Новини для українців всього свту

Saturday, Nov. 28, 2020

Віктор Іванович: «Зачистити Луганщину від загарбників можна було легко до кінця травня»

Автор:

|

Листопад 26, 2014

|

Рубрика:

Віктор Іванович: «Зачистити Луганщину від загарбників можна було легко до кінця травня»

Воїни АТО

Віктор Іванович — член «Просвіти», а тепер — партизан із Луганська. Йому – під 50, війна позбавила його бізнесу та майна. У листопаді він покинув територію терористичної «Луганської народної республіки» (ЛНР) і перебрався до Києва з наміром не повертатися в «сіру зону». Він упевнений, що його життю загрожує небезпека навіть у столиці, і тому просить не називати його справжнього імені.

Навіть ті, хто захопив СБУ, були готові йти на перемовини
— Почнімо від самого початку…
— 6 квітня без єдиного пострілу бандити взяли приміщення Служби безпеки України (СБУ) у Луганську, а тижнем раніше туди завезли зброю. Спокійно увійшли, без штурму. На вахті стояв міліціонер, він упав і спину пошкодив. Ось такий опір зустріли загарбники! Перших три-чотири дні вигнати їх звідти було би нескладно. Потім вони викликали підмогу з Криму. І керівництво області дало команду, щоби до СБУ підтягнулися гірники з козаками.
— Чи керівництво області надіслало підмогу терористам?
— Володимир Пристюк, заступник голови Луганської обласної ради (ЛОР), і Валерій Голенко, голова ЛОР, організували, а адміністрація районів подбала, аби захисників СБУ під’їхало достатньо. Луганчан серед них були — одиниці.
— І ніякого: «Путін, прийди, Росіє, допоможи» – на той момент не було?
— Це почалося вже приблизно на шостий день. З’явилися намети, російські прапори — уже після того, як людей було завезено. А в березні у нас тисячі збиралися на проукраїнські мітинґи, і цих людей ніхто не зганяв. У СБУ увійшли не місцеві, ще й за гроші. Та навіть ті, хто захопив СБУ, готові були йти на перемовини на той момент, оскільки боялися, що їх зачистить «Альфа». Але з боку Пристюка та Голенка було бажання затягнути ситуацію, щоби натиснути на Київ під виглядом того, що обурений зміною влади народ вимагає федералізації.

Коли загальне керівництво взяли росіяни та кримчани, усе змінилося
— Із чого почалося ваше підпілля?
— Ми з першого дня збирали інформацію та фотографували всі події біля СБУ. І все передавали тим працівникам СБУ, кому довіряли. Насамперед вони підвезли собі протигази й алкоголь. Потім специ у військовій формі показували загарбникам, які дороги їм треба перекрити, щоб ніхто не перешкодив, аби вони могли захиститися від штурму.
— Трохи дивно: офіцери не захистили будівлі СБУ, а ви, аматори, узяли на себе їхню роботу…
— Ті патріоти, котрі були у СБУ, не вирішували нічого, та саме з ними ми й співпрацювали.
— Як розвивалися події далі?
— Уже 15 квітня в Луганську з’явилося безліч рашистів. Спочатку — казаки-станичники. Серед них були безробітні та нужденні, їм платили й підвозили їжу. Поступово бардак виливався в масові заворушення. Мало не забув про комуністів. Ті одразу поспішили виставити свій намет. Керував процесом депутат ЛОР від Комуністичної партії України (КПУ). При мені він радився зі Спиридоном Кілінкаровим, людиною Петра Симоненка, що робити далі. Запитував, чи захищати їм захоплену бойовиками СБУ. І той дав вказівку: мовляв, давай. І вже наступного дня від обкому КПУ відійшов мікроавтобус із продуктами для загарбників.
— Це була договірна здача?..
— Спочатку з боку місцевих божків це виглядало як спроба безкровного тиску на Київ. Хотіли показати, що в Луганську люди жадають федералізації й заморожування їхньої комсомольсько-комуністичної монополії. Та коли загальне керівництво взяли на себе росіяни й кримчани, все змінилося.

