Новини для українців всього свту

Saturday, Nov. 28, 2020

Віталій Марків: «Завершилася одна з найважливіших моїх битв»

Автор:

|

Листопад 21, 2020

|

Рубрика:

Віталій Марків: «Завершилася одна з найважливіших моїх битв»
Віталій Марків

Як писав «Міст», апеляційний суд Мілану (Італія) 3 листопада ц. р. виправдав українського національного гвардійця Віталія Марківа, котрого суд присяжних м. Павія засудив до 24 літ позбавлення волі за начебто причетність до загибелі італійського фотокореспондента Андреа Роккеллі та його перекладача, росіянина Андрія Миронова у травні 2014-го на Донбасі. Рішення суду Марків почув у в’язниці. Через коронавірус його вперше за роки судової тяганини не привозили до будівлі суду на засідання. Та він весь час перебував на відеозв’язку. Три роки, чотири місяці, два дні український військовослужбовець провів за ґратами в Італії.
Його справа почалася 2017 року, коли разом із дружиною прилетів до Італії в гості до мами. Ветерана затримали на летовищі Болоньї італійські правоохоронці. Українець добре знає італійську, майже десять років прожив у цій країні. Коли почався Майдан, він вирішив, що має бути на Батьківщині. А коли в Україну прийшла війна, не вагаючись пішов захищати рідну землю.

Дорога на волю
— Якими були ваші перші емоції, коли зрозуміли, що ви вже вільна людина?
— Насамперед мені в це не вірилося. Я був готовий до найгіршого, хоча ніколи не полишав надії на найкраще. Знаєте, це я зараз усвідомлюю, що я справді вільна людина, а як тільки пролунала фраза «не винен», мені не вірилося… Там, у в’язиці, не очікував цього, але це був надзвичайно великий сюрприз. Для мене це одна з найважливіших мої битв і найголовніша моя перемога, особисто як людини, як чоловіка.
— Як вас проводжали та зустрічали? Що відчули, коли без супроводу ішли тією дорогою біля в’язниці до рідних, котрі приїхали по вас пізно ввечері одразу після рішення суду?
— Щоразу, коли виїжджав з тієї буцегарні на судові процеси, мене возили у спеціальному авто, де було дуже обмежена видимість, тому що ти вже майже в клітці. Побачити щось неможливо, але я все одно бачив цю дорогу, якою, я вірив, що рано чи пізно пройду. І коли нарешті мої найголовніші побажання справдилися, коли я вже ішов із тими торбами, коли засуджені з моєї секції починали бити в двері, за традицією, коли людину випускають, це були величезні емоції, мене переповнював океан емоцій, які словами просто не описати. Я нарешті обійняв матір. Побачив Арсена Борисовича (міністра внутрішніх справ України Арсен Аваков був на засіданні суду — Авт.), консула, українського посла та журналістів. І подумав: нарешті цей сон перетворюється в реальність.

Печінковий торт
— Ви не бачили дружину три роки. Заборонили їй провідувати вас у в’язниці. Як готувалися до зустрічі? Ваша мати сказала, що ви замовили смаколики…
— Це принципово було. Я їй не забороняв, ми домовилися, щоб вона до мене не приїздила. Вона була готова за першим дзвінком сісти на літак і прилетіти до Італію, але ми з нею домовилися, щоб вона на мене чекала в Києві. Чому? Бо пам’ятаю, як вона витримала мій арешт. Я бачив її стан, коли на мене одягнули кайданки, я бачив, що там були такі емоції, що словами не описати. І розумів, через що повинні були проходити моя мати, моя сестра, через ці всі перевірки, щоб побачитися. На мою думку, це було дуже ганебно. Тож не хотів, щоб вона, така вразлива, також через це проходила. Якби була моя воля, інші б теж до мене не приходили — через ці всі обшуки, перевірки, вмовляння передати посилку, зайві грами, кілограми.
На мене ще мій песик чекає, йоркширський тер’єр, не знаю, як на мене відреагує. Згадую, як вона мене чекала, коли я приїжджав із фронту, зі служби, тому не знаю, як це все відбуватимуться, буду діяти по ситуації. Та й мама у мене золота, а теща — дорога. Я у своєї дорогої тещі замовив свій улюблений печінковий торт. У мене теща робить такий тортик незабутнім. Це така святкова страва, бо я дотримуюся здорового, спортивного способу життя.
— З вас зняли абсолютно всі обвинувачення та обмеження, ви вільна людина. До Італії плануєте колись іще приїхати?
— Не потрібно судити всю країну, весь народ за діями окремих людей. Це було б несправедливо. Навіть попри на те, що мене засудили іменем італійського народу, я не буду в цій грі. Тому насамперед хочу, щоб абсолютно й остаточно це все закінчилося, я буду розмовляти зі своїми адвокатами, а потім будемо діяти. У мене в Італії мати, сестра, вітчим.

