Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Saturday, Nov. 18, 2017

Віталій Мартинюк: «Розмови про здачу України Путіну можна поховати»

Автор:

|

Червень 22, 2017

|

Рубрика:

Віталій Мартинюк: «Розмови про здачу України Путіну можна поховати»

Півроку діяльності Дональда Трампа на посаді президента США виявилося достатньо, щоб розчарувати тих, хто авансом записав його у друзі Путіна, й обнадіяти тих, кому трампівська перемога здавалася катастрофою. Схоже, прогнози, що Трамп-кандидат і Трамп-президент матимуть багато відмінностей, справджуються. Для України наразі зі знаком «плюс». Якщо передвиборча риторика мільярдера з прив’язкою до російсько-українського конфлікту не просто насторожувала, а лякала, то тепер приводів нервувати через застережливі сигнали з Вашинґтона у Кремля додалося. Чого варта лише «неприємність», якою став для Москви прийом у Білому домі міністра закордонних справ України Павла Клімкіна, та ще й одразу після аудієнції його російського «колеги» Сергія Лаврова. Вже сам факт, що така зустріч відбулася, для Кремля — як сіль на рану. І хоча оцінки щодо значимості цих перемовин для України різні, одне можна сказати напевно: пауза у Білому домі щодо «українського питання», яка тривала, поки новий президент входив у курс справ, завершилася. Про те, чого очікувати після завершення американської паузи в «українському питанні», розповів український політичний експерт Віталій Мартинюк, керівник міжнародних програм Центру глобалістики «Стратегія ХХІ».

Головне завдання «Мінська» — зупинити бойові дії
— Помітним є активніше втручання Вашинґтона у врегулювання російсько-українського конфлікту. Дональд Трамп демонструє бажання припинити, точніше — вирішити конфлікт. Свідченням цього є його особиста зустріч із обома міністрами закордонних справ — України та Російської Федерації (РФ). Оскільки про що балакав Трамп із Лавровим і Клімкіним, ми не знаємо, то можемо лише припускати, що Сполучені Штати якщо не запропонували конкретного механізму, то принаймні визначили свій посил — конфлікт має бути врегульований, сторони повинні виконати взяті на себе зобов’язання, які базуються на мінських домовленостях. Активність Вашинґтона щодо врегулювання російсько-українського конфлікту породила припущення, що Сполучені Штати можуть увійти до «нормандського формату». Але, гадаю, що це малоймовірно. Швидше за все, США працюватимуть самостійно у трикутнику Вашинґтон-Москва-Київ. Розмовлятимуть із Україною та РФ напряму, але консультуватимуться з Федеративною Республікою Німеччина (ФРН) та Францією.
— Який формат перемовин для врегулювання ситуації на Донбасі був би найефективнішим для України?
— Для України найкращий той формат, який дозволить припинити аґресію РФ, зупинити війну, відновити територіальну цілісність і суверенітет. Якщо вдасться чи то Франції з ФРН разом, чи Європейському Союзу загалом, чи США, заручившись підтримкою інших країн, натиснути на Кремль, щоб він виконав хоча б частину домовленостей, то хай працює будь-який формат.
— Але чи можна вважати вирішенням конфлікту виконання мінських угод?
— Якщо говорити про порядок виконання мінських домовленостей, то і в Європі, і в США погодилися, що без реалізації безпекової частини цих угод неможливо виконати їхню політичну частину. Чому всі так чіпляються за «Мінськ»? Бо більше нічого немає. Немає механізму, який би забезпечив хоча б зупинення бойових дій на сході України. На Заході розуміють, що досягти якихось нових домовленостей із Кремлем — завдання, яке фактично неможливо виконати. І в Європі, й у Вашинґтоні, вочевидь, усвідомлюють, що мінські угоди не призведуть до врегулювання конфлікту. Головне завдання «Мінська» — зупинити бойові дії. А далі вже можна говорити про наступні кроки.

