угоді про партнерство та співпрацю 2007 року, її реалізація все ще залишається на гіпотетичному рівні.

Тим, наскільки потрібна Україні, а також ЄС угода про асоціацію, її підводними каменями кореспондентка «Моста» вирішила поцікавитися у Володимира Ланового, експерта з економічних питань, доктора економічних наук. Володимир Ти­мофійович нині є головою спостережної ради Української державної інноваційної компанії, президентом Центру ринкових реформ, спеціалізується на промисловій економіці. Побувавши кандидатом у президенти України, народним депутатом України кількох скликань, Володимир Лановий, з огляду на це, дає не лише економічну оцінку, а й вдало проектує економічні процеси в політичну площину.

Провладні фахівці мислять по-чиновницьки

— Володимире Тимо­фійовичу, про асоційовану угоду стільки говорять, Європа майже робить її предметом торгу. Чи справді асоційоване членство з ЄС аж так вигідне для України? Що воно означає для нас, її громадян?

— Асоціація з ЄС — це відповідний рівень свобод громадян, матеріального достатку, захищеності прав, розвиненості споживчих цінностей, побутових послуг, житлових умов, транспортних сполучень, соціології, медицини, високого рівня освіти тощо. Це — підняття на якісно вищий щабель функціонування.

— Ви перелічили досить багато переваг, але чи справді укладення угоди про асоціацію забезпечить Україні казкове життя? Можливо, усі ці економічні й соціальні блага є передумовою застосування асоціативного членства України в ЄС, тобто так чи інакше ми повинні самотужки «підтягнути» наші стандарти життя до європейських?

— Наші урядовці, наші провладні фахівці, на жаль, мислять дуже вузько, по-чиновницьки, укладають певні малоініціативні тексти. Вони чекають від ЄС на пропозиції, тому що здебільшого не є знайомі з тактикою життєвої стандартизації, із досвідом і нормами ЄС, окрім окремих положень міжнародного права, міждержавних відносин, чого їх навчають у вищих навчальних закладах чи на додаткових курсах. А практичних знань розвитку інститутів економіки, підприємництва, фінансів, інвестиційних правил, функціонування цінних паперів, відповідних ринків — немає. Тому все, що записано в цій угоді, в основному має копіювальний характер. На жаль, навіть процеси фінансової відкритості, процеси єдності інвестиційних просторів Європи й України — усі ці речі не прописано в проекті документа. Питання, пов’язані з адаптацією робочої сили Європи в Україні, кваліфікованої робочої сили України в Європі, створення спільних програм також відсутні в угоді. Я би сказав навіть більше: спільних наукових розробок, побудови якихось нових проектів, машин, виробів високого класу ми не бачимо навіть у проектах самих договорів. Це, загалом, є показником того, що ми досі перебуваємо на дуже низькому щаблі щодо фаховості своїх сил і спроможності бути рівними партнерами для ЄС.

Були готові до ін­теґрації 1913 року

— Одним із найважливіших аспектів угоди про асоційоване членство великі підприємці вважають створення зони вільної торгівлі (ЗВТ), покладаючи на неї надії…

— Є такі сподівання, адже в усьому світі все починається з торгівлі. Об’єднання торгівлі, її спільний розвиток сприяє залученню капіталу, після чого активізуються виробничі процеси. Виробничі процеси, своєю чергою, дають можливості для розвитку та інтеґрації науки й освіти. Ми, звичайно, будемо рухатися, але дай, Боже, щоби ми рухалися саме в цьому напрямку.

— Якщо зараз оцінити готовність України до економічної, наукової, соціальної євроінтеґрації, то яку оцінку ви поставили би за десятибальною шкалою?

— Ми були повністю готові до інтеґрації 1913 року, у нас була конвертованість грошей Російської імперії, вільний перетин кордонів, можливості отримання віз і таке інше. І бізнес був схожий, і виробництво, і технології; бельгійці, голландці працювали в Україні, будували залізничне сполучення, підприємства. А що далі ми від Європи відділені, і цей процес відставання-відділення триває, то менше ми готові до євроінтеґрації. Зараз, я би сказав, ми готові до цього на один бал із п’яти. Якщо Польща, Чехія були готові на три бали, як і вся Балтія, то наш показник — утричі гірший. Хоч ми так довго чекаємо, усе ж продовжуємо перебувати в такому ізольованому становищі.

— Виникає таке враження, що владі насправді не вигідна європейська асоціація, представники владної верхівки в цьому не зацікавлені. Це справді так?

