Новини для українців всього свту

Monday, Nov. 30, 2020

Тетянині війна і мир

Автор:

|

Листопад 20, 2014

|

Рубрика:

Тетянині війна і мир

Тетяна Ричкова

Знамениту дніпропетровську волонтерку Тетяну Ричкову в Міністерстві оборони (МО) України назвали «дівчинкою-танком», а в деяких російських медіа — «ватажком київської хунти». Рік тому Таня та Вадим Ричкови були на відпочинку в Таїланді. Там вони познайомилися з хлопцями з Донецької області. Ті запропонували цього року в той же час вирушити до Таїланду знову, тільки вилітати всім разом із Донецького летовища. «Минув рік. Ні аеропорту немає, ні зв’язку з хлопцями», — зітхає Таня. На жаль, уже немає серед живих і Вадима: у ніч на 17 серпня ц. р. начальник зв’язку третього парашутно-десантного батальйону 25-ї аеромобільної бригади загинув у зоні Антитерористичної операції (АТО).

По життю — «танк»
— Таню, вас назвали «дівчинкою-танком» за те, що завдяки вам десантників 25-ї аеромобільної бригади забезпечили постійною підтримкою танкової роти. А в мирному житті ви були «танком»?
— Так! У нас була своя пекарня, а до цього — дистрибуція, я на собі тягнула фірму, у мене був персонал, я відповідала за людей. Це — моя суть, я по життю – «танк».
— А скільки зараз є підопічних під вашим крилом?
— Якщо говорити про мою бригаду, то це—- близько 2 тис. людей. Ще буде нова 81-ша аеромобільна бригада, яку я також беру під своє крило, а там — теж більш як 2 тис. осіб. І коли я їжджу, то не питаю у хлопців, хто вони!
— Як розподіляєте свій час між війною та миром?
— Та я фактично весь час на війні! У Дніпропетровську або Києві проводжу загалом не більш як тиждень на місяць, а решту часу — там. Я постійно перебуваю зі своєю бригадою. Зараз 25-та виведена на відновлення боєздатності, тому що ми сім місяців безперервно були у найгарячіших точках — Савур-Могилі, Слов’янську, Дебальцеві, Вуглегірську і Жданівці.
У нас — найбільші втрати, дуже постраждала техніка, втомилися люди. Психологічно чотири-п’ять місяців стояти ще можна, а далі — уже вкрай важко. За тих сім місяців, що ми там були, й у хлопців, і в мене трохи атрофувалося відчуття страху. Я в окопи не стрибала навіть тоді, коли вибухало поруч. Тому нам треба було обов’язково повернутися додому й трохи відпочити, у т. ч. морально, бо інакше йдеш у потойбічну реальність. Зараз бригада пішла у відпустку на 10-15 днів, у цей час ремонтується техніка, проходить бойове злагодження, і наприкінці листопада ми виходимо назад.
— Чого зараз найбільше потребують бійці у зоні АТО?
— Бронетехніки та закритих засобів зв’язку. У нас дуже часто бували випадки на Савур-Могилі, коли сепаратисти навіть по наших прошитих бригадних станціях виходили з нами на зв’язок. Тобто, не зрозумієш, де — ворог, де — свій, а де — чужий! Тому зараз я поставила собі за мету забезпечити хоча би свою бригаду новими засобами зв’язку, які не прослуховуються.
— Зазвичай вважають, що чиновницька машина — непробивна. Як ви розмовляєте з чиновниками з МО?
— Та чому ж…
— Тобто, ви їм кажете, що потрібно, — і вони дають? Чи доводиться кричати: що ж ви, мовляв, такі-сякі?..
— Та ніколи! Я нашим генералам із Генерального штабу надаю обґрунтування того, що нам потрібно. Але ж вони також перебувають у зоні бойових дій, тому нібито в курсі, що там відбувається. І коли приходжу й кажу, що ми штурмували Жданівку, а від нас виїхала механізована бригада, нас оточили танки, та що ж це таке, що у нас алюмінієві бойові машини десанту, вони дивляться на мене і думають: «Господи, ніби не військовий, а говорить, як військовий». Загалом, якось знаходжу спільну мову, і вони йдуть назустріч.
— Коли Юрія Бірюкова (керівника волонтерського руху «Крила Фенікса». — Ред.) призначили радником Президента, вам стало легше?
— Та якось ні. Я звикла розраховувати лише на себе, тому до нього навіть не зверталася.

Краще би допомагала дитячому будинку…
— А що ви відкрили в людях за час волонтерства?
— Дуже розчарувалася у багатьох своїх знайомих. У мене зникла величезна кількість друзів, котрі не розуміють, навіщо я це роблю, і кажуть: краще би ти допомагала дитячому будинку, а без тебе там якось упораються! Через це мені стало важко спілкуватися з багатьма людьми, і я припинила це. Проте знайшлося дуже багато справді бойових товаришів, котрі не словом, а ділом доводять, що вони — гарні люди з величезним серцем.
— Отже, ви можете домовитися з незнайомими людьми, а друзям не змогли пояснити свою позицію?
— Пояснювала, але це — люди, котрі дивляться російське телебачення! На темі дітей ми ще якось погоджувалися, а щодо ситуації в країні, у т. ч. політичної, — ніколи, тому ми цих тем не порушували. Зараз мені боляче, я в цьому живу й уже не можу мовчати та залишатися коректною людиною. Ми не знаходимо спільної мови, тому й розійшлися. У мирному житті багато напівтонів, а в зоні АТО їх немає: є чорне і біле, є ворог і є друг, тому мені там просто.
— Яким ви бачите місце жінки на війні?
— Жінки психологічно є набагато сильніші за чоловіків. Тому я постійно перебуваю там і своїм прикладом показую бійцям, що все добре. Повернення з бою — це психологічно дуже важко, тому прагну більше спілкуватися з бійцями. З кимось вип’ю кави, із кимось пройдуся, хтось мені розповість про дітей, про маму, і їм стає легше.
— А самі як розслабляєтеся?
— Ніяк!
— А як ви ставитеся до такого засобу розслаблення, як алкоголь?
— Із огидою!
— Але ваші бійці, напевно, собі це дозволяють?
— Таж вони воюють увесь час!
— Чи вам доводилося відмовляти у допомозі?
— Прагну допомогти всім, хто просить, тому у мене така величезна завантаженість. Телефонує, наприклад, «Айдар» зі Щастя: «У нас ні цигарок немає, ні телефони поповнити нікому. А у мене там їздить Таня Бідняк із Харкова. Я їй і кажу: «Таню, я тобі кидаю гроші, відвези хлопцям усе, що треба». Телефонує «Беркут» із Чернівців, батальйон «Дніпро», Нацгвардія — я вже навіть перерахувати не можу всіх! Їжджу по блокпостах, по гарячих точках і не питаю в бійців, із якої вони бригади. Ти — наш воїн, захисник Батьківщини, я бачу, чого ти потребуєш, і намагаюся допомогти.

Коли купувала щось для себе — не пам’ятає
— Таню, де ви берете сили?
— Мабуть, у тому, що дивлюся на свого сина, і він мені каже: «Дякую бійцям за те, що я ходжу в школу, що вороги не дійшли до нашого міста».
— А як часто ви спілкуєтеся з ним і з батьками?
— На жаль, дуже рідко.
— Чи батьки з розумінням ставляться до вашої волонтерської діяльності?
— Вони абсолютно в усьому мене підтримують. Навіть не знаю, що було б, якби не вони…
— А коли ви востаннє купували щось для себе?
— Не пам’ятаю… Мені подарували гроші на день народження, і там пішли дні народження у бійців АТО, ось я на них їх і витратила.
— Як в АТО відзначають дні народження?
— Наприклад, у день народження мого покійного чоловіка був бій, тому — ніяк. Намагаюся привезти іменникам те, чого там немає: молочну продукцію, м’ясо. Вони роблять якийсь плов чи шашлик.
— А самій доводилося готувати в АТО?
— Ні. Та я вже забула, як ніж у руках тримати! В основному, хлопці готують, із ними і харчуюся. Я — страшний м’ясоїд, а там здебільшого — консерви, тушковане м’ясо, а так хочеться стейку! Та й молочних продуктів дуже хочу.
— Коли востаннє пекли пиріжки?
— Ше до всього цього. Ні, не вдома