Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Thursday, Apr. 26, 2018

Василь Вірастюк: «У нашому спорті не сприймають спортсмена за національністю»

Автор:

|

Липень 21, 2016

|

Рубрика:

Василь Вірастюк: «У нашому спорті не сприймають спортсмена за національністю»

Василь Вірастюк

На стадіоні «Арена Львів» 17 липня відбулися фінальні змагання командного парного чемпіонату світу з стронґмену World Strongest Team. У фіналі разом із трьома командами господарів змагалися збірні Норвегії, Фінляндії, Польщі, Грузії та США. Цікаво, що у складі американців до Львова приїхав етнічний лемко Джоні Васічко, котрий, тримаючи руку на серці, співав гімн України на відкритті разом із українцями. Польський дует несподівано захопив лідерство після другої вправи. Але перемігши їх у передостанній вправі, українці впритул наблизилися до лідерів. Корективи внесла львівська погода — дощ. І поляки останню вправу провалили. В результаті, українці — перші, поляки — другі, а грузини — треті. Головним арбітром чемпіонату виступив Василь Вірастюк.
— Зараз в Україні відчувається зацікавлення до силових видів спорту, й зокрема, стронґмену. Чому так?
— Ми почали розвивати стронґмен в українському спорті з 2009 року. Створили спочатку професійну ліґу стронґменів України, потім це об’єднання переросло вже у федерацію, два роки тому нас офіційно зареєстрували та визнали.
— Навіщо було вливатися в бюрократичне спортивне середовище?
— Бо офіційна федерація може організовувати чемпіонати України та кубки, а для спортсменів це — визнання. Під час чемпіонатів проводяться кваліфікаційні змагання, де спортсмени можуть виконати нормативи. Тоді вони стають кандидатами і майстрами спорту міжнародного класу. Це мотивує.
— Чи бувають випадки, коли до стронґменів проявляється зверхнє ставлення з боку традиційних спортсменів?
— Буває, особливо з боку важкоатлетів.
— Ви все ж перетягуєте ковдру, бо видовищніші?
— Ми займаємося різними справами, хоч і напрямок один — фізична культура і спорт. Вони собі існують як окремі федерації, наприклад, тієї ж важкої атлетики чи паверліфтинґу. Вони виступають на Олімпіаді, на відміну від нас. У цьому їхня перевага. А наш вид спорту має свою специфіку. Це як у Формулі-1. Вона чудово існує і без олімпіади.
— А як щодо амбіцій? Усе ж звання олімпійського чемпіона — це межа бажань для спортсмена…
— Якщо є сильне прагнення стати саме олімпійським чемпіоном, треба вибирати важку атлетику.
— Як котуються українські спортсмени у світовому рейтинґу стронґменів?
— У нашому спорті не сприймають спортсмена за національністю. Є кінцевий результат, тебе за ним оцінюють і сприймають. У стронґмені є три різні категорії — до 95 кг, до 110 кг і супертяжі. Найкращі наші результати є у середняків. Дуже цікаві Павло Гайша й Олексій Новіков, чемпіони України. Володя Рекша поки що найкращий, він — двократний чемпіон світу. Серед супертяжів можна виділити шестиразового чемпіона України Олександра Вашина з Маріуполя.
— А хто зараз тримає лідерство у світі?
— Воно постійно змінюється, зараз це — американець Браян Шоу та литовець Жидрунас Савіцкас.
— Ви не виступаєте вже майже десять років. Шкодуєте про це?
— Звісно. Але треба розуміти, що у кожного свій час у спорті. Я достатньо показав і взяв. Двічі ставав найсильнішою людиною планети. Хоча й не здобув титулу переможця на змаганнях «Арнольд Классік». Тричі був дуже близький до перемоги на цьому турнірі, але щоразу на заваді ставали травми.
— У вас на змаганнях, до речі, строго з антидопінгом? Зрозуміло, щоб підіймати такі надваги людині потрібна «хімічна» допомога…
— Перевіряють на міжнародних турнірах, на нижчому рівні — ні, бо це дорого. Та я б сказав інакше. Автомобіль може їздити й на низькооктановому бензині. Але його енергоресурс швидко вичерпається. Та й для чого це, якщо є можливість працювати на високооктановому? Так і в спортсменів. Повірте, якщо людина йде на такому рівні на великих обертах, вона собі більше нашкодить, якщо не приділить здоров’ю достатньої уваги. Тому медична фармакологія та харчування мають велике значення.
— Діти стронґменів люблять, агітуєте їх ставати богатирями у майбутньому?
— Ми їх агітуємо ходити до спортзали, а не сидіти за комп’ютером. Сучасних дітей важко зацікавити спортом. Та й стронґмен — не дитячий вид спорту. До нас приходять уже повністю сформованими, після 18 років. Були випадки, як із братами Пилип’юками зі Львова, котрі прийшли у стронґмени в 16-17 років. Але вони — єдині такі. Це, мабуть, виняток.
— Як сказав ваш закарпатський колега Михайло Гал, «у сучасних дітей рука заточена не під штангу, а під мишку». Прагнете це змінити?
— Так, я зі свого боку розумію, що поки я впізнаваний, маю популярність, треба її використовувати на те, аби залучати дітей до спорту. Це також робота. Тому багато спілкуюся з дітьми на різних презентаціях і подібних заходах.
— Мені здається, що зараз не сила та накачане тіло — показник успішності…
— З одного боку так, справді, фізична культура в українському суспільстві нівелюється, але, можливо, люди схаменуться. Коли кажу про молодь, не про дітей, бо там ситуація гірша, то в молодіжному середовищі наразі є попит на гарне тіло. Люди ходять до спортзали з метою його мати.
— Чи не прагнете відкрити свою школу силових видів імені Вірастюка?
— Ні, замість якоїсь школи Вірастюка хочу створити мережу спорткомплексів із силових видів спорту по всій країні. Саме тому ми зараз на Закарпатті спілкуємося з владою — зокрема в Ужгороді — про побудову комплексу силових видів спорту. Наразі схожий проект реалізується у Вінниці. Його кошторис — 300 тис. USD. Мова йде про двоповерховий спорткомплекс із майданчиком і трибунами. Маємо інвесторів, котрі готові вкладати у це кошти. Прагнемо звести мережу таких комплексів в Україні. У Вінниці проект стартував, в Ужгороді — на етапі погодження з місцевою владою, також виявили зацікавлення в Мукачевому. Від місцевої влади нам потрібна тільки ділянка у межах 25-30 соток і підведення комунікацій. Насправді, таке партнерство вигідне всім, бо ми забезпечуємо роботою тренерів, збільшуємо кількість спортсменів, надаємо їм якісні послуги за помірну ціну (адже маючи власну будівлю, можемо демпінгувати на цьому ринку послуг). А крім цього наш проект має і соціальну складову — плануємо за рахунок прибутку виділяти в місцевий бюджет гроші на розвиток спортивної федерації чи секції у тому місті, де міститься ця зала. Тобто, мова йтиме про утримання в межах 10-15 тис. грн на місяць місцевої збірної команди — чи то зі стронґмену, чи з паверліфтинґу, чи з важкої атлетики.
Розмовляла Тетяна Когутич, Укрінформ

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...