Новини для українців всього свту

Thursday, Jul. 18, 2019

Вікторія Наріжна: «В наших школах вчать ненавидіти літературу»

Автор:

|

Жовтень 17, 2013

|

Рубрика:

Вікторія Наріжна: «В наших школах вчать ненавидіти літературу»

Вікторія Наріжна — перекладачка, письменниця та віднедавна ще й психоаналітик. 2006 року вона стартувала як цікава авторка в спільному зі Світланою Поваляєвою проекті «Камуфляж в помаді. Безсмертя в місті N». Цікавим є її доробок перекладів у діапазоні від «Аліси в Дивокраї» Керролла до нашумілого «Світанку сексу» та щойно виданого «Французького виховання» Памели Дракерман. Також Наріжна — одна з вигадниць унікальної галереї-книгарні «Чорна ящірка», що вже майже три роки успішно існує в Дніпропетровську.

Створити певний унікальний простір
— Розкажи про проект створення невеликого культурного центру в Дніпропетровську. Із точки зору стереотипів про «схід України», це – щось дуже й дуже незвичне…
— Стереотипи на те й існують, аби бути помилковими. «Чорна ящірка» — далеко не перший культурний центр на сході України. Утім, улітку 2011-го ми з друзями врешті дозріли до думки, що в культурному просторі міста нам дечого бракує. Власне, треба зауважити, що україномовна культура Дніпропетровська здебільшого має виразно протестний, антирадянський і антиросійський характер. Культурні центри й організації, що репрезентують україномовний сегмент культури, у нас часто наповнені ура-патріотами всіх видів, застряглими в далекій романтичній добі з портретом Шевченка в зубах.
Нас, любителів сучасного мистецтва, які наївно мріють про прорив української культури на європейську арену, така ситуація не влаштовувала. Тому ми ухвалили дуже просте рішення: якщо це не влаштовує нас — це не влаштовує когось іще. Будемо виставляти художників, які нам подобаються, провозити книжки, що нам цікаві, запрошувати літераторів, які нам до душі. От і побачимо, хто ще в цьому місці має такі ж смаки.
— Як книжки добираєте? І чи ваші смаки знаходять відповідь серед дніпропетровців? Що вони читають, до речі?
— Добираємо й веземо те, що цікаво нам самим. Якщо книга, на нашу думку, не є належної якості, ми її не везтимемо, хоч би яка була популярна. Скажімо, ми так ніколи й не привозили «Записок українського самашедшого» Ліни Костенко, хоча нас про неї запитували постійно.
Так, напевно, це нерозумно з маркетингової точки зору. Але ми намагаємося зробити не просто успішну книгарню, а створити певний унікальний простір. Із цього простору не можуть стирчати кутки у вигляді Дмитра Донцова чи Мирослава Дочинця, це — не наш формат.
Намагаємося орієнтуватися на цікавий гуманітарний наукпоп, есеїстику, якісну українську та зарубіжну літературу, а також видання, які милують око, — художні альбоми, багато ілюстровані видання тощо. Постановили собі зібрати цікаву колекцію сучасної поезії, бо поезії в книжкових супермаркетах не знайдеш. Не скажу, що на наших полицях зовсім немає «шлаку», але ми намагаємося вести з ним нерівну війну.
Що ж до смаків дніпропетровців, то хто його знає, що вони читають? Гадаю, як і більшість українців, – нічого Можу сказати, чим цікавляться наші відвідувачі, хоча з них точно не знімеш надійного соціологічного зрізу: філософія та культурологія, сучасні зарубіжні автори й класики, сучасні українські автори. Люди бігають до нас за художніми альбомами. Ну, і дитяча книжка – непереможна, її купують усі.