Вашинґтон буде вирішувати питання так, як їх бачить
— Російський історик і політолог Андрія Зубов заявив, що Трамп диктує Путіну умови капітуляції. Сміливі висновки, але чи не передчасні?
— Зустріч міністра закордонних справ із президентом будь-якої країни свідчить про її надзвичайну важливість. Коли міністри закордонних справ приїздять до іншої країни, то зустрічаються з рівними собі. Якщо Трамп запросив Лаврова до себе у Білий дім, це означає, що у нього було серйозне і конкретне послання для РФ, яке він озвучив. Трамп продемонстрував, що воліє діяти з позиції сили. Якщо аналізувати його перші укази, програму Республіканської партії, акценти очевидні: Америка має стати найсильнішою державою, має посилити свою військову складову тощо. Вірогідно, Лаврову була доведена ця позиція. Чи звучали натяки, що може зробити Вашинґтон, якщо РФ не виконуватиме взяті на себе зобов’язання, важко сказати.
— Чи можна сказати, що страшилка про велику угоду Трампа з Путіним, за якої Україна може стати розмінною монетою, зокрема у торгах щодо Сирії, вже точно з розряду фантастики?
— Я і до цього не вірив у сценарій, за якого в обмін на дивіденди щодо Сирії можлива здача чогось, що стосується України. Якщо аналізувати поведінку Трампа, то виглядає, що Вашинґтон не планує торгуватися. Він буде вирішувати питання так, як їх бачить. США відчувають, що сил мають для цього достатньо. Тому розмови про угоди в обмін на Україну можна поховати.
— Є припущення, що в «українському питанні» Трамп не в останню чергу керується власним інтересом, сподіваючись якнайшвидше загасити хвилю звинувачень щодо зв’язків з РФ та її втручання у виборчий процес. Мовляв, аби спростувати закиди щодо підігрування Кремлю, очільник Білого дому намагатиметься демонструвати паритет у відносинах із Москвою та Києвом…
— Такі підозри небезпідставні. Позиція підтримки України може якщо не спростувати, то принаймні збалансувати звинувачення щодо зв’язків команди Трампа з Москвою. Трампу потрібно показати, що у нього немає прихильного ставлення до РФ. Що він, власне, і робить.
— Але чи не згасатиме ця його активність щодо «українського питання» у міру згасання скандалу, пов’язаного зі закидами щодо сумнівних контактів із Кремлем?
— Сполучені Штати підтримують Україну і будуть продовжувати цю лінію. Конґрес не дасть президенту розслабитися і «забути» про Україну чи послабити увагу до неї. Не лише у заявах, а й у діях Трампа проглядається намагання Вашинґтона відновити та навіть посилити свої лідерські позиції на міжнародній арені. Про це свідчать і ракетний удар по авіабазі у Сирії, і завдавання бомбового удару по позиціях бойовиків в Афганістані, і підтягування Військово-морських сил США до Північної Кореї.

Тиск на Україну продовжуватиметься, щоб вона не звертала зі шляху реформ
— Нестандартність і непередбачуваність господаря Овального кабінету може зіграти для України не лише у «плюс», а й у «мінус». Чи не станеться так, що неприємні новини можуть чекати нас вже після анонсованої на липень зустрічі Трампа з Путіним?
— Очікувати можна всього. Але тільки не того, що США підуть на поступки щодо територіальної цілісності України. Це неможливо, оскільки засвідчить крах системи міжнародних відносин і міжнародного права. Навіть опосередковане визнання зміни кордонів України може спровокувати ланцюгову реакцію у будь-якій частині світу. Це загрожує стати небезпечним прецедентом. Тому, гадаю, ні Вашинґтон, ні Брюссель не наважаться на такий крок.
— Звучали побоювання, що за президентства Трампа США приділятимуть менше уваги просуванню внутрішніх реформ в Україні, ніж це було за Обами. Чи є підстави говорити про можливе послаблення американського тиску у цьому напрямку, що важко назвати для України позитивом?
— Конґрес схвалював і продовжує схвалювати допомогу Україні, у т. ч. фінансову. У Сполучених Штатах дуже піклуються про те, куди йдуть кошти платників податків. І якщо в Україні не продовжуватимуться реформи, не буде досягнуто реальних зрушень у боротьбі з корупцією, то американським політикам буде непросто пояснити, чому США вкладали кошти у таку країну. Тому тиск на Україну продовжуватиметься, щоб вона не звертала зі шляху реформ.
— Чого очікувати від зустрічі Трампа з Порошенком, якщо вона все ж відбудеться? І чи матиме значення (про що сперечаються експерти), буде цей діалог до чи після перемовин американського лідера з Путіним?
— Якщо говорити про послідовність зустрічей, то тут не можна виключати сценарій, як у випадку з Лавровим і Клімкіним. Є ймовірність, що зустріч президентів може відбутися якщо не втрьох, то принаймні в один день чи з розривом в один день. Оскільки вже були зустрічі на рівні міністрів закордонних справ і президента з міністрами, то це означає, що ключові месиджі доведені. Гадаю, зараз кипить робота з оцінювання того, що міністри привезли з Вашинґтона, і йде процес двосторонніх консультацій — Вашинґтон-Київ, Вашинґтон-Москва. Сторони визначаються, як діяти далі, яку позицію обстоювати і що виносити на зустрічі тепер вже президентів. Яким буде результат, побачимо.
«Високий Замок»

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...