Новини для українців всього свту

Friday, Aug. 23, 2019

Віктор Муженко: «Одностороннє припинення вогню під час бойових дій сприймається, як акт самогубства»

Автор:

|

Червень 05, 2019

|

Рубрика:

Віктор Муженко: «Одностороннє припинення вогню під час бойових дій сприймається, як акт самогубства»
Віктор Муженко

Коли Віктора Муженка, головнокомандувача Збройних сил України (ЗСУ) прибув до Брюсселя (Бельгія) для зустрічі з колегами в штаб-квартирі НАТО, президент Зеленський у Києві призначив на його місце Руслана Хомчака, відповідального за трагедію під Іловайськом. Чим знову двічі порушив закон. Адже тих, хто перебуває у відрядженні, звільняти не можна. Крім цього, призначення нового головнокомандувача ЗСУ відбувається винятково за поданням міністра оборони України.

Україна повинна рухатися далі у співпраці з НАТО
— Як колеги по НАТО сприйняли вашу відставку?
— Подякували практично всі, хто виступав, й опісля підходили персонально. З багатьма з колег у нас склалися не просто службові, а дружні взаємини. Особливо з країнами північного флангу НАТО та з нашими стратегічними партнерами. Це було зворушливо. Й усе було в контексті того, що Україна повинна розвиватися далі, йти обраним шляхом. Всі погодилися з тим, що необхідні подальші зміни, при цьому високо оцінили трансформацію ЗСУ й їхнє реформування. Моєю відставкою були дуже здивовані. Запитували: а ви знали про це?
— То ви знали?
— Не скажу, що ця ситуація була для мене неочікуваною. Але вчинити таке якраз перед засіданням… Тож постало питання підтвердження моїх повноважень, поте ще не пройшов процес передання посади, тому проблем не виникло.
— Що вам вдалося зробити у ЗСУ за останні п’ять років?
— Головним здобутком є те, що ми зупинили російську аґресію, хоча нам це було важко 2014-го. В окремих підрозділах, які були здатні виконувати бойові завдання, було лише по 30-40 % військовослужбовців, на початкових етапах — навіть до 20 %. Підрозділи, які були укомплектовані контрактниками, достойно й успішно виконали свою місію. Це надало нам можливість стабілізувати колективи, з урахуванням мобілізації. Саме контрактники допомогли звільнили більшість території Донбасу. Була підтримка добровольчих батальйонів, але їх було небагато, у відсотковому відношенні.

Головне — не завдай шкоди
— Зі змінами політичного керівництва держави і військового керівництва чекають зміни і на ЗСУ ?
— Головним принципом у цій ситуації має бути дотримання принципу — не нашкодь. Йде процес розвитку ЗСУ. Десь цей процес гальмується, десь ідемо з випередженням. Але заклали фундамент, створили структури, напрямки, якими рухаються люди. Якщо корегувати курс, не змінюючи мету, гадаю, успіх буде. Якщо ж буде відкат назад… У жодній країні світу зі змінами політичного керівництва не змінюється відразу все військове керівництво. З Міністерством оборони — зрозуміло, адже воно виконує політичні функції. У тому ж, що стосується ЗС — такого ніде немає. Тому багато моїх колег були вражені. Як можна звільнити головнокомандувача без нього, без бесіди з ним?
— Програма розвитку ЗСУ до 2020 року передбачає досягнення сумісності з військовими структурами країн НАТО. Чи вона досяжна?
— Є певні проблеми. Зокрема, в тому, що стосується володіння стандартами, або, до прикладу, мовної підготовки. Ще є технічна база. Вона залежить не стільки від ЗСУ, скільки від держави, яка має здійснювати фінансування та забезпечення потреб армії. Ми отримуємо ресурсів менше за потребу. Та це питання спроможності нашої економіки, оборонно-промислового комплексу в тому, щоб задовольнити ці потреби ЗСУ. Який маємо ресурс, щоб здійснювати закупівлю необхідного нам майна, обладнання, озброєння та військової техніки за кордоном? Чи всі готові нам це майно чи озброєння продавати? Ухвалили закон, який дозволяє Міністерству оборони купувати це напряму в постачальників, але конкретного механізму цього ще не існує.
— Новий президент під час інавгураційної промови визначив як один із головних пріоритетів припинення вогню на Донбасі. Які умови мають бути дотримані, щоб такий намір став реальністю зараз?
— Припинення вогню є одним із головних пунктів мінських домовленостей є. З вересня 2014 року і досі вже не один раз, а десятки запроваджували відповідні режими припинення вогню. Їх дотримувалася лише українська сторона. Як можна наказати військовослужбовцям не відкривати вогонь у відповідь, коли по них стріляють? Як можна підставляти свій особовий склад, своїх людей під вогонь супротивника без будь-якої відповіді? Будь-який командир це розуміє. Якщо він не буде давати команди на відкриття вогню у відповідь, або буде це забороняти під страхом кримінальної або адміністративної відповідальності, до чого це може призвести, до яких втрат? Основний засіб стримування ворога — саме можливість відкривати вогонь у відповідь. Для того, щоб вороги розуміли, що на порушення режиму припинення вогню вони отримають адекватну реакцію. І лише так. Чи зараз проглядається механізм реалізації цієї тези про припинення вогню? Не розумію, як це можливо без дотримання такого режиму з протилежної сторони. За умов військових дій такий крок можна сприймати винятково як самогубство для наших військовослужбовців.
Своєю чергою, тези, які оголосив президент щодо ЗСУ — про авторитет людей у погонах, гідне матеріальне забезпечення, грошове забезпечення — лише загальні фрази. Має бути механізм реалізації всіх цих посилів і озвучених напрямків. Тож наскільки це можливо, і який ресурс для цього потрібен? Чи зможе держава зараз забезпечити всі ці потреби, й як швидко їх можна забезпечити? Це все дуже серйозні запитання. Поки що все звучить привабливо для широкого загалу, але ті люди, котрі носять погони, розуміють реалії. Ми будуємо житло, але не завершили. В чому причина затримки? В певних процедурах, у не завжди якісному виконанні завдань і зобов’язань, у неспроможності до цього певних структур. Частина цих проблем має корупційну складову. Коли почали будувати гуртожитки, перші відгуки були прекрасні. А зараз виникає інше питання: як бути зі сім’ями? І чому вони мають перебувати на території військових частин, якщо мають потребу виходити за межі військових частин хоча б у позаслужбовий час?
Так постають проблеми офіцерських сімей. Понад 48 тис. військовослужбовців зараз не забезпечені житлом лише у ЗСУ. Як цю проблему вирішити? Є напрямок надання службового житла для тих, хто проходить службу. А ті, хто будуть звільнятися? Ніхто про це нічого не каже.