— Я не буду говорити про всю вертикаль влади, але що стосується її верхівки, то вона у своїй більшості пов’язана з великим бізнесом. А великому бізнесу потрібні великі масштаби. Тому євроінтеґрація й асоціація більше вигідні для великого бізнесу, у тому числі тих, хто перебуває при владі, аніж для загальнонаціонального процесу.

Потуга ЄС залежить від України

— Бізнесова верхівка бачить сенс угоди у створенні ЗВТ. Що вона передбачає в українсько-європейському проекті?

— Під цим процесом кожен розуміє своє. Із різними країнами в ЄС є різні договори про ЗВТ. Європа навіть уклала договір про ЗВТ, наприклад, із Південною Кореєю. Скажімо, існує угода про ЗВТ ЄС із Чилі й Алжиром. Звісно, український варіант повинен суттєво від них відрізнятися. Тут враховується розвиток економік різних країн, їхнє географічне розташування, більш-менш — сполученість економік і відносин. У нашому випадку мова йтиме про відкритість кордонів, фінансову відкритість, себто жодних обмежень у валютообміні, який уводить Національний банк України, різноманітних фінансових дозволів щодо переводу коштів сюди, установленню податків різного типу. У Європі діє принцип єдиної ліцензії: якщо, для прикладу, у Португалії ви зареєстрували банк чи страхову компанію, то ця компанія діє на всій території ЄС. А в нас панує цілковитий безлад: її потрібно зареєструвати у Києві, потім — у своєму місті, усюди, де ви відкриваєте філії, чи десь у Національному банку Польщі. Оце приклад закритості фінансової, яка просто не дає змоги капіталам приходити в Україну. Нам обов’язково потрібен безвізовий режим, потрібне соціальне сприяння робочій силі в Україні. Треба будувати житло, треба будувати військову інфраструктуру, інші відповідні умови забезпечення благами іноземців, які приїхали працювати в нашу країну. Тому що ми ніколи не наздоженемо Європи за технологічним, виробничим рівнями, за якістю обслуговування, якщо не будемо до себе запрошувати працівників, а не тільки віддавати своїх людей. Має відбутися об’єднання та збільшення сфер послуг — транспортних, комунікаційних, інформаційних, інтернет-сервісу, послуг, пов’язаних із медициною, охороною здоров’я, щоби люди з різних країн адаптувалися цілком однаково, приїжджали сюди й відчували, що вони — не у Німеччині, не в Італії, а в Україні. Окреме питання — це освіта, мовні стосунки, єдність і взаємність у мовному середовищі. Необхідна запорука таких соціальних, економічних інтеґрацій. Гадаю, навіть цього достатньо.

— Чи Європі вигідна асоціація з Україною, враховуючи рівень української адаптації економіки, соціальної сфери, підприємництва та наукового розвитку?

— Проект українсько-європейського об’єд­нання пов’язаний із тим, що окремі країни є дрібними одиницями, і потужності виробництва ЄС, його капітальних джерел, капітальних концентрацій — надто великі, щоби торгувати й продавати продукцію у межах п’яти- чи десятимільйонної держави. Тому об’єднання країн у спільний ринок як така генеральна ідея є способом створення потужного внутрішнього ринку, який би працював у одному режимі, і концентрація ресурсів відбувалася на своїй же території, а не вивозилася десь в Америку чи в Китай тощо. Тобто це — ідея, яка би створювала з України економічного суб’єкта світової економіки, такого ж потужного, як і інші суб’єкти світової економіки, щоби ми були принаймні рівноправними в ЄС чи навіть випереджали такі країни, які я назвав — США, Китай, за обсягом виробництва. Інакше країнам доведеться завжди працювати на Америку, і вони будуть мати такий же вірогідний вигляд, як і в середині ХХ ст. Тому потуга ЄС залежить, у тому числі, і від України — від ресурсних можливостей різного типу, які будуть зміцнювати Європу, а також, звісно, від розширення цього ринку, створення внутрішніх потуг усередині цього ринку, посилення конкуренції між різними суб’єктами. Одна річ — це французи, які королюють на сільськогосподарському ринку Європи; інша — необхідність конкурувати з Україною. Усе це в ЄС розуміють не як створення переваг для своїх учасників, а як посилення своєрідної потуги, посилення конкуренції, посилення змагальності в цих процесах, в економіці. Тільки це спроможне дати нові ефекти, нову якість. Європейці орієнтуються не на те, що вони будуть мати з України в разі її асоціативного членства в ЄС, а беруть до уваги те, що спільного ми можемо з Європою зробити.

Розмовляла Юлія Кухар

 

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...