Новини для українців всього свту

Monday, Dec. 9, 2019

Віталій Манський: «РФ зараз повернулася в бік КНДР»

Автор:

|

Квітень 08, 2016

|

Рубрика:

Віталій Манський: «РФ зараз повернулася в бік КНДР»

Віталій Манський

Російський режисер українського походження Віталій Манський відкрив фестиваль документального кіно Docudays UA своєю новою стрічкою «У променях сонця». Дія в ній відбувається в столиці Корейської Народно-Демократичної Республіки (КНДР), а в центрі фільму — історія восьмирічної школярки Зін Мі, котру приймають в північнокорейський аналог піонерської організації. Самого режисера з 2014 року у Російській Федерації (РФ) піддають репресіям. Володимир Мединський, міністр культури РФ, відкликав фінансування його фільму «Рідні» про події в Україні і заявив, що через однозначну політичну позиції п. Манського держпідтримки він більше не отримає.
— Хто автор фільму «В променях сонця»? Ви чи уряд КНДР?
— Подібне запитання актуальне для будь-якого документального фільму. Хто, наприклад, є автором фільму «Емі», який цього року отримав «Оскар»? Мабуть, Емі Вайнгаус, адже це вона прожила своє життя і зробила фінал стрічки, яка нас всіх приголомшує. Документаліст залежить від реальності, яку він показує. В ігровому кіно я просто сідаю, вигадую і пишу сценарій. У документальному ж можу спиратися тільки на реальність.
— Але ж це — не реальність, а псевдореальность…
— Ця псевдореальность і є реальністю. Я фіксував дії, що розгорталися на моїх очах. Більше того, я не був до цього готовий. Коли їхав знімати, то розумів, що наші зйомки будуть пов’язані з величезною кількістю перешкод, але не таких. Я ж думав, що там є реальність, від нас прихована. Здавалося, що треба шторку відсунути і ти кудись проникнеш. Але потім розумієш: ти шторку відсуваєш, а там — наступна шторка, а далі ще одна і ще. Крім шторок нічого немає. Спочатку мене охопив страх, що нічого не виходить. Аж раптом зрозумів, що переді мною розігрується справжнісінька реальність.
— В який момент представники уряду запідозрили, що ви знімаєте не зовсім те?
— Вони нас запідозрили, але не в цьому. Гадаю, те, що стало ключем фільму, вони і не зрозуміли. Нас підозрювали, але не могли зрозуміти, в чому саме. У них дуже жорсткі регламентації, як мають виглядати зйомки в КНДР. Наприклад, не можна, щоб лики вождів були частково в кадрі. Ось ми перебуваємо в залі. Отже, тут має бути, як мінімум, дві групи з портретами вождів, а позаяк зала — велика, то ще й статуя одного з вождів. Якщо я хочу зняти ваш великий план, то статуя вождя не може бути на фоні портрета, не може бути боком, не може бути відрізано тулуб, ноги, тільки статуя повністю. Також вождь не може бути закритий квітами. На вулиці там завжди є величезні портрети вождів, але дуже багато всіляких дротів. Дроти — тонкі, але вони частково йдуть на тлі вождів, і такі кадри також не мають права на існування. У кожному громадському місці при вході стоїть картина з вождями, і на цю картину не має падати сніг чи дощ, вона з козирком. Більшу частину дня цей козирок дає тінь на картину. Зображення цієї картини з тінню також заборонене на державному рівні.
— Як виглядав простір цієї псевдореальності насправді?
— Наприклад, школа, яку ми знімали. Це — велика, досить гарна, ефектно вибудувана будівля. Коли входиш, то потрапляєш в атріум, а в центрі — величезна мозаїка, звісно, зі зображенням вождя, в цьому випадку — в дитинстві. А далі починаються відчуття, що важко передаються камерою. Ми знімали в цій школі в лютому. Першого ж дня зйомок я замерз до нестями. Наступного дня одягнув усе, що взяв зі собою в Корею. Це було величезне неопалюване бетонне приміщення. Як діти можуть там бути? Якщо уважно переглянути урок, видно, що ці діти від морозу просто дуріють. В однієї дівчинки навіть пальці не розгиналися.
Їдальні в школі ми не виявили. Коли сказав: «Чаю б нам», то побачив, із яким переляком відреагував наш провожатий. Хвилин через 50 мені принесли склянку ледве теплого чаю. Але ж не мав на увазі тільки себе, авсю знімальну групу. Мені його подали так, ніби банку чорної ікри. Де вони цей чай взяли, чого він їм коштував і де харчуються діти?
— Фраза про те, що діти живуть у школі, а робітники — в бараках на заводі, — жахає…
— Коли ми були на другому поверсі зразкової молочної фабрики, я побачив через вікно барак. По вікнах було зрозуміло, що там живуть люди. Більше того, там я випадково потрапив у душову і побачив, як милися 30 жінок. Потім вони зі замотаними головами перебігали в той самий барак.
— Ви встигли зрозуміти, що за психологія у людей, які живуть у такій тотальній інсталяції?
— Мені здається, що там немає психології. Там узагалі нічого немає.
— Ніяких почуттів?
— Ми всі народжуємося з почуттями але система їх перемикає. Людина там не володіє собою, у неї зовсім немає нічого особистого. Там все аж до одягу є власністю держави. Наприклад, якби я зайшов у жіночу лазню в Києві, то була б ще та реакція! А тут — нуль! Відкриваю двері — чоловік дивиться на 30 голих жінок, а вони не реагують.
— Тобто це ще й абсолютно асексуальне суспільство?
— Абсолютно.
— Північна Корея реалізувала той самий соцреалізм, який був закладений у СРСР. І часто кажуть, що КНДР — це майбутнє РФ…
— Сподіваюся, що Росія ніколи не стане Північною Кореєю. Але не можу не визнати, що РФ зараз повернулася в бік КНДР. Вона ще жодного реального кроку в цей бік не зробила. Але навіть погляд туди є катастрофою. І не тільки для Росії, але і для тих, хто живе поруч із нею. Насамперед — для України.
— На якій стадії перебуває підготовка вашого фільму про Крим?
— Цей фільм — не про Крим, а про Україну після анексії. Я знімав у Криму, Львові, Києві, Одесі та на Донбасі. Зараз ми в активній фазі роботи над фільмом і він уже незабаром буде завершений.
— Міністерство культури РФ відкликало фінансування…
— Так, це був, мабуть, перший такий акт в історії російської держави, коли міністерство скасовує власне рішення. Незабаром пішли заяви про заборону підтримки будь-якої моєї діяльності. По суті, в Росії запроваджена заборона на професію. У результаті стрічка «Рідні», втративши фінансування Мінкульту, стала одним із найбільших копродукційних проектів останніх років за кількістю учасників. Там задіяні п’ять країн, у т. ч. Держкіно України. На стадії виробництва увійшло шість європейських телеканалів, тепер це — дуже потужний міжнародний проект.
— Що для вас головне в цій війні з Україною?
— Люди не розуміють, що відбувається в Україні, чому стала можливою війна на Донбасі. Багато хто в світі досі не розуміє, що Донбас межує з Росією, а Львів — із Європою.
Розмовляла Катерина Сергацкова, УП

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply