Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Wednesday, Mar. 20, 2019

Томас Кент: «Демократичні країни не повинні гратися з таким вогнем, як цензура»

Автор:

|

Березень 09, 2017

|

Рубрика:

Томас Кент: «Демократичні країни не повинні гратися з таким вогнем, як цензура»

Томас Кент, керівник «Радіо Свобода», один із найвідоміших американських журналістів, у котрого є величезний досвід роботи в Російській Федерації (РФ).

Факти і правда — речі вперті
— Миколі Семені, 66-літньому журналістові «Радіо Свобода», загрожує п’ять років в’язниці за те, що він написав, що Крим — це частина України. Чи вірите у можливість вплинути на вирок?
— Не знаю, чи ми зможемо вплинути на вирок. Але не думаю, що сам по собі вирок і тюремний термін журналісту за його колонку на веб-сайті вигідний російській владі. Одні люди думають, що майбутнє Криму пов’язане з РФ, інші — що воно з Україною. Є дуже великий діапазон думок. Але, виглядає так, що в Криму є свобода для думок одних людей, і немає свободи для думок інших. І суть справи проти п. Семени — криміналізація певних політичних думок. Це суперечить статті 19 загальної Декларації прав людини. Але і в ширшому сенсі: хіба російська влада в Криму — настільки слабка, що колонка коментатора здатна загрожувати «територіальній цілісності РФ»?
— Чи варто дотримуватися того, що кілька останніх десятиліть називається стандартом? У Британії під час війни діяла цензура. Вона звузила можливості гітлерівської пропаганди. Наша ж свобода звужує наші можливості для протистояння пропаганді РФ…
— Цензура правді не сприяє. Деякі країни використовують цензуру під приводом запобігання розголошенню державних таємниць. Але коли створюєш такі закони, то вони часто використовуються з іншою метою, просто для заборони певних думок. На мою думку, демократичні країни не повинні гратися з вогнем під назвою «цензура». Є кращі підходи і кращі методи у боротьбі з фальшивою інформацією та ворожою пропагандою.
— Не тільки ми, а й Європа проспала те, що брехня кремлівських засобів масової інформації (ЗМІ) стала частиною повсякденного життя. Що роблять європейські медіа та громадські інститути, щоб змінити ситуацію?
— Європейські медіа посилюють увагу до точності своїх фактів і перевірки фактів інших медіа та політичних діячів. Що стосується воєн інформацій або воєн інформації та пропаганди, то не вважаю, що битва закінчена, і що нібито брехня здобула перемогу над правдою. Це програшна позиція, далека від реальності. Більшість читачів і глядачів дуже добре тямлять, що правда, а що ні. Звісно, зараз неправдива інформація може посіяти смуту і може бути небезпечною з тактичної точки зору. Але в стратегічному плані не думаю, що фальшива інформація відіграє вирішальну роль. Є вислів, що факти і правда — речі вперті. Й у війні інформацій перемогу врешті-решт зумовлює вірність фактам, неупереджене висвітлення позицій.

Журналістика більше не професія
— Торік у ЗМІ з’явився термін «постправда». Цей термін став словом року для Оксфордського словника. Його використовують із негативною конотацією. Можливо, люди просто скучили за живою емоційною журналістикою?
— Не думаю, що битва між правдою та напівправдою закінчена. Журналістика має знову і знову знаходити себе, адже кожне нове десятиліття несе якийсь виклик. «Більше газет не буде, оскільки існує радіо», «Телебачення знищить радіо», «Веб знищить телебачення», «Фальшиві новини знищать чесну журналістику». Ось неповний перелік «прогнозів», що звучали раніше. Але відповідь на кожен виклик одна й та ж — покращення якості нашої роботи. Використання нових технологій і зміцнення зв’язків між редакцією та читачами. Журналістика більше не професія, яка працювала в одному напрямку: ми говоримо — ви слухайте. Зараз у нас активний та швидкий миттєвий зв’язок, і це дуже добре. Адже, спілкуючись із нашими читачами, ми можемо їх переконувати в тому, що вони нормальні та чесні люди. Якщо зробимо помилку, самі ж її ліквідуємо. І це — одна з причин мого оптимізму.
— Чи відчували ви, як змінюються російські ЗМІ, і коли це почалося?
— Я б не хотів коментувати російські ЗМІ. Наше завдання — робити нашу роботу відповідно до принципів журналістики. І це не наша робота — відповідати на журналістський порядок денний, створений іншими організаціями. Так само, як не хотів би судити російську інтелігенцію або прогнозувати подальшу роботу російських ЗМІ. З ранку до вечора реагувати на те, що вони скажуть, не видається мені гідним заняттям. Як і реагувати на будь-які інші ЗМІ. Коли я прокидаюся вранці, то міркую про те, що нового і цікавого можемо сказати ми самі. Ніяк при цьому не реагуючи на те, що кажуть інші ЗМІ.
— Чи вірите ви, що боти замінять журналістів?
— Цікаве запитання. Гадаю, що боти можуть бути дуже корисними, якщо йдеться про перетворення даних у текст. Наприклад, якщо отримуєш дані спортивних результатів, то боти могли б перетворити ці дані в статті з пропозиціями, абзацами так, ніби вони написані самою людиною. Вони можуть знайти серед даних елементи, які можуть виявитися дуже цікавими. І, певна річ, це все створюється на основі правил, які були створені справжніми живими журналістами. Боти не зможуть зробити інтелектуальний внесок у вигляді статті. Або, наприклад, при підведенні результатів виборів Виборчої комісії у кожному виборчому окрузі. Ботів можна використовувати для написання новини про кожного переможця у кожному місті, з розбивкою, як голосували люди. І читати таку роботу набагато легше, ніж шукати і зводити в новини дані великої таблиці. Я прихильник ботів, коли йдеться саме про таку роботу. Але у мене немає надії, що вони будуть настільки інтелігентними та розумними, що вже за нашого життя зможуть знаходити цікаві теми для статті.

