Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, Dec. 11, 2017

Василь Лазоришинець: «Реформу можна розпочинати лише за підтримки пацієнтів і лікарів»

Автор:

|

Грудень 18, 2014

|

Рубрика:

Василь Лазоришинець: «Реформу можна розпочинати лише за підтримки пацієнтів і лікарів»

Василь Лазоришинець

Реформа медичної галузі в усьому світі вважається однією з найскладніших і найнепопулярніших та «спалила» рейтинг не одного політика. Наприклад, реформа Барака Обами викликала шквал невдоволення і критики, при тому що у США виділяють колосальні кошти на систему охорони здоров’я, а страхова медицина існує вже десятиліттями. Натомість, Україна ніяк не наважиться розпочати реформу, про яку фахівці сперечаються понад 20 років. Саме про це — розмова з Василем Лазоришинцем, колишнім виконувачем обов’язків міністра охорони здоров’я.

Повинні відмовитись від хибної тези про безплатність медицини
— Василю Васильовичу, коли, за вашими прогнозами, розпочнуться реформи? І якою буде медицина після їх втілення в життя?
— Я в медицині — усе життя, працював у операційних США, Німеччини, Франції, стажувався в Японії, вивчив і знаю зсередини різні системи охорони здоров’я. Тому чітко уявляю, якою мала би бути якісна система охорони здоров’я. На мою думку, не існує універсальної й ідеальної системи охорони здоров’я. Фактично кожна країна має власну, що відрізняється від інших. Красномовним є приклад з обов’язковим медичним страхуванням: половина розвинених країн його мають, а інша – ні, і там навіть не планують його впроваджувати. Але річ у тому, що реформувати медичну систему неможливо окремо від інших галузей. Без реформи адміністративної, фінансової чи пенсійної це – неможливо.
— Що ж ми отримаємо внаслідок реформ?
— По-перше, ми нарешті повинні відмовитись від хибної тези про безплатність медицини. Інше питання — хто і скільки за неї платить? Розробка програми реформування розпочалася ще 2008-го за підтримки Світового банку. Акцент робився на чітке розмежування трьох рівнів надання медичної допомоги, визначення переліку послуг для кожного з них, вивчалася й низка адміністративних і фінансових питань.

Ставка на сімейного лікаря не спрацювала
— Зараз лиш подекуди в Україні залишилися дільничні лікарі,майже всюди — уже сімейні…
— В Україні перші кроки реформування були апробовані в пілотних реґіонах. Для цього обрали одну індустріальну область — Дніпропетровську, й одну аграрну — Вінницьку. Там почали реформу з первинного рівня, де наголос зробили на сімейній медицині. На жаль, аналіз перших результатів свідчить, що ставка на сімейного лікаря не спрацювала. Гарну ідею просто недолуго втілили.
— Тобто, все ж таки в українців замість дільничних будуть сімейні лікарі?
— Тут треба говорити окремо про село й окремо — про місто. Що буде в містах? По-перше, максимальне наближення сімейного лікаря до пацієнта. Тобто, на заміну великій поліклініці з нескінченними чергами, яка обслуговує 100 тис. і більше громадян, мають прийти амбулаторії сімейного лікаря. Сімейний лікар обслуговуватиме 1,2-1,5 тис. пацієнтів, знатиме кожного від народження до старості й матиме зарплату, яка залежатиме від рівня обслуговування.
А специфіка роботи сімейного лікаря у сільський місцевості полягає лише в тому, що відстані між пацієнтами тут — великі. Тому за лікарем мають бути закріплені села, згідно з обґрунтованим нормативом за кількістю людей на одного лікаря орієнтовно 1,2 тис. осіб. Лікар періодично проводить огляди закріплених за ним пацієнтів, виїжджаючи до них, а за потреби – приймаючи їх в амбулаторії.

Без адміністративної — медична реформа просто неможлива
— Лікарні в Україні зараз у дуже важкому стані. Які для них будуть зміни?
— Передбачається створення шпитальних округів на 150-200 тис. жителів, що дасть змогу спеціалізувати лікувальний процес. Такий округ має містити багатопрофільну лікарню інтенсивної допомоги, лікарні для проведення планового лікування, заклади для реабілітаційного лікування, заклади для надання паліативної допомоги (госпіси), заклади для надання медично-соціальної допомоги та консультативно-діагностичні центри.
Однак шпитальні округи дуже невдало «лягають» на існуючу адміністративну систему країни. Вони здебільшого мають охоплювати території двох-трьох районів. Звідси чітко простежується необхідність адміністративної реформи, без якої медична є просто неможлива.
— Зараз триває війна, і для нас критично важливо розуміти, що відбувається з реабілітацією…
— Війна — це те, що не може чекати до завтра, доки ми впровадимо реформу. Тому реабілітація військових — це першочергове завдання. Загалом же, систему реабілітації, яка була в державі донедавна, майже зруйновано, адже багато санаторіїв і фахівців залишилось у Криму, частина — у Донецьку. Але ми почали формувати систему реабілітації для військовослужбовців на базі шпиталів для ветеранів війни. Система реабілітації має забезпечувати як цивільне, так і військове населення. Вона повинна містити: шпитальну базу, де проходитимуть фізичну та психологічну реабілітацію військовослужбовці; реабілітаційні центри для цивільних осіб із вродженими та набутими вадами, які вже існують в Україні, і санаторно-курортні заклади зі спеціалізацією в кожному реґіоні, залежно від кліматично-природних особливостей. Усе це вже існує, але немає єдиної системи.

