Новини для українців всього свту

Thursday, Jul. 18, 2019

Віктор Суворов: «Сталін — це, можливо, найкращий варіант із того, що могло бути»

Автор:

|

Жовтень 31, 2013

|

Рубрика:

Віктор Суворов: «Сталін — це, можливо, найкращий варіант із того, що могло бути»

Віктор Суворов (справжнє ім’я та прізвище – Володимир Різун) народився 20 квітня 1947 року в селі Барабаші Хасанського району Приморського краю Росії, у сім’ї військовослужбовця. Батько — українець, мати — росіянка. Закінчив Калінінське суворовське й Київське вище загальновійськове командне училища. 1968-го командував танковим взводом, що брав участь у введенні радянських військ до Чехо-Словаччини. Чотири роки працював агентом Головного розвідувального управління СРСР. У червні 1978-го втік із сім’єю до Великої Британії. Йому досі заборонено в’їзд в Україну й Росію. З 1981-го розпочинає літературну діяльність. Основну його книжку «Криголам» російською мовою видали 1991-го. Шляхом роздумів Суворов доходить висновку, що політика Сталіна змусила німецькі війська першими вдарити по СРСР. Остання книжка Суворова «Її ім’я було Тетяна» вперше з’явилася українською мовою цього року, навіть раніше за російську версію.

Від керівника держави залежить багато, якщо не все
— Чому Росія пішла хрущовським шляхом у розв’язанні своїх економічних проблем?
— Після Сталіна до влади прорвалася дуже велика кількість людей, яким потрібні були дачі, персональні машини. Інтереси держави їх не цікавили. Було вигідно, щоби країна пила, а вони качали за кордон нафту та збагачувалися. Кілька років тому один російський олігарх у Великій Британії придбав яхту. Її водотоннажність — 13 тис. т. Лише одна заправка пальним коштує 650 тис. USD. І яхта ж у нього – не одна, та й він не один такий у Росії. А почалося все з Хрущова. Йому потрібно було втримати владу, необхідна була підтримка номенклатури. Тому він її забезпечив усім. Продавали нафту, ні про що не турбувалися. А що далі — їм було байдуже.
— Москва поступово реабілітує Сталіна. Чому?
— Олександр Солженіцин казав: «Росія програла ХХ ст.» Тому прагнуть відіграти хоч щось назад, знайти в минулому якийсь позитив. А що знайдеш? Колективізацію? Голодомор? Та й зараз країна руйнується, народ вимирає. От і хочеться згадати колишню велич, як беззубій бабі – свою молодість.
— Є думка, що режим Сталіна був жорстким, бо той – грузин. Його наступники — слов’янської ментальності: емоційні, чутливі, часом непослідовні в керуванні державою — зрештою її розвалили. Як ставитеся до цього?
— Від керівника держави залежить багато, якщо не все. Наприклад, Франція під контролем Бонапарта — одне, а перед війною, 1940-го, за президента Едуара Деладьє ті ж французи здали велику країну майже без бою за кілька тижнів.
Я часто слухаю промови Сталіна. Під час одного виступу він наче жартує: «А про таких людей великий російський письменник Гоголь сказав: «Ні в місті Богдан, ні в селі Селіфан». Зала заливається сміхом. Але ж тут жарту нема. Сталін мав якусь магічну силу, міг керувати емоціями натовпу. А щодо ментальних особливостей добре написав французький стратег і психолог Ґюстав Лебон, праці якого уважно читали одночасно Гітлер, Муссоліні й Сталін. Він зазначав: характер народу не змінюється впродовж століть. Росіяни як були нехлюями за Івана Грозного, так і залишалися такими за Сталіна. Проте, коли все народне господарство віддається під контроль держави, чиновників, тоді будь-яка нація звалюється в прірву. Наприклад, перед Другою світовою війною Чехо-Словаччина перебувала в десятці найрозвиненіших країн світу. Прийшли після війни до влади соціалісти – і країна почала загнивати.

