Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Sunday, Nov. 19, 2017

Томас Ґалліксон: «УГКЦ має відповідну церковну владу й усі повноваження патріархату»

Автор:

|

Березень 15, 2012

|

Рубрика:

Томас Ґалліксон: «УГКЦ має відповідну церковну владу  й усі повноваження патріархату»

Архієпископ Томас Ґалліксон — новий нунцій Папи Римського, шеф Ватиканської дипломатичної місії в Україні — розповів, чому затягується надання УГКЦ статусу патріархату та беатифікація Андрея Шептицького, а також про те, чи може католик слухати Боба Марлі й чи приїде Бенедикт XVI до українців.

— Як сталося, що ви, мешканець протестантських Сполучених Штатів Америки, стали католиком?

— Заждіть, але ж майже 25 % мешканців США є католиками! Католицька церква — найбільша конфесія цієї держави, тож неправильно називати Штати протестантською країною. Інколи США справді асоціюють із протестантизмом, але католицизм там є й завжди був на дуже міцних позиціях. Прізвище Ґалліксон — норвезького походження. Коли мій батько зустрів мою матір, яка народилася в ірландсько-німецькій родині, вона була католичкою, а він — ні. І прийняти католицизм він вирішив ще до одруження.

— Що вас найбільше вразило під час місії на Карибських островах?

— Моє перше призначення нунцієм було на острови Антигуа й Барбуда, де я служив понад шість років. Особливим був сам факт перебування там, серед багатьох народностей, суміші африканської, індійської та китайської культур. Карибські острови є справді незвичайним реґіоном, однак вони мають чимало спільного з рештою світу. Знаєте, людські проблеми в чомусь подібні, наприклад, там також є криза в сім’ї. Хоча із цим вони дають собі раду гірше, ніж, скажімо, жителі західних країн.

— А не виникало проблем із місцевими віруваннями — наприклад, із культом вуду?

— Говорячи про вуду, варто починати з Ґаїті. Але там служив свій нунцій, це була не моя «парафія». Іспаномовна частина мешканців Ґаїті практикує подібні культи, характерними ж для мого реґіону були растамани. Справжня растаманська культура — дуже мирна, це просто альтернативний спосіб життя, хоча в ньому присутні суперечливі моменти, як, наприклад, одяг чи зачіски. Неприємні випадки таки траплялися: люди, котрі виглядали, як растамани, хоча й були несправжніми представниками цієї культури, атакували священиків Католицької церкви. Це було пов’язане з їхніми психологічними проблемами. Але, безсумнівно, подібне не стосується істинних растаманів і шанувальників Боба Марлі.

— Яке місце України на католицькій мапі світу, порівняно з тими ж Карибами?

— Католицька церква ніколи не порівнює своїх дітей — усі вони рівні. Знаєте, батько й мати також не обирають улюбленців серед синів і доньок. Однак Католицька церква в Україні — дуже особлива і, на мою думку, дуже важлива. Тут — найбільша у світі Католицька церква східного обряду. Існують інші місця, де є католики східного обряду (наприклад, у США чи Канаді), але це — нечисленні меншини всередині значно більших конфесій. В Україні навпаки — домінантною католицькою громадою є греко-католицька.

— Коли можна сподіватися візиту Бенедикта ХVI до України?

— Не знаю, чи можна очікувати візиту Святішого отця, з огляду лише на його вік. Він уже фізично не витримує таких навантажень, і, певно, годі сподіватися, аби він подорожував так багато, як раніше. Його запрошували, але мені не відомо про його позитивну відповідь.

— Як ви оцінюєте стосунки Святого Престолу з владою Віктора Януковича?

— Я не повинен цього оцінювати. На відміну від інших країн, що мають в Україні якісь інтереси, єдиним інтересом Святого Престолу завжди були та залишаються справедливість і найкращі умови для життя громадян. Ми підтримуємо процвітання та мир у суспільстві. Різні країни по-своєму реаґують на події в Україні чи навіть критикують їх, але Святий Престол не вписується у формат подібних політичних стосунків, і ми не лобіюємо нічиїх інтересів.