Жодна держава ніколи не зможе якісно профінансувати медичну галузь
— А тепер — ключове запитання: звідки брати кошти, хто платитиме за медицину?
— Є різні різні концепції щодо цього, але, на моє переконання, головним принципом фінансування медицини в Україні має бути державно-приватне партнерство, тобто йдеться про бюджетно-страхову медицину. Адже жодна держава ніколи не зможе стовідсотково якісно профінансувати медичну галузь. І тут мусимо чесно сказати, що в змозі гарантувати держава, а що людина спроможна оплатити сама виходячи з можливостей свого гаманця.
Якщо говорити узагальнено, то наша медична галузь фінансуватиметься з таких джерел: зі загального фонду державного та місцевих бюджетів; за рахунок платних послуг; із фондів медичного страхування; за рахунок коштів, отриманих від спеціально запроваджених цільових податків; за рахунок різноманітних благодійних внесків від громадських, релігійних організацій; із лікарняних кас та інших нестрахових форм акумуляції коштів громадян.
— Усе ж хотілося би конкретніше дізнатися про те, хто платитиме, наприклад, сімейному лікарю…
— На мою думку, держава повинна забезпечити й оплатити певний гарантований обсяг медичної допомоги. Людина має бути впевнена, що якщо вона знепритомніє на вулиці, то за нею приїде карета швидкої допомоги, їй нададуть невідкладну допомогу, відвезуть у лікарню та прооперують, а не питатимуть, скільки грошей є в її гаманці.
Так само держава повинна гарантувати медичну допомогу дітям і пенсіонерам. Разом із тим, слід передбачити і гонорарну систему за високий рівень результативності сімейного лікаря. Наприклад, якщо лікар завоював повагу та популярність у пацієнтів, до нього прагнуть потрапити хворі понад норму, то це має й відповідно оплачуватися.

Реформу не буде здійснено за рік чи за п’ять
— Уже зрозуміло, хто саме сформує страхові фонди?
— Знаєте, чому в Україні досі не почалися реформи в медицині? Бо щойно доходило до визначення, хто ж контролюватиме страхові потоки, як реформа закінчувалась. У Верховній Раді лежить сім законопроектів, за які ніяк не проголосують. Ми запропонуємо різні варіанти, а відповідальність на себе нехай бере парламент. Страховиками можуть бути приватні страхові компанії, державна страхова компанія, єдиний фонд, який функціонує на засадах соціального фонду, або єдиний фонд, що функціонує як державна установа. Право на існування мають і лікарняні каси.
Звідки ще держава може брати кошти на медицину? Як свідчить світовий досвід, це можуть бути цільові надходження. Прміром, як певний відсоток відрахувань від акцизних платежів із продажу алкогольних і тютюнових виробів. Або як прямий невеликий податок на активи підприємств. У світі є приклади, коли відраховується 0,5 % вартості активів. Можна також запровадити диференційований згідно з розмірами доходів податок на громадян, податок на фармацевтичну індустрію, відрахування від Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.
— Чи можна окреслити, коли розпочнеться впровадження страхової медицини?
— Багато що залежить від оперативності нового парламенту, який має внести зміни до законодавства, прийняти низку законодавчих актів, таких як Закон «Про громадське здоров’я, безпеку середовища життєдіяльності та забезпечення епідемічного благополуччя населення України», Закон «Про заклади охорони здоров’я та медичну практику», «Про обов’язкове державне медичне страхування та фінансування охорони здоров’я» й чимало інших.
Роботи багато. Цю реформу не буде здійснено за рік чи за п’ять, але ж починати все це треба, як то кажуть, «ще вчора». Ключовий момент тут полягає у тому, що складну реформу можна розпочинати лише після того, як суспільство — і пацієнти, і лікарі — будуть про неї знати, розуміти її та підтримувати. Інакше, немає сенсу навіть починати.
Розмовляла Оксана Сергієнко, «Укрінформ»

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...