Тепер у Луганську погано всім
— А хто платив за це все?
— У нас казали, що за все платить Єфремов (керівник фракції Януковича в парламенті). Уже через місяць після захоплення СБУ в місті було повно російських кореспондентів і всі чекали на російські війська. А так звані ополченці, скаржилися: «Грошей немає, годувати сім’ю нічим». Якийсь час загарбники СБУ чекали оплати. Потім їм сказали: «Захоплюйте управління внутрішніх справ та обласну держадміністрацію (ОДА), і гроші будуть». Далі було чудове захоплення ОДА: вибили три вікна й увійшли. Після взяття міліції (там були для годиться кілька пострілів) до казаків-станичників і гірників приїхали їхні дружини, і вони задоволені ходили по базару, купували жінкам одяг.
— Цікаво, чи тепер ці «ополченці» та їхні дружини задоволені з того, що Луганщина перетворюється на Сомалі?
— Більшість із них думала, що Луганська область стане частиною Росії. А комуністи гадали, що Луганськ залишиться в Україні, а вони і далі будуть «дерибанити» бюджет. Тепер у Луганську погано всім.
— Як ви перейшли від збору інформації до зброї?
— Після президентських виборів 25 травня до нас увійшли російські війська, і люди, котрі займали проукраїнську позицію, почали збиратися в самооборону. Наших активістів стали відправляти в підвали, одного вбили. До Олександра Решетняка в селище Веселеньке терористи приїхали, щоби заарештувати, він спробував утекти, йому вистрілили в спину, чоловік помер в реанімації.
Усі партійці, що ходили із нами на мітинґи за Україну, зникли відразу після захоплення СБУ. А підпільний опір почали організовувати люди безпартійні, котрі просто люблять своє місто. Чимало з тих, кого я знав багато років, але з ким тільки вітався, стали горнутися один до одного й допомагати українській армії, яка увійшла в Сватове.
На початку червня в ОДА вже можна було бачити добре екіпірованих російських військовиків, вони приїхали на автомашинах із кримськими номерами. У червні заарештували багато наших, у т. ч. голову «Просвіти» Володимира Семистяга. У терористів було три в’язниці — в СБУ, в ОДА, і СМЕРШ-КДБ (як вони самі це називали), яка розміщувалася в офісі Єфремова. Усі, хто залишився на волі, зрозуміли, що треба озброюватися.
— Хто увійшов до вашої підпільної групи, де взяли зброю?
— Люди, котрі не були бідні, займалися підприємництвом і любили своє місто, а також мисливці. Так у нашому розпорядженні виявилося три карабіни «Сайга» і гвинтівка з оптикою. У одного чоловікав гаражі знайшлася стара бойова розвідувально-десантна машина. Ми вирішили, що просто словом вже працювати не вийде — діяти треба.
Вони спокійно собі курять біля ОДА, і їх ніхто не чіпає. Я беру відкриту пляшку пива, подертий пакет і йду повз ОДА. Дивлюся, де вікно не закладене піском, де можна розтяжку поставити. СБУ вони до літа сильно зміцнили, а ОДА — ні. Ми постріляли кілька разів по вікнах ОДА, захопленої «ополченцями». Навчилися робити розтяжки з гранатами і дротом, розкидали навколо ОДА листівки з текстом: «Бий окупантів!»
Упоратися з цими терористами іноді можна було й без зброї. Якось двоє з автоматами підійшло до хлопців, котрі пили пиво, — вони вирішили заарештувати їх за порушення комендантської години. Ті їх побили, роззброїли та роздягнули до трусів.

У Києві — ізгої, а вдома втратили все
— А якщо б українська армія хотіла реально із цим упоратися, то це було би можливо?
— Час проґавили. Коли наші війська взяли місто Щастя і підійшли до селища Металіста, уже на вході в Луганськ, «ополченці» почали просто драпати з міста. На весь Кіровоград максимум 300 осіб залишалося: 50 — у СБУ, 50 — в ОДА, і десь по 20 — в УВС, прокуратурі, в обласному військкоматі.
Ми навіть думали, чи не звільнити СБУ своїми силами. Я знову — за пакет, за пляшку пива — і ну ходити повз СБУ. Побачив, що там навколо – 21 осіб охорони, всередині ще людей із 30. Думали відтягнути на себе сили і допомогти українській армії увійти в місто. Але тоді нас було близько 20 осіб, а зброї — чотири «стволи». Здзвонились із луганським летовищем (там уже була українська армія), вони запропонували дати нам зброю, але до аеропорту годі було добратися, навколо – блокпости ЛНР, тому ми не ризикнули.
До кінця травня можна було зачистити Луганщину від загарбників навіть малими силами. Вони б самі розбіглися. Звільнити Луганськ стало складно вже наприкінці першого перемир’я, коли до нас увійшли російські війська. Спочатку російських танків було п’ять. Вони «моталися» по всьому місту, створюючи видимість, що їх є багато.
— Чи терористи знали, що їм протистоїть підпільний рух?
— Так, вони постійно казали, що «в ЛНР завівся щур». Але хапали, в основному, тих, хто за зброю й не брався.
— Чому згорнули свою діяльність?
— Центральна влада взагалі не боролася за Луганщину. Тільки імітувала. А людей було віддано на розтерзання. Вести партизанську війну в таких умовах я не бачу сенсу, бо не в мене одного є відчуття, що кимось було вирішено здати східні області. Геннадій Москаль, голова Луганщини, якось передав інформацію в Київ, що в Металіст (він зараз під контролем ЛНР) увійшли російські танки, а з Києва відповідають: це в тебе галюцинації.
— Як це зрозуміти?
— У Києві ми — ізгої, а вдома втратили все. І є небезпека того, що звинуватять іще в тому, що ми — агенти Кремля. Мені в СБУ вже натякали, що за нашу самодіяльність нам можуть «навішати»… Мовляв, не відомо ще, кому це на руку. СБУ в столиці продовжує імітувати бурхливу діяльність. За моїми даними, навіть зараз у Луганську не так багато військ. Ті, що були раніше, частково виведені в Росію. Але центральна влада ніяк не заважає ЛНР зміцнювати свої позиції, якщо не більше…
Розмовляла Тетяна Заровна, «Оглядач»

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply