Новини для українців всього свту

Tuesday, Jun. 18, 2019

Віталій Циміданов: «Донецькі кургани і єгипетські піраміди — явища одного порядку»

Автор:

|

Березень 20, 2019

|

Рубрика:

Віталій Циміданов: «Донецькі кургани і єгипетські піраміди — явища одного порядку»

У Донецькому степу кургани — звична картина, без них неможливо уявити цю землю. Вони розсипані територією реґіону і зберігають у собі багатовікову історію цього краю. Про них розповів Віталій Циміданов, авторитетний дослідник, начальник сектору охорони пам’яток археології, історії та культури Донецького обласного краєзнавчого музею. На жаль, це інтерв’ю стало для нього останнім. Наприкінці лютого вчений помер.

Раніше за піраміди
— Скільки курганів є на території Донеччини та яка політика щодо них?
— На підконтрольній Україні території Донецької області — близько 6 тис. курганів. Політика щодо курганів полягає в тому, що їх треба зберігати і не розкопувати. Адже кургани — пам’ятки історії і перебувають під охороною держави. Під час розкопок наших курганів нової інформації не отримаємо, тому головне — зберегти їх для нащадків, котрі зможуть провести детальніші аналізи й отримати більше інформації, ніж ми, адже прогрес і наука не стоять на місці. Всі кургани вже давно нанесені на мапу. Ще 1994 року існувала організація «Укрземпроект» і у неї були мапи всіх колгоспів, радгоспів, усіх сільгоспземель. Ми ходили туди і наносили на їхні мапи всі кургани, що знали. Брали ще мапи XIX ст., так звані карти Шуберта, там також кургани позначені. І карти Генштабу Червоної армії 1941 року, і на них кургани були вказані. Потім це потрапило на кадастрові мапи. А це вже юридичне існування всіх курганів.
— Який вік курганів на Донеччині?
— Люди тут з’явилися і стали насипати перші кургани десь 5-5,5 тис. років тому — раніше, ніж єгиптяни почали споруджувати свої піраміди. Кургани й єгипетські піраміди — явища одного порядку. Це спроба створення. У стародавніх релігіях вважалося, що в центрі Світу є гора — у греків Олімп, у євреїв і християн — Голгофа, в індусів — гора Мєру. Тому створювали моделі цієї гори. Тобто курган — модель гори і піраміда — модель гори. Їх створювали, щоб упорядкувати світ. Адже були такі вірування, що коли помирає людина, особливо якийсь видатний вождь, то вважали, що світ приходить в стан хаосу, жити далі неможливо. Саме тому люди намагалися упорядкувати світ. Один із способів — створити модель Світової гори.
— Зараз ви їх інвентаризуєте?
— Аякже. Управління культури планувало провести це за три роки, але позаяк цим займаються лише троє, то все може розтягнутися на 30 років. Ми приїжджаємо, перевіряємо, в якому стані курган. На щастя, зараз нам компенсують транспортні витрати. Якщо курган у нормальному стані, проблем немає. Коли курган зачепили, припустімо, при розоренні, ми можемо це зупинити.

Бувають якісь незрозумілі речі
— Знаю, що є і так звані чорні археологи. Яку шкоду вони заподіюють?
— Серед тих, хто копає, є різні люди. Є зациклені на Другій світовій війні, адже на курганах часто встановлювали бліндажі. От вони і шукають усілякі німецькі реліквії. Цікаво, що радянські не шукають. Від таких копачів шкоди не багато. Вони з металошукачем шукають, і там, де пішов сигнал, копнуть на штик лопати, а далі не лізуть. Але є й ті, хто полює саме за археологією. У Донецькій області, на щастя, таких дуже мало, бо у нас поховання в курганах небагаті — скелети та горщики. Таке особливо не продаси. Більше шкоди завдає розорювання землі, ніж «чорні» археологи.
— А теперішня війна кургани зачіпає?
— Будь-яка війна залишає свій слід. Звісно, порушуються й поховання, кургани. Ось була така історія. 2014 року біля села Закотне у Лиманському районі йшли кровопролитні бої. Ця територія стратегічно важлива — там дуже високий берег Дінця, звідти добре прострілюється місцевість. Там українська лінія оборони була кругова. І були шанці бойовиків. Місцеві розповідали, що це були чеченці. Потім бойовиків вибили звідти. І виявилося, що ті викопали окоп і пошкодили стародавні поховання. Це найманці, їх поховання не цікавили. Коли вже ми туди прибули, все зачистили, шанці закопали, тепер там більш-менш нормально.
— Чула, що кургани зазвичай багатошарові, і в одному буває кілька різних культур і епох…
— Це правда. Бувало, що один народ курган споруджував, потім приходив інший і міг у цьому ж кургані ховати своїх небіжчиків. І так бувало кілька разів. Найбільш рання — культура витягнутих поховань, це десь IV тис. до Р. Х. Потім III тис. до Р. Х., це ямна культура. Для неї характерні посудини з круглим дном. Потім — кінець III тис. — початок II тис. до Р. Х. — було кілька катакомбних культур. У них могили дивні — копали штольню, а потім іще вбік камеру. Там клали небіжчиків, потім закривали вхід дошками, камінням, колесами від возів. Тоді були схиблені на потойбічному світі. Потім були десь XVIII-XVII ст. до Р. Х., так звана бабинська культура. Поселення так назвали, бо копали біля села Бабиного. У них була дуже незвичайна орнаментація кераміки. Якщо інші народи, наприклад, прокреслювали лінії, то тут орнамент наліпний був, рельєфний.
— А як ви визначаєте культури, епохи?
— Археологія існує ще з кінця XVIII ст. маю на увазі, на території України. Накопичили величезний досвід. До прикладу, ми знаємо, що у кожної культури свій посуд був. Найпростіше визначати за посудом, який відрізнявся за формою, орнаментом. Мені достатньо поглянути на посудину, навіть на її уламок, щоб визначити, з якої вона культури, якого століття. Суто візуально бачимо, який орнамент, якого кольору черепок, які домішки і це все відразу про нього скаже. Ніяких аналізів не треба проводити. Та дуже рідко, але бувають якісь незрозумілі речі.

Археологи розкололися
— Нещодавно в одному з поховань на Донеччині розкопали крем’яний ніж. Це унікальна знахідка у Донецьких курганах?
— Таких ножів тисячі. Але знайдений крем’яний ніж був цікавий тим, що був знайдений при розкопках ямної культури. Річ у тім, що для поховань ямної культури загалом не характерно класти в могилу речі. От як зараз не кладуть, і у них також, мабуть, релігія не дозволяла. І зазвичай у похованнях ямної культури просто скелет, навіть посуду немає. А тут незвичайний випадок — посудина з круглим дном і наконечник списа. Причому цікаво, що це були останки підлітка, а не дорослої людини. Є такі загадки, які важко розгадати.
— А ви до війни жили й працювали у Донецьку?
— До війни жив у Макіївці, але їздив до Донецька на роботу. Спершу була надія, що нас українська армія звільнить. Але потім збагнув, що справа затягнеться. Якби я був конформістом, можна було жити й на окупованій території. Там у мене була 15 тис. RUR зарплата, це стільки, скільки отримує їхній «ополченець», котрий сидить у шанцях. А я отримував стільки, сидячи у музеї. Але мені просто було огидно. Захожу до музею, а там ця ганчірка з цим півнем, «прапор». Я довго терпів, нелегко залишити свій будинок, все покинути. Довго себе накручував. Аж раптом… У моєму кабінеті висів портрет Степана Бандери. Але мій кабінет був на третьому поверсі. А біля краєзнавчого музею у Донецьку розмістився виставковий центр «Експо-Донбас». І там ці виродки зробили склад боєприпасів. Гадаю, якби туди потрапив хоч один український снаряд, там би навколо на сотні метрів усі будинки були б у руїнах. Тому бойовики заборонили нам в музеї підніматися вище другого поверху. Вони заборонили — сказали, що якщо когось побачать, будуть стріляти. Ну ми нишком піднімалися, кабінет же на третьому поверсі, і там так і залишався портрет Бандери. Я про нього навіть уже забув. Хоча частіше музейні співробітники працювали в підвалі. Але потім знайшовся якийсь «павлік морозов», котрий побачив цей портрет Бандери у моєму кабінеті і сказав про це директору музею. Він мене викликав і заявив, що я фашист. А я сказав йому, що у нього бюст Сталіна, а мого діда 1937 року розстріляли. То хто з нас фашист? Ми посварилися й я написав заяву. Потім директор, кажуть, шкодував про те, що я пішов. Не сам, але просив різних людей, аби мені телефонували, просили повернутися, казали, що все забудеться. Але я вже вирішив їхати. 10 лютого 2016 року виїхав із окупованої території. Відтоді там жодного разу не був. Донька молодша там ще залишалася, але потім до Києва переїхала. У Макіївці рідня живе, за моєю квартирою наглядають. Зараз оренду квартиру у Костянтинівці, їжджу до Краматорська на роботу.
— А скільки виїхало працівників музею з Донецька і скільки залишилося?
— З Донецька лише археологів, котрі працювали у нашому музеї, — п’ятеро, стільки ж залишилося. Статистика була така — половина за Україну, 25 % — сепаратисти і 25 % — «ні риба, ні м’ясо». У Донецьку залишилися проукраїнськи налаштовані, але їм там важко, незатишно, вони під постійним пресом. Є й відверті сепаратисти, котрі брали участь у захопленні будівель, їм однозначно потім або до Росії втікати, або в тюрму, коли українська армія прийде. Тому археологи й розкололися.
Розмовляла Олена Колгушева, Укрінформ

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...