«Є новини, що заслуговують на більше, ніж 30 секунд уваги»
— Вірите, що люди перестануть читати лонгріди, а будуть обмежуватися новинами?
— У людей усе менше часу. Пам’ятаю, що коли у 1970-х рр. я жив у Москві, усі люди у вагоні метро читали газети. Читали довгі статті маленьким шрифтом. Зараз у метро будь-якого міста світу люди читають телефони. І це виклик не тільки для журналістів, а й для читачів, викладачів, письменників і політичних діячів. Період уваги людей зараз дуже короткий. Що ми можемо вдіяти? Робити лонгріди цікавішими. Посилювати їх за допомогою відео, графіки. Елементом лонгріду може бути «віртуальна реальність».
— Як це «віртуальна реальність» у лонгріді?
— Наприклад, одягаєш апаратуру і заходиш у «табір сирійських біженців». І, можливо, побувавши у віртуальному таборі біженців, де є поранені люди, дим, у читача виникне бажання читати лонгрід. Тоді люди будуть розуміти, що є новини настільки важливі, що заслуговують на більше, ніж 30 секунд уваги.
— А соцмережі, скооперувавшись з медіа, у підсумку не витиснуть їх?
— Соціальні медіа — дуже важливий інструмент для обговорення новин, але не настільки важливий засіб для розповсюдження новин. Коли у світі і країні відбувається щось важливе, найчастіше шукають інформацію з відомих і надійних джерел. Також соцмережі менш важливі для репортажу. А репортаж — все ще перевага чесних і професійних репортерів. Гадаю, що соцмережі не знищать цю перевагу.
— Люблю репортаж. По-вашому, скільки в ньому мусить бути тексту, а скільки фотографій?
— Залежить від важливості. Опитування показують, що для звичайної події вистачить 300 слів плюс одне відео, плюс фото. Для важливої події — 500 слів. Мій досвід каже, що для читача і розвитку теми краще було давати дві статті на 200-300 слів, ніж одну статтю на 500. Кожна нова стаття дає новий елемент ситуації, це приваблює читача більше, ніж одна довга стаття.

Не писати мовою молоді — смерть
— Чи правда, що на Заході журналіст після 40 років — вже не кондиція? Чи є віковий ценз для журналіста?
— Мені 66 років (сміється). Я усвідомлюю, що не можу бігати так, як бігав раніше. І віддаю перевагу працювати в бюро, а не бути на місці події. Але і досвідчений журналіст, і молодий роблять свій внесок. Досвідчені журналісти знають основні принципи журналістики, знають, що працює добре, а що ні. Вони тримають прапор професійної правдивої журналістики, оскільки бачили, що буває, коли немає свободи. Але молоді журналісти швидко бігають, вони легко знайомляться з технологічними новинками і розуміють молоду аудиторію. І якщо газети чи сайт не пишуть мовою молоді — це смерть ЗМІ.
— Яким є ідеальний журналіст? А журналіст майбутнього?
— Ідеальний, або такий, який прагне до еталону, журналіст — той, хто пише правду. Той, хто, слухаючи ньюсмейкера будь-якого рангу та статусу, нехай це буде навіть дуже важливий політичний діяч, представник великих корпорацій, сумнівається і перевіряє. А журналіст майбутнього — той, хто не втрачає зв’язок із аудиторією і відчуває слухача/читача, розуміє його потреби та проблеми. Люди, коли читають статтю, хочуть бачити себе. Вони хочуть знати, що журналіст бачить їхнє життя, їхні проблеми. Іноді у деяких країнах журналісти занадто довго жили в окремому інтелектуальному світі. Журналіст майбутнього стирає бар’єр між собою та читачем.
Розмовляла Розмовляла Лана Самохвалова, Укрінформ

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...