Дорослу людину зацікавити читанням неможливо
— Я нещодавно розмовляла з Едвардом Навоткою (тижневик «Міст» № 40 за цей рік), і він дуже цікаво розмірковує про силу малого видавництва в глобалізованому світі. Чи маленька книгаренька має якусь особливу «суперсилу» поряд із великими супермаркетами?
— Звісно. По-перше, я ще жодного разу не бачила в книжковому супермаркеті притомного консультанта. «Як-як ви сказали? Сарамаго?.. А як це пишеться?» — такий рівень зустрічаєш зазвичай. Ми знаємо свій асортимент. Звісно, не кожну книжку прочитали, але напевно в кожну запхали свого цікавого носа, щойно вона прибула. До того ж, у маленькій книгарні можна створити власну атмосферу, позбутися знеособленості. Ми пам’ятаємо наших клієнтів, навіть якщо вони заходять раз на кілька місяців.
Знову ж таки, якщо в нас – гарний настрій, а у вас – приємне обличчя, ви не підете без горнятка кави або чаю. Є атмосфера сімейного бізнесу, де все вирішують не суворі стандарти, а живі люди. Це приваблює в будь-яких маленьких крамничках, не лише в книгарнях
— Зараз багато говорять, що в Україні люди мало читають. Чи приклад вашої маленької роботи може запропонувати кілька рішень стосовно промоції читання?
— Давати якісь рекомендації з нашої позиції — не зовсім чесно: погодься, розшукати маленьку книгарню та прийти до неї спроможні переважно люди, які й так зацікавлені в читанні. Утім, до нас заходить чимало таких, кому розказали, що тут – якесь «цікаве місце». Ось таких можна чимось зацікавити.
Але моє переконання є трохи песимістичним: дорослу людину зацікавити читанням неможливо, це можливо лише з дитиною. Поки психіка сприймає написане як реальне, поки доступне відчуття поринання в чарівний світ, іще можна «підсадити» людину на книжки. Потім уже доступними стають лише рухливі картинки, реальність яких майже не треба уявляти.
Та є інший аспект промоції читання. Багато старших людей, у яких є звичка читати, не можуть упоратися з викликами, які ставить перед ними сучасна література. Їм бракує певної світоглядної платформи, певного набору інструментів, який би дав змогу розуміти сучасний текст і насолоджуватися ним. У мене є така смілива ілюзія, що цих людей можна навчити читати сучасні тексти, так само як можна навчити їх користуватися Інтернетом. Треба лише знайти спосіб цікаво донести до них деякі речі. У нас є ідея створити читацький клуб для людей, кому «не йде» сучасна література, але які люблять читати й хочуть нарешті зрозуміти, що ж у ній такого є. Коли ми відкрили письменницькі курси «Курс молодого графомана», то жартували, що читацькі курси насправді могли би бути не менш популярними. Може, жарти ще й справдяться.

Радісно було би нанести Дніпропетровськ на літературну мапу
— Про «Курс молодого графомана» для молодих письменників. Невже ти реально сподіваєшся на можливість «дніпропетровського феномену» в сучасній українській літературі?
— Мені просто радісно було би нанести Дніпропетровськ на літературну мапу, тільки й усього. А ще радісніше було би поповнити список молодих українських авторів бодай кількома людьми, які розуміють, що писання — це тривалий труд, копітке дослідження, пильна увага й до форми, і до змісту, це – цілий набір ремісницьких умінь, якими в нас постійно нехтують. Якщо з моєю допомогою в український прозі з’явиться бодай один такий автор, я буду щаслива. Після того, як група випустилася, четверо її учасників продовжує приходити, приносити тексти, працювати та цікавитися.
— Ти цього року на Форумі видавців у Львові робила презентацію для «фантастів». Чи це – випадковість, й українська фантастика так і залишається окремим світом, який узагалі ніяк не перетинається зі світом сучасної української літератури?
— Ну, по-перше, мене не можна із чистим серцем назвати людиною з-поза фантастичної тусовки. Я — «запійний» читач фантастики з дитинства й дотепер, тому хоч і віртуально, а якимось боком належу до тусовки. Значно меншим, ніж належу до мейнстриму. А втім, тенденція на вихід за межі субкультури є, принаймні, у частини авторів. І ця тенденція викликає суперечки всередині середовища: деякі автори вважають, що треба йти на мейстримові фести й показувати, що фантастика в Україні теж є. Інші ж почуваються чужими на мейнстримовому святі життя та воліють триматися осторонь, позиціонуючи себе вище за суперечки про те, чи є фантастика «низьким» жанром.
Я в цій суперечці стою на серединній позиції: фантастика давно вже п’ятою колоною ввійшла у мейнстрим. Рідкісний нашумілий мейнстримовий роман обходиться взагалі без фантприпущення: бодай якийсь «магреалізм», як люблять по-панібратськи скорочувати у фантастичних колах, тут присутній. Тому обидві позиції – трохи кумедні: ізоляції насправді немає, вона штучно створюється читачами й авторами. Вочевидь, питання тут полягає в побудові ідентичностей, а не в жанровому розрізненні.
Розмовляла Ірина Славінська, УП

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...