Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Thursday, Dec. 14, 2017

Ульф Старк: «Катастроф, бід і воєн зараз стільки, що дитина до них просто звикає»

Автор:

|

Червень 02, 2016

|

Рубрика:

Ульф Старк: «Катастроф, бід і воєн зараз стільки, що дитина до них просто звикає»

Ульф Старк

Ульф Старк — шведський письменник і сценарист, зірка дитячої літератури, цього року вперше завітав до України. Він репрезентував дві свої книги, які цього року вийшли в перекладі українською.

«Астрід Ліндґрен переслідує мене все життя»
— Пане Ульфе, вас називають продовжувачем традицій Астрід Ліндґрен. Ким, на вашу думку, є ця письменниця для шведської літератури і для вас?
— Я народився того ж року, коли було написано й опубліковано «Пеппі Довгупанчоху», тому Астрід Ліндґрен у певному сенсі переслідує мене все життя. Спершу, коли був малим, читав її книжки сам, а згодом, коли вже сам став батьком, читав їх своїм дітям. І весь цей час Астрід писала. Коли їй виповнилося 80 років, мене запросили прочитати урочисту промову з нагоди її ювілею, але сама письменниця відмовилася взяти участь у цьому вшануванні, тому прийшов тільки я і впродовж години читав перед публікою свою заготовлену наперед промову. Коли перед цим цю промову тестували, я прийшов до Астрід Ліндґрен, сів на дивані біля неї і почав читати написане. За якийсь час вона просто заснула в мене на плечі. Це було страшенно приємно — розуміти, що ти хоч на трохи своїм читання приспав королеву казок. Врешті, вона прокинулась і сказала: «Все чудесно, продовжуйте». У неї є історія про хлопчика, котрий утік із дитячого притулку. Прочитавши цю історію, я також утік із дому та перепитував людей на вулиці, як дійти до будинку для літніх людей — мені просто хотілося принести їм пива. Ось так література іноді впливає на людей. Буває, коли мене спитають, звідки черпаю натхнення, то, переглядаючи свої книжки, розумію, що те чи те речення я буквально витягнув із Астрід Ліндґрен. І саме в цьому — магія книжки, коли розумієш, що певні тексти ти прочитуєш настільки глибоко, що насправді сприймаєш їх за власні. У цьому й полягає вся краса.
— Скандинавська література найбільше відома своїми детективами, а також дуже потужною дитячою літературою. В чому полягає цей феномен дитячої літератури і що сприяло її якісному зростанню?
— Крім Астрід Ліндґрен, хочу ще згадати іншу відому дитячу шведську письменницю — Анну Галлінґ, котра писала вірші в той самий час, що й Астрід. Власне, обидві вони творили в післявоєнному часі, добре розуміючи, що для становлення дитячої літератури найважливішим є мир. Це — найперше, чого потребують діти. У кожної з письменниць був свій спосіб говорити про мир, тому Пеппі Довгапанчоха — справжня бунтарка проти системи освіти, але, водночас, дуже мирна. І це працює. Астрід Ліндґрен у своїх текстах завжди на все дивилася з позиції дитини. Вона ніколи не намагалася дітей повчати, натомість обирала дитячий погляд на життя. Я, як і вона, намагаюся дивитися на світ очима дитини та використовувати в письмі ощадливу дитячу мову.