Куди подівся переможець?
— Чому у вашому робочому кабінеті висить великий портрет Сталіна?
— Від Сталіна як великого злочинця я в захваті. Це все одно, що дивитися на акулу, яка клацає зубами, — страшно, але погляду не відведеш. Моя книжка «Контроль» — це гімн товаришу Сталіну. Головна її ідея – у тому,, що це, можливо, найкращий варіант із того, що могло бути. Не відомо, як би склалося, коли би до влади прийшов Троцький, Тухачевський чи Бухарін. Останній узагалі вважав, що треба вивести нову людину шляхом розстрілів, тобто, якщо поганих знищити — залишаться гарні.
— Коли з’явився «Криголам», існувала версія, що ви, як колишній розвідник, мали доступ до таємних даних. Звідки брали інформацію для книжок?
— Усі мої джерела — у відкритому доступі. Почалося все 1967 року, коли я був на четвертому курсі училища й на семінарі з військового мистецтва вирішив виділитися. Нас учили, що на початку війни техніка СРСР була відсталою, одна гвинтівка – на трьох, Сталін — дурень, тому перший місяць ми мали великі втрати. Я ж кажу, що й далі було не краще: у вересні 1941-го німці прорвалися в районі Кременчука, на півночі від Смоленська пішли через Конотоп, зустрілися біля Лохвиці та під Києвом взяли в полон п’ять армій, понад 600 тис. людей. Зависла тиша, ніби я сказав щось непристойне.
Увечері викликають мене в штаб до майора Шмельова, в особливий відділ. Поговорили мило ні про що, потім він завів мене в камеру з прикрученими до підлоги меблями. Одразу: «Руки на стіл, долоні вгору! Які ворожі радіостанції слухаєш?» Я пояснив, що прочитав у книжці Ліддела Гарта «Стратегія непрямих дій», яку взяв у бібліотеці училища. Викликали бібліотекаря, який привіз книжку, перевірили, що так воно і є, мені: «Геть звідси», а книжка – зникла.
Із нас готували аналітиків, моя робота полягала в тому, щоб у будь-якому правилі знайти виняток. От я його й шукав: чому в нас у країні було все правильно, а доходимо до 22 червня 1941-го — раптом виявляється все неправильно, і ми стаємо дурнями. Ось на лекції вже у Військово-дипломатичній академії розповідають, як визначити, чи готується супротивник напасти. Одна з ознак: споруджуються аеродроми біля кордону, бо коли його перетнуть танки, авіація має їх підтримувати. А на наступній лекції кажуть: Сталін був дурень, бо побудував біля кордону 254 бетонних аеродроми. Але чому німці, роблячи те саме, — розумні, а ми — дурні? Ось так я й зрозумів, що Сталін готувався напасти на Німеччину, тільки Гітлер його випередив.
— Ваша перша книжка «Криголам» вийшла понад 20 років тому. У наступних ви, здається, повністю довели, що СРСР готувався до війни. Чому й досі повертаєтеся до цієї теми?
— Римський історик Корнелій Тацит 2 тис. років тому писав, що в історію входиш, як у Середземне море: один крок, другий, а далі — безодня. Коли я писав «Криголам», гадав обмежитися однією статтею, бо мені було все зрозуміло. Потім вирішив, що читачеві певні речі будуть незрозумілі, написав іще дві статті, потім – ще чотири, а далі почалася безодня, із якої вже не вийти. Зокрема, виникло запитання: чому Радянський Союз, переможець у війні, зник? А Німеччину розгромили, але ось же вона? Куди подівся переможець? Чому народи, які живуть на його території, вимирають і спиваються?

«Народ мені простив»
— Основна претензія до ваших досліджень: деякі висновки робите, не посилаючись на джерела…
— Вважаю, що до історичного дослідження — єдина вимога: книжка повинна бути цікавою, і крапка. Мені кажуть: твір має бути розумним і пізнавальним. Але не може бути книжка одночасно цікавою й дурною. Моє завдання — зламати кригу небажання знати свою історію, пробудити до неї інтерес. Як казав Олександр Дюма: «Звісно, я ґвалтую історію. Але такі красиві байстрюки виходять». У мене на полиці досі стоїть шеститомна «Історія Великої Вітчизняної війни», видана за Хрущова. Не раз на лекціях запитував: чи хтось її читав? У відповідь найчастіше чув сміх. А вона ж правильно, по-науковому написана, із посиланнями. Проте нікому не потрібна, бо нецікава.
— Коли попросили притулку у ворожій для СРСР країні, чи не боялися, що з вами можуть розправитися й на чужій території?
— Я втік у червні 1978 року, а восени у Великій Британії вбили болгарського письменника-дисидента Георгія Маркова. Йому вкололи отруту через вістря парасольки. Гадаю, її виготовили на Луб’янці. Британцям почали дорікати: що це у вас людей убивають? Тому для них було справою честі, щоби зі мною нічого не сталося. А після виходу «Криголаму» я перестав остерігатися. Мене не вигідно було «мочити в сортирі». Уявляєте, яка була би реклама моїм книжкам? Тепер я вже нікому не загрожую. У життя сучасних Росії чи України не маю морального права втручатися, бо не живу там.
— Чи домагатиметеся скасування заборони на в’їзд до України та Росії?
— 1992 року я написав до Києва генеральному прокурору листа, у якому запитував: у чому моя провина перед Україною? Мені відповіли: треба порадитися з Москвою та взнати, що я накоїв. Зрозумів, що жодної незалежності немає. Із Росією ж була така історія. Я звернувся до тодішніх демократів: ви вийшли з Радянського Союзу, і я з нього вийшов, тільки дещо раніше; я порушив присягу, і ви її теж порушили; тому скасуйте звинувачення щодо мене. У відповідь почув: проси вибачення. У кого? У Бориса Єльцина, який ще вчора був членом ЦК КПРС? Мої книжки видають мільйонними накладами. Це означає, що народ мені простив. Якщо я потрібен Україні, вона мене покличе.
Розмовляв Олег Шама, «Країна»

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...