Новини для українців всього свту

Saturday, Sep. 21, 2019

Вадим Черниш: «Російський вплив на Україну не зменшується, лише змінюються форми»

Автор:

|

Січень 02, 2019

|

Рубрика:

Вадим Черниш: «Російський вплив на Україну не зменшується, лише змінюються форми»

Із моменту створення Міністерства з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України у відомстві працює окремий департамент, що вивчає всі гібридні загрози України з боку Російської Федерації (РФ). Про це розповів Вадим Черниш, керівник міністерства.

Москва прагне реваншу
— Що, на вашу думку, передувало окупації Криму та Донбасу?
— Напередодні окупації було всебічне намагання Кремля вплинути на нашу державу. І це стосується не тільки Криму й Донбасу. Вся країна перебувала під цим впливом і пропагандистським, і економічним. Те саме було в тезах про «спільну культуру», про яку постійно торочив Путін. Використовувались маніпуляції з релігійними й історичними темами. Москва прагне реваншу. Була радянська держава, з якою рахувалися в світі. Вона контролювала 1/6 частину суходолу. Реваншизм у розумінні Кремля — повний вплив на колишні радянські республіки. Другий важливий момент — щоб із РФ «рахувалися» на світовій арені. Донбас і Крим — це дрібниці порівняно з їхніми бажаннями повернутися до «радянських» позицій.
— Ми чуємо про «дестабілізацію ситуації в країні», в чому вона проявляється?
— У залученні російської пропагандистської машини. Вона діє через неурядові організації або напівурядові структури РФ, які «опікуються» країнами, розташованими неподалік від російських кордонів. На це виділяються сотні мільйонів доларів. До цього варто додати ще кошти, які виділяють на російські медіа та фінанси олігархів, котрі щедро фінансують «фабрику тролів».
— Які основні тези видають такі «експерти»?
— «Відмовтеся від співпраці зі західними країнами й орієнтуйтеся винятково на РФ і на її сателітів». І також те, те, що «Україна має стати федерацією».
— В одному зі своїх виступів ви заявили, що на території України активно діє так звана система рефлексивного управління. Що це таке?
— Система рефлексивного контролю або рефлексивного управління за цільовою аудиторією була розроблена ще в радянські часи і покликана викликати ту емоцію, яку закладає ініціатор впливу, — розчарування, невдоволення, або ще щось. В інформаційному просторі будуються повідомлення таким чином, щоб міксуючи факти з неправдою викликати задану емоцію серед цільової групи. Відтак населення за рахунок невдоволення вимагатиме в демократичній країні зміни курсу уряду або зміни самого уряду.

Не треба поширювати інформацію, якщо її не перевірив
— А як працює на практиці «фабрика тролів»?
— Є три категорії повідомлень, які можна розрізнити. В першому випадку чітко видно, що це пов’язано з Росією, якщо це транслюється на офіційному сайті Міністерства закордонних справ РФ і тиражуються офіційні повідомлення. Друга група повідомлень — «напівофіційні». Це якщо виходить заступник голови Держдуми РФ чи депутат і починає коментувати ситуацію з Азовським морем. Ми знаємо, що вони «транслюють» кремлівську урядову позицію, але вона нібито не є офіційною. Звісно, такі тези узгоджені, але завжди можна сказати, що «це не так», що хтось «погарячкував». Третя ж частина повідомлень іде через приховані канали, які, за задумом, не мають свідчити про те, що це йде від російського уряду.
Ось приклад: поліціянти в Сполучених Штатах побили підозрюваних. Один із них був темношкірим. Насправді, це була справа про те, що правоохоронці перевищили свої повноваження і побили громадянина США — не залежно від кольору шкіри. Але російські тролі стали розповсюджувати меседж про те, що це расовий злочин. Коли застосовували хімічну зброю по Сирії — в десятки разів зростала активність тролів, які зовсім по-іншому висвітлювали те, що ж там насправді відбувалося.
По Україні так само схема працює. Наприклад, у невеличкому населеному пункті сплюндрували табличку загиблому воїну антитерористичної операції. Місцева влада табличку відмила за дві години, а російські медіа повідомили: «Погляньте, як українці ставляться до людей, котрі захищають країну на Сході».
— Як протистояти впливу «тролів»?
— Суспільство має усвідомлювати ризики, які йдуть не на рівні держави, а на рівні спілкування, на рівні обговорення в соціальних мережах. Не треба поширювати інформацію, якщо її не перевірив. Особливо, якщо це серйозно б’є по репутації твоєї країни. У нас є багато прекрасних ініціатив, і навіть комерційні структури добровільно виділяють частину своїх зусиль на те, щоб розвінчати мережі фейкових повідомлень, що генеруються навмисно. Але якщо ми думаємо, що це — винятково завдання Служби безпеки України, одразу скажу, що це не так. Ми ще не долучилися до жвавого впливу на російський сегмент у соціальних мережах. Гадаю, що, якби ми включилися в те, щоб проводити певні акції всередині Росії, поширювати там правдиву інформацію, ми б там «ввігнали» в стан шоку половину російського суспільства. Там не прийнято обговорювати правду про те, що відбувається всередині Росії, не прийнято говорити про те, що стоїть за прагненнями керівництва РФ.
— Як об’єктивно можна просунути ідею щодо курсу на розвиток критичного мислення та як розпізнавати фейки та дезінформацію?
— По-перше, треба популяризувати щось на кшталт покрокових інструкцій: методичні рекомендації для пересічного користувача. По-друге — на державному рівні має йти дискусія про вже виявлені джерела відвертої дезінформації. Частину таких джерел ми блокуємо. Але ми не можемо заблокувати все, адже ми демократична країна.

