Новини для українців всього свту

Wednesday, Jul. 17, 2019

Василь Рудейко: «Блаженний Теодор мріяв стати місіонером у Росії, проте виконував це служіння на українській землі»

Автор:

|

Листопад 14, 2013

|

Рубрика:

Василь Рудейко: «Блаженний Теодор мріяв стати місіонером у Росії, проте виконував це служіння на українській землі»

Під час апостольського візиту до України Святійший отець Іван Павло II проголосив 28 новомучеників, серед яких – і єпископа Мукачівської єпархії ГКЦ Теодора (Ромжу). Наказ про його вбивство особисто віддав Сталін. Отець Василь Рудейко, заступник голови Патріаршої літургійної комісії УГКЦ, священик храму Священномученика Климентія Шептицького у Львові, розповідає про життя та смерть блаженного священномученика Теодора (Ромжі).
— Відомо, що блаженний Теодор свого часу прагнув стати місіонером у Росії, проте його доля склалася інакше…
— Теодор (Ромжа) народився у с. Великому Бичкові на Закарпатті, у християнській родині. Із дитячих літ він намагався бути в церкві, прислуговував, читав «Апостола», допомагав співати богослужіння. І, напевно, з юнацьких років мріяв стати священиком. Коли закінчив семінарію, єпископ послав його вчитися до Рима, в Григоріанський університет.
Під час навчання в Римі Ромжа захоплювався східним обрядом. Брав участь у богослужіннях у церкві Святого Антонія, яку відвідували росіяни. І навіть перейшов до Папської колегії «Руссікум», де й почав формуватися як «східний» священик.
Розповідають, що він часто намагався дотримуватися «чистого» східного обряду. І вже повернувшись в Україну, став впроваджувати цей східний культ. Знаємо, що він мав бороду, що на той час було непритаманне для греко-католицького духовенства.
Отець Теодор дотримувався уставів богослужіння в східному обряді, позаяк він цього навчився в «Руссікумі». Відомо, що одним із його духівників був єзуїт, який славився своєю місійністю. Тому Ромжа мріяв стати місіонером у Росії, проповідуючи Євангеліє. Але в Росію так і не поїхав, натомість, «Росія прийшла до нього» в Закарпаття.
— Дивним було рішення Святого Престолу стосовно Теодора Ромжі. У 33-річному віці він стає єпископом Мукачівської єпархії ГКЦ. Тобто, це був наймолодший єпископ у всьому католицькому світі…
— Насправді обґрунтованість цього рішення, на мою думку, була очевидною. У Ватикані розуміли, що насувається більшовизм, а з ним — російська культура, тому поставити нового єпископа, який би не був шанувальником східного обряду, а, навпаки, відстоював греко-католицькі канони богослужіння та богослов’я, було би невдалим кроком.
Теодор Ромжа був ідеальним кандидатом на єпископство. Він виглядав, як «східняк», гарно служив у синодальному обряді, якого навчився в «Руссікумі». Він цілковито виправдав сподівання та вимоги того часу. Він бачив досвід Галичини і діяльності в ній радянської влади, знав священиків, які сумнівалися у своїй вірі й могли перейти в православ’я. Таких отців він заохочував їхати на навчання за кордон, щоб уникнути спокуси вибору. А тих, хто залишався, він зміцнював у вірі.
Його діяльність на той час була ідеальною. Цього найбільше боялася комуністична влада. Він не йшов на конфлікт, проте обстоював засади віри, проводив різні реколекції, що збирали багато людей, він рухався в тих рамках, що не стали викликом для радянської влади. І це було для неї найгіршим.
— Парадоксально, що такого молодого єпископа невеликої єпархії боялися радянські високопосадовці та ретельно готувалися до його вбивства…
— Операція з усунення єпископа Теодора планувалася досить довго. За Божим промислом, це не вдалося здійснити з першої спроби. Спочатку владику просто хотіли збити вантажівкою. Після невдалого наїзду єпископ залишився живим. Його спробували тоді добити. Та й це не вдалося. Однак у шпиталі, де єпископ оговтувався від аварії, медсестра-енкаведистка ввела йому отруту. Від цього він і помер. Аби запобігти напливу людей на похороні владики, більшовики заблокували всі можливості дістатися місця його поховання. Проте попрощатися з єпископом прийшло багато вірян.
— Категорія «блаженних» є новою для нашої Церкви. Як відомо, під час свого апостольського візиту до України Папа Іван Павло II проголосив 28 новомучеників УГКЦ, серед них — і Теодора (Ромжу)…
— На мою думку, ми, як Церква, ще не усвідомлюємо, яким чином повинно відбуватися проголошення святих у нашій східній традиції. Варто пригадати досвід проголошення блаженним Йосафата (Кунцевича). Його проголосили святим римо-католики, а вже після цього й УГКЦ прийняла його як святого.
У Католицькій церкві є два ступені проголошення святих. Спочатку вони стають локальними святими — блаженними, а тоді вже проголошуються святими всієї Церкви. У випадку зі Східними церквами, які є частиною Католицької церкви, немає змісту проголошувати когось блаженним. Для нас блаженні, яких проголосив Папа, уже є святими. До владики Теодора потрібно звертатися як до священномученика без додатку «блаженний». Це – штучний термін у нашому календарі. Парадоксом нашої традиції є те, що Папа Іван Павло II проголосив для нас 28 нових мучеників, а тільки кілька з них мають богослужіння. Зараз немає жодного офіційно затвердженого літургійного тексту мученикам на рівні всієї Церкви.
— То чи є все ж таки в УГКЦ літургійне вшанування блаженних?
— Воно має, радше, місцевий характер. Це означає, що місцевість, із якої походить святий, може мати свій літургійний текст, яким вона вшановує його пам’ять. Але для всієї УГКЦ таких текстів поки що немає. Існує, наприклад, молебень до блаженного Теодора, але його статус як офіційного молитовного тексту є невизначеним. Однак Синод єпископів УГКЦ уже звернувся до Літургійної комісії УГКЦ із проханням і вказівкою створити текст служб поодиноких новомучеників.
Зараз ми живемо в незалежній державі, УГКЦ посідає в ній належне місце, проте душпастирям не стало легше доносити Боже Слово до вірних. Ми схильні думати про мучеництво як про щось давно минуле. Проте більшовицький і нацистський режими продемонстрували, що готовність до мучеництва є актуальною завжди. Коли ми згадуємо священномученика Теодора, то повинні дивитися на тих християн, які зараз страждають у Сирії та Єгипті. Проповідування Слова Божого є особистим свідченням, а не просто його проголошенням через сучасні медіа. Бо медіа ніколи не замінять живої людини, у серці якої говорить Христос.
Розмовляла Руслана Ткаченко, «Католицький оглядач»

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...