Головна загроза — аґресивні наміри РФ
— Під час зустрічі з колегами у Військовому комітеті НАТО ви проінформували їх про поточну ситуацію з безпеки. Ви — один із небагатьох, хто найкраще обізнаний щодо тих загроз, перед якими опинилася зараз Україна. Ми не претендуємо на розкриття військових таємниць. Але з вашої точки зору — які зовнішні загрози було б варто враховувати новому керівництву держави?
— Загрози військового характеру нікуди не поділися. Головна загроза — це Російська Федерація (РФ) із її аґресивними намірами щодо реалізації мети, яку ця держава ставить перед собою. Вони прагнуть повернути собі статус глобального гравця, встановити повний вплив над пострадянськими країнами. Є в них і питання територіальних претензій до цілого ряду країн. Достатньо згадати Крим, Північну Осетію чи Придністров’я. Всі ці наміри існують.
В оцінці загроз на Європейському континенті варто враховувати, що РФ намагається реалізовувати свої стратегічні наміри від Північного полюсу аж до Африки. І в центрі цих загроз опинилася Україна. Вона є форпостом, стримуючим фактором для Кремля в реалізації його амбіцій. У т. ч. щодо планів формування «русского міра», поширення впливу Московського патріархату. Все це — ідеологічне підґрунтя для такої аґресивної поведінки.
Одна з головних загроз — загроза самоідентифікації української нації як такої, загроза територіальної цілісності нашої держави, її суверенітету та незалежності. Дай, Боже, щоб ті політики, котрі зараз займуть ключові посади, це розуміли. Важливо, щоб Верховний головнокомандувач хоча б оцінив ці загрози, слухав на лише новопризначених людей, яким ще знадобиться певний час, аби вникнути у ситуацію.
Під час передвиборчої кампанії були спроби розтягнути ЗСУ за різними кольорами, за партійними, політичними ознаками. Цього робити не можна, армія має залишатися аполітичним інститутом держави, головним завданням якого є оборона своєї країни, забезпечення її незалежності та суверенітету. Люди, котрі претендують на вищі посади, мають бути зацікавлені в тому, щоб ознайомитися з цією ситуацією, вже не кажучи про те, щоб досконало зрозуміти. Адже якщо не буде розуміння національної безпеки, і тих факторів, які впливають на неї, — не буде й розуміння, як протидіяти загрозам. Звідки тоді брати впевненість у нашій перемозі та у тому, що ми встоїмо у цій боротьбі?
— Якось під час зустрічі з представниками Національної академії наук України (НАНУ) ви зауважили, що українська армія, яка воює зараз, — це армія ХХ ст., а Україні потрібно будувати армію ХХІ ст. Як далеко вдалося просунутися у досягненні цієї мети?
— На жаль, НАНУ не надала нам таких проектів, які могли б зараз бути вже в стадії реалізації. Ми планували такий захід провести в квітні, потім перенесли його на травень. Гадаю, що цього року такий захід все ж треба провести. Ми розуміємо, що для того, щоб мати потужну армію, яка спроможна реагувати на загрози ХХІ ст., потрібне відповідне озброєння та військова техніка. Нам вдалося визначити напрямки розвитку сучасної системи управління, автоматизації матеріальної бази системи управління, питання нарощування системи зв’язку.
— Ви давно знайомі з генералом Хомчаком. Які поради могли б дати вашому наступнику?
— Я належу до категорії людей, котрі не надають поради, а приймають рішення. Тому у нього має бути власне бачення. Єдине, чого я хотів би йому побажати, — це успіхів.
Розмовляв Дмитро Шкурко, «Укрінформ»

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...