Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Saturday, Nov. 18, 2017

Вітторіо Соротюк — про Національний день української громади в Бразилії

Автор:

|

Жовтень 05, 2017

|

Рубрика:

Вітторіо Соротюк — про Національний день української громади в Бразилії

Українська діаспора у Бразилії налічує 126 років. перші імміґранти зі Золочева приїхали у цю далеку країну 23 серпня 1891-го. На початку ХХ ст. до Бразилії перебралися 20 тис. українців. Усі вони були з Галичини, яка тоді входила до складу Австро-Угорщини. Друга хвиля українських імміґрантів прибула на будівництво залізниці з Сан-Пауло до Ріо-Ґранде. Тепер тут мешкає близько півмільйона українців. 2010 року Луїс Інасіо Лула да Сілва, президент Бразилії, підписав закон, який встановив 24 серпня Національним днем української громади в Бразилії. Вітторіо Соротюк — заступник президента Світового конґресу українців, голова правління Українсько-бразильської центральної репрезентації (УБЦР) у місті Прудентополіс (штат Парана). За фахом — адвокат із екологічного права. Має статус закордонного українця. Імміґрант у третьому поколінні: наприкінці ХІХ ст. до Бразилії еміґрували його діди. Пан Вітторіо стверджує, що у його прізвище вкралася помилка: насправді воно звучить як Сиротюк, адже прадід Семко Сиротюк — родом із села Сітківці Тернопільської області.
— Розкажіть, будь ласка, чим живе українська громада у далекій Бразилії…
— Значна частина проживає у штаті Парана зокрема, у місті Куритибі є близько 55 тис. українців. Є міста, які цілком можна вважати українськими. Це передусім Прудентополіс, де з 50 тис. мешканців 38 тис. мають українське коріння, Малета — українці там становлять 60 % населення, та Пауло-Фронтінь — 55 %. До прибуття перших українських міґрантів штат Парана, який займає 2,34 % національної території, був чи не суцільним пралісом (сертоною), мав 250 тис. мешканців. Тепер його населення зросло до 10 млн, з яких значну частину складають українці. З часу здобуття Україною незалежності до нас приїхало мало людей. Це насамперед професори, котрі працюють у бразильських університетах. Найбільше фахівців працює у бразилійсько-українській організації Ciclone Space. Нам бракує вчителів української мови. Її навчають при суботніх і недільних школах, а також церквах. Федеральний Університет Парани провадить курси української мови. Ми зацікавлені в обміні студентів між нашим країнами. Під час святкувань Днів діаспори я зустрічався з очільниками Львова. На зустрічі обговорили співпрацю Львова з містом Куритиба у сфері екології, культури та вищої освіти. Плануємо у жовтні ц. р. підписати угоду про партнерство між Прудентополісом і Тернополем, а це і туризм, і культурна співпраця.
— Мабуть, така велика діаспора об’єднана у певні товариства…
— Серед світських організацій визначальною є УБЦР, яка була заснована 1985 року. З нею співпрацюють Українське товариство Бразилії (СУБРАЗ), Товариство прихильників української культури, товариства «Полтава», «Соборність», Асоціація українсько-бразилійської молоді. Потужним фактором єднання є Церква — передусім УГКЦ, яка діє в Бразилії ще з 1896-го. Вона налічує 25 парафій і 236 церков. Більшість сестер-черниць мають вищу освіту, займаються катехизацією молоді, навчанню дітей української, обслуговуванням сиротинців, шпиталів, домів для осіб похилого віку. У Бразилії існує також Українська православна церква, яка належить до екуменічного патріархату в Константинополі.
— А чи є у вас україномовні газети, культурні осередки?
— У нас виходять три українсько-бразилійські газети: «Праця», їй уже понад сто років, «Хлібороб» і «Місіонер» — світське електронне видання, що виходить при СУБРАЗ. Є радіо, на якому щоранку транслюють Службу Божу повністю українською мовою, звучать українські пісні, його, до речі, можна слухати і в Інтернеті за адресою www.radiozabava.com.br. Українська громада у Бразилії має три музеї. Найбільший — Музей 1000-ліття у Прудентополісі, другий — при товаристві СУБРАЗ у Куритибі і третій — при нашій громаді у Телемако Борба. Також мерія Куритиби спорудила Український меморіал, де є копія першої церкви, її дзвіниця, монумент Писанки та монумент жертвам Голодомору-Ґеноциду. У Бразилії діють 24 фольклорні гурти: «Барвінок», «Калина», «Верховина» й інші, організовані українськими громадами. Щороку влаштовуємо Національний фестиваль українських танців. Бразилія з її 180 мільйонами жителів є мультиетнічною державою. Нерідко навіть трапляється, що африканці чи японці охоче витанцьовують нашого гопака. А, скажімо, хореограф фольклорного ансамблю «Верховина» має італійське походження.
У кожному домі, крім вишитих сорочок можна побачити подушки, рушники, серветки. А в Прудентополісі працює кооператив, де задіяні 160 жінок-вишивальниць. Щодо писанкарства, то я міг би організувати інтернаціональний конкурс з писанкарства і, якщо б ми не здобули першого місця, то з упевненістю скажу, що були б одними з перших. Адже українська писанка стала традиційним народним мистецтвом на півдні Бразилії. У нас існують навіть спеціальні курси з писання писанок, є писанкарі-професіонали, для яких це мистецтво стало основним прибутком! Дуже популярною серед бразилійців є українська кухня, яку залюбки смакують не лише в українських ресторанах, а й удома. У будь-якій кулінарній книзі можна знайти рецепти приготування українського борщу, вареників, або, як кажуть у нас, пирогів, голубців, куті.

Оксана Нагірна

About Author

Meest-Online

Loading...