— Чи Віктора Януковича запрошували до Ватикану?

— Він планував візит і мав прибути, здається, 5 чи 6 грудня. Ми готувалися до його приїзду, але останнього моменту з якихось причин його було скасовано. А можливо, перенесено.

— Яким є ваше ставлення до надання УГКЦ статусу патріархату?

— УГКЦ хотіла б мати гідність патріархату. Згідно з ІІ Ватиканським собором, є дві можливості отримати такий статус. Одна з них — рішення Екуменічної ради, у якій беруть участь єпископи з усього світу, інша — рішення Папи Римського. Певно, не варто чекати, що незабаром відбудеться наступна Екуменічна рада, адже недавно ми святкували 50-ліття ІІ Ватиканського собору, тому в цій справі слід чекати на рішення Папи.

— Як довго чекати?

— Не знаю. Востаннє це питання серйозно піднімали ще за часів Блаженного Івана Пав-

ла ІІ, гадаю, із нагоди візиту кардинала Гузара на синод, коли він відвідав Святішого отця. Після того ми спитали православний світ про його думку — він відреаґував неґативно. І на цьому наразі поставлено крапку. Молимося та чекаємо. Загалом, УГКЦ має відповідну церковну владу й усі повноваження патріархату — все, крім власне формального статуту.

— Чи будуть беатифіковані Андрей Шептицький і Йосиф Сліпий?

— Сподіваюся на це. Церква працює над цим питанням, але я особисто не знаю, чи всю відповідну документацію передали до Рима. Існує велика кількість праць о. Шептицького, котрі потрібно опублікувати й проаналізувати. Не знаю, на якій стадії перебуває цей процес. Щодо людей, які не написали так багато, цей процес проходить швидше… Але я надіюся на це, особливо після того, як усе більше дізнаюся про його труди — він є великою людиною й особливим даром для Церкви.

— Папа Іван XXIII якось зауважив: мовляв, усі розумники цього світу разом із ватиканською дипломатією виглядають жалюгідно у світлі простоти Ісуса. Як ви почуваєтеся, будучи водночас дипломатом, священиком і християнином?

— Невдовзі після прибуття до Києва я прочитав лекцію в Києво-Могилянській академії з порівняльного релігієзнавства. Тоді я зазначив: «Є речі, які ми вважаємо випадками історії, — і я також є певним випадком». Те, що століттями відбувалося в Західній Європі, призвело до того, що Святий Престол має інтернаціональний характер і власну місію у світовій дипломатії. Для нас дипломатія — це можливість проповідувати Євангеліє, і ми нею користаємось. Я — представник дипломатії не традиційної, а тієї, яку практикує Церква задля поширення основних цінностей, котрі поділяють народи всього світу: правди, справедливості, людської гідності.

— Чи в Україні дійде до порозуміння й об’єднання між греко-католиками та римо-католиками?

— Гадаю, особливість кожної традиції збережеться. Часами між ними є напруга, але це є знаком, що обом слід чинити так, як казав Іван Павло ІІ, — зцілити пам’ять. Треба зцілити вплив минулого, ще з перших років життя. Такі проблеми існують, наприклад, у родині, яка має погані спогади із часів Другої світової війни, хоча це не обов’язково особисті спомини. Найголовніше завдання для священиків і єпископів — допомогти, аби люди, які мають не власні, а загальні уявлення, так звану пам’ять народу, відпустили їх. Люди повинні навчитися пробачати. Наприклад, хтось мене зранив, але я вже не тримаю зла на цю людину, хоча, скажімо, моя мама й надалі гнівається. Маму треба навчити пробачати. Адже я пробачив. Певно, саме так це має відбуватися й тут.

Західна інформаційна корпорація

 

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...