«Батьки працюють із ґаджетом, а не з дитиною»
— Скандинавській дитячій літературі притаманне дуже уважне ставлення до дідусів і бабусь. Чому, на вашу думку, саме цей зв’язок через покоління — такий сильний?
— Мабуть, основною причиною, чому в моїх книжках проявляється такий зв’язок через покоління, є те, що я сам мав дуже хороші стосунки з обома своїми дідусями, котрі на мене відчутно вплинули. Батьків тато був дуже холеричним, владним, а іноді навіть аґресивним, натомість мамин — із тих, кого називають «хорошим хлопцем», але вони обидвоє давали мені дуже багато. Мабуть, теплі стосунки з бабусями та дідусями складаються насамперед тому, що батьки не мають стільки часу на дітей, як старше покоління. Не встигають із дітьми щось обговорити, пояснити чи показати. Пізніше я втямив, що не мав такого зв’язку з бабусями. Тому конфлікт між дітьми та батьками знайшов втілення в моїй прив’язаності до дідусів, але, мабуть, це просто власний досвід. Хоча на підтвердження ваших слів є ще книжка Туве Янссон про стосунки бабусі й онука, дуже хороші стосунки. Я сам хотів би такий твір написати.
— Кожна ваша книга зачіпає якусь актуальну для дітей чи підлітків проблему. Які, на вашу думку, проблеми варто найбільше проговорювати у книгах для дітей?
— Насправді у світі є дуже багато реальних проблем: катастрофи, військові конфлікти тощо. Навіть теперішня ситуація зі світовим інформаційним простором потребує, щоб про неї писали. Проте я не можу про це писати, на жаль. Натомість мені цікаво, як розв’язати проблему, коли стається стільки всього і стається настільки близько до людини. Якщо в моєму дитинстві щось і відбувалося, то все одно була витримана якась відстань і дистанція між мною та подією — і все здавалося далеким. Те, що відбувається нині — фактично поруч. Катастроф, бід і воєн зараз стільки, що дитина до них просто звикає. Інформаційний потік натомість висловлює ці проблеми так, аби не давати дитині емоції, а навпаки — глушити їх. Ось про варто говорити: про те, як уберегти дитину від браку емоцій у теперішньому інформаційному просторі.
Іншою великою проблемою є втрата зв’язку або потреба індивідуалізації цього зв’язку. Зараз навіть просто вийшовши на прогулянку із дітьми, батьки не вилазять із різних модних ґаджетів. Вони працюють із ґаджетом, а не з дитиною — і вже на такому рівні втрачається контакт. Тому основне питання: як зберегти цей контакт? Бо ж дитина виросте й так самісінько одразу сховається в ґаджети, навіть не спробувавши налаштуватися якось інакше на навколишній світ.
Ще одна дуже важлива проблема — втрата батьківського авторитету перед дітьми. Сучасні діти мають доступ до величезної кількості інформації, вони інколи володіють інформацією більше та краще за батьків, тому з різними питаннями йдуть не до них, а в Інтернет. Це також губить зв’язок між поколіннями та зв’язок між дуже близькими людьми. Тому перед новими молодими письменниками постає дуже багато складних проблем і питань, про які їм доведеться написати не одну книжку.

Література — це справжні почуття
— Література для дітей часто впадає у дві крайнощі: моралізаторство або розваги. А де та золота середина в письмі для дітей?
— Гадаю, бути просто собі смішним дядечком, котрий пише книжки тільки для розваги, — це не література. Бо література — це справжні почуття. А також смуток, роздуми й якісь серйозні речі, тобто все те, що зустрічаємо в житті. Як батько я казав своєму синові, доньці або пізніше онукам: «Не роби цього, це — небезпечно». Я навіть міг кричати, щоб вони не робили чогось, але пишучи, перевтілююся в того самого онука й дивлюся на ситуацію зі зовсім іншої перспективи. Важливо, щоб дитина, коли читатиме книжку, не бачила в ній дорослого, котрий їй щось радить, а бачила тільки себе і свій світ.
— В Україні зараз війна. Є багато дітей, котрі постраждали від неї безпосередньо, а також ті, хто втратив на війні батьків чи інших родичів. Як із цими дітьми, а також і з їхніми однолітками, розмовляти про війну?
— Це — дуже складне питання. В такій ситуації дуже важко давати якусь пораду, бо тема розмови дуже залежить від особистості того, хто промовляє і до кого. Але в будь-якому разі, читання — це завжди можливість розширення горизонтів, можливість сприйняти інший досвід. Тому саме читання як таке — дуже хороша терапія для дітей у ситуації, в якій вони перебувають. Якщо ж говорити з позиції авторів, то єдина порада — не боятися і не оминати болючої теми, бо відкладання на потім чи відсторонення проблему не вирішать.
— Наскільки гострою є проблема популяризації читання в Швеції?
— Проблема з читанням, коли дорослі думають, що діти читають набагато менше, ніж читали вони, — не унікальна: вона поширена в усьому світі, зокрема й у Швеції. Свого часу я брав участь у русі з популяризації читання, бо мені дуже сподобалася ідея, коли в «Мак-Доналдзі» раз на місяць із набором їжі видавали не ті дурнуваті дрібнички, які ми всі знаємо, а книжки. Так дітям роздали 16 млн книжок. Приємно думати, що аж стільки дітей принаймні отримали й потримали в руках книжку. Тому, якщо говорити про популяризацію читання, насамперед треба виховувати доступність до книжок. Багато хто критикував нашу затію. Насправді ж ідеться не про те, що гамбургери та книжку не варто пропонувати в одному комплекті, а про те, що нехай краще мою книжку популяризує «Мак-Доналдз», ніж вона стоїть бозна-де на якійсь дальній поличці, до якої діти не матимуть доступу.
Розмовляла Ірина Троскот, УП

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...