Про спробу протистояти політиці невизнання
— Наскільки на ставлення наших партнерів за кордоном до проблеми Донбасу та Криму можуть впливати візити іноземних депутатів на окуповані території?
— Якщо приїхав громадянин іншої країни — це не офіційний представник уряду. Зазвичай, значна більшість іноземних політиків представляє опозицію власних країн, вони критикують власні уряди. Наприклад, читаємо: «Делегація Греції відвідала Крим». А з цієї поїздки жодних наслідків немає, крім заяви. А «тролі» пишуть: «Дивіться, у нас все гарно, іноземці все визнають». Це спроба протистояти політиці невизнання, яку Україна просуває на дипломатичному рівні. І цю політику підтримують наші друзі за кордоном у вигляді офіційних документів.
— Нещодавно ви заявили про створення спільної платформи між Україною, Грузією та Молдовою. Що це за платформа?
— Ми точно знаємо, що проти нас використовують практично одні й ті ж засоби та методи. Іноді навіть одні й ті самі люди цими процесами керують у РФ. Тому ми вирішили обмінюватися досвідом в спрощеному та пришвидшеному режимі, щоб реагувати на відповідні загрози в невійськовій сфері. Підпишемо відповідний документ. Надалі буде обмін інформацією про загрози різного характеру в невійськовій сфері, обмін досвідом реінтеграційної політики, по підтримці зв’язків із населенням, яке опинилося в окупації, з виявлення загроз для решти суспільства (навіть не в межах окупованих територій) і, звичайно ж, про передачу найкращих практик від одного відомства до іншого між всіма трьома країнами.
— Які ще країни можуть поділитися досвідом у протидії загроз із боку РФ?
— Неоціненним є досвід Македонії, як Російська Федерація намагалася втручатися в політичний процес, аби не дати можливості домовитися про зміну назви цієї країни, щоб це було перепоною для вступу в НАТО. А також досвід Боснії і Герцеговини, Молдови та Грузії.

Рани, які залишила війна, ніхто не вилікував
— Як міністерство підтримує зв’язок із тими, хто залишився на непідконтрольній території?
— Намагаємося відбудувати інфраструктуру, підіймаємо мовлення на новий рівень і, звісно, маємо прогрес. На сході України у нас є 11 млн перетинів лінії розмежування на рік — люди приїжджають на підконтрольні території, спілкуються з близькими та рідними, з продавцями товарів, із банківськими працівниками, представниками соціальних служб, поштових відділень. І всі ці місця використовують для донесення певної інформації. Якщо в нас закритий кіберпростір, якщо ми обмежені в мовленні на тимчасово окуповані території, то використовуємо усі доступні можливості на підконтрольних територіях.
— Скільки після звільнення нашої території знадобиться часу для відновлення довіри місцевого населення?
— Це буде залежати від професійності тих, хто там буде працювати. Тобто, люди, котрі працюватимуть на звільнених територіях, мають знати державну політику й уміти її реалізовувати. Ми готуємо зараз відповідних фахівців на базі Київського політехнічного інституту, де впроваджена магістерська програма «Врегулювання конфліктів і медіація». Також підписали цілу низку документів із вищими навчальними закладами, які будуть готувати таких фахівців або впровадять навчальні модулі в програми для студентів.
Зараз більшість політиків згадує про необхідність відновлювати дороги, мости. Та, приміром, у Сараєво є дорога, яку називали «Снайпер-авеню», на ній щодня обстрілювали й убивали людей, котрим доводилося ходити тією вулицею, адже іншого шляху не було. Десятки пошкоджених будинків, парканів, понівечена дорога. Тепер там не знайдеш пошкоджень, які були під час війни. Хіба десь на будинку навмисне залишили слід від міни чи від артилерійського снаряду, аби показати, які події та відбувалися. За кілька років інфраструктура відновлена просто прекрасно — відбудовані храми, мечеті, костели, відбудована інфраструктура, нові машини, трамваї, водогони, електроживлення. Але коли їдеш і спілкуєшся з людьми, то розумієш, що рани, які залишила війна у серцях кожного, ніхто не вилікував. І пам’ять від страшних подій нема куди подіти. Свідомість людей досі перебуває під впливом подій, які сталися більш, ніж 25 років тому. Тому найскладніше буде не з відбудовою інфраструктури або економіки, бо тут можемо використати досвід інших держав. Складно буде працювати так, аби залікувати душевні рани тих, хто пережив конфлікт.
Розмовляла Олександра Жаркова, Укрінформ

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...