Завдяки великій підтримці
— У вас забрали три роки життя. Ви провели їх за ґратами. Зараз, коли вас виправдали, будете звертатися до суду?
— Звісно, винні мають бути притягнуті до відповідальності. Я переконаний, що люди, котрі знали, що я не винний, просто мовчали. Мене намагалися зганьбити не лише як людину, а й з як військовослужбовця. З мене робили того, хто не шанує нічого, ніяких людських законів, воєнної доктрини, узагалі — людина беззаконня. Своєю витримкою, своєю вихованістю, дисципліною я продемонстрував, чого вартий і які саме ідеали дали мені можливість вистояти всі ці випробування.
— Які ваші подальші плани після повернення в Україну? Військова кар’єра? Дитину плануєте?
— Звісно, вирішення демографічної проблеми ми це вже обговорювали з дружиною. Це буде одна з найперших дій. А що стосується подальших моїх планів, я військовослужбовець, тому продовжу службу, а там діятиму за обставинами.
— Що допомагало все це витримати у в’язниці? Фізичні вправи, книжки?
— Це все завдяки великій підтримці, зокрема, й української діаспори. Це все було патріотичне виховання, українські письменники. Це була моя дисципліна військова, моя наснага до спортивного розвитку, бо у здоровому тілі здоровий дух. Завдяки рідним, громаді в Італії, усім небайдужим я мав величезну емоційну підтримку.
Розмовляла Ірина Драбок, «Укрінформ»

Довідка
Віталій Михайлович Марків народився 16 серпня 1989-го в м. Хоростків Гусятинського району Тернопільської області. Старший сержант батальйону оперативного призначення ім. генерала Сергія Кульчицького Національної гвардії України. Учасник Революції гідності та російсько-української війни, зокрема, боїв за Слов’янськ. Громадянин України й Італії. 2017 року Марків поїхав до Італії, щоб відвідати матір. 30 червня в аеропорту Болоньї італійська поліція заарештувала його за підозрою у причетності до вбивства італійського фотокореспондента Андреа Роккеллі разом із його російським колегою Андрієм Мироновим, котрі загинули внаслідок мінометного обстрілу в травні 2014-го біля Слов’янська. Євген Єнін, тодішній заступник генерального прокурора України, тоді повідомив, що Роккеллі відвідав так звану сіру зону без погодження цього візиту з офіційною владою України.
З часу затримання український військовий перебував в ув’язненні у Павії. У листопаді 2017 року суд відмовився змінити йому запобіжний захід і відпустити під домашній арешт. Розслідування справи італійська прокуратура було завершила у травні 2018-го, перше засідання суду розпочалося 6 липня в місті Ассізі. Потерпілою стороною на процесі виступала родина загиблого журналіста і Національна федерація італійської преси. Їхні адвокати італійського журналіста сподівалися отримати кілька мільйонів євро компенсації.
У липні 2019 року італійський суд визнав Віталія винним у загибелі італійського фоторепортера Андреа Роккеллі. Прокуратура вимагала для підсудного як покарання 17 років ув’язнення. 12 липня італійський суд провів остаточне засідання у справі Віталія Марківа, на якому обвинуваченому надали право останнього слова.
Після наради суд оголосив підсудного винним і призначив покарання 24 років позбавлення волі зі зобов’язанням виплати компенсації родині загиблого. Після оголошення вироку українця помістили до виправної колонії «Опера» в Мілані, де відбувають покарання злочинці, котрі скоїли особливо тяжкі злочини. 20 листопада 2019-го Україна подала апеляцію на цей вирок.
31 серпня ц. Р. Арсен Аваков заявив, що Національна поліція України має докази невинуватості Віталія Марківа. 3 листопада 2020 року Міланський апеляційний суд виніс виправдувальний вирок у цій справі, повністю виправдавши його підсудного.

About Author

Meest-Online