Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Saturday, Nov. 18, 2017

Віктор Мішалов: «Якби не Шевченко, ми би сьогодні України не мали»

Автор:

|

Березень 22, 2012

|

Рубрика:

Віктор Мішалов:  «Якби не Шевченко, ми би сьогодні України не мали»

Заслужений артист України, заснов­ник і художній керівник Канадської капели бандуристів, талановитий майстер гри на бандурі — це Віктор Мішалов, творча діяльність і досягнення якого заслуговують на особливу увагу та визнання.

11 березня філадельфійська громада мала честь прослухати концертну програму «Слово Тараса» у виконанні дорогих і бажаних гостей із Торонто — Капели бандуристів Канади під мистецьким керівництвом Віктора Мішалова.

У цей Шевченківський вечір глядачі були зворушені чарівним звучанням бандури в поєднанні з колосальними голосами учасників колективу. Цей багатогранний народний інструмент і дотепер звучить «свіжо» та переконує у своєму могутньому прихованому потенціалі, який розкриватиме ще не одне покоління музикантів. У виконанні капели прозвучали композиції «Спи, Тарасе, батьку рідний», «Зоре моя вечірняя», «Бандуристе, орле сизий», «Думи мої», «Грай, кобзарю» й інші. Кожне небайдуже серце одразу відкликалося на настроєву атмосферу, створену ориґінальною подачею виконуваних творів, віртуозною грою, музичними акцентами та цікавими авторськими обробками.

Декламатор Богдан Темнюк читав поезії Кобзаря, які філігранно обрамлювала музика. Програма звучала цілісно та гармонійно, «на одному подиху», і зачіпала найглибші струни душі. На сцені спостерігався справжній творчий тандем слова та музики. По завершенні виступу зала підтримала капелу бандуристів гучними оплесками, теплими словами вдячності та виконанням «Многая літа» шанованим гостям.

Під позитивним враженням від почутого, із бажанням довідатись більше про талановитих бандуристів і їхню творчість спілкуємось із художнім наставником Канадської капели бандуристів Віктором Мішаловим, який ділиться з нами історією справи свого життя.

— Коли та як ви захопилися грою на бандурі? Як розвивався ваш творчий шлях?

— Гра на бандурі — це продовження сімейної традиції, оскільки мій дідусь і батько також грали на цьому інструменті. Я народився в Сіднеї в Австралії, де згодом здобув вищу музичну освіту. Потім продовжував навчання гри на бандурі, співу та дириґентури у відомих бандуристів у Північній Америці, далі була Державна музична академія імені П. Чайковського в Києві. А вже 2009 року захистив кандидатську ди­сертацію в Харківській державній академії мистецтв. Упродовж свого шляху я мав нагоду працювати з багатьма майстрами гри на бандурі та відомими артистами, серед яких — Анатолій Солов’яненко, Ніна Матвієнко.

— Коли розпочалась історія Капели бандуристів Канади?

— Коли я приїхав у Торонто, то почав навчати дітей грі на бандурі. Велика частина тієї молоді була задіяна при капелі бандуристів Детройта, але були певні труднощі через відстань, і при зростанні кількості охочих навчатися виникла ідея створити окремий колектив. Початок був покладений 1991 року. Ми відчували підтримку та сприйняття в українській громаді в Торонто, це надихало на подальшу діяльність.

— Як зараз виглядає ваш колектив?

— Перше десятиліття нашої діяльності ми існували як змішаний хор, а 2001-го сформувались у суто чоловічий. Зараз ми — самодіяльний колектив, який об’єднує в собі хорове звучання голосів понад 40 співаків у супроводі бандури й у якому задіяне молоде покоління, наші студенти. Провідними солістами в нас є талановиті Микола Маскулка, Олег Зміївський, Віктор Шевелі; концертмейстер — Юрій Петлюра, адміністративні обов’язки виконує Степан Дацько.

— Як часто гастролюєте? Де побував колектив?

— У нас — самодіяльний колектив, тож працюємо в межах наших часових можливостей і життєвих умов. На жаль, ми не маємо розписаного графіка гастролей. Запрошення на концерти надходять за два-три тижні до події. Саме тому для відпрацювання та репетицій наших концертних програм ми збираємося щотижня. Існує також фактично щоденна робота над розписуванням оркестровок, написанням обробок, адже ноти для бандури ми не можемо вільно купити в крамниці.

Найчастіше подорожуємо Канадою та Північною Америкою, містами, де є українська спільнота.

— Яким іще способом контактуєте зі своїми слухачами?

— 2004 року ми видали свій перший компакт-диск, а недавно вийшов другий альбом під назвою «Грай, Кобзарю», для запису якого був запрошений соліст Павло Гунька.

— Який репертуар виконує капела бандуристів?

— Наш репертуар побудовано на традиції українського кобзарства, оскільки я присвятив багато часу вивченню цього напрямку. Моя кандидатська робота — про діяльність Гната Хоткевича з Полтавської капели бандуристів. Я мав змогу досліджувати його унікальні твори, відтворювати ці перлинки, які колись були заборонені. Ми виконуємо козацькі пісні, псалми, гумористичні твори, сучасні композиції та власні обробки. Серед сформованих програм представляємо такі, як: «Слово Кобзаря», «Стрілецька слава», «Козацька слава», а зараз готуватимемо концерт до річниці УПА в тематиці повстанських мотивів.

— Чи існують, на вашу думку, відмінності в розвитку творчості бандуристів в Україні та діаспорі?

— Це — справа іншого смаку. Наш репертуар відрізняється від того, що виконують в Україні. Навіть тепер фольклорні колективи в Україні мають досить «проідейний», очищений репертуар. Вони не співають стрілецьких чи церковних пісень у супроводі бандури, хоча власне це є специфікою цього музичного інструмента. Перш за все, законсервовано всі звуки, а популярне додавання інших інструментів губить кобзарську специфіку, як наслідок — майже немає чистого звучання бандури.

— Якою є роль поета в житті українців? Яка ваша настанова сучасникам?

— Якби не Шевченко, ми би зараз України не мали. І щоби його слова звучали гордо й сильно, щоби ці пророчі слова лунали повсюди, де є українство, ми повинні славити Кобзаря.

Розмовляла Наталія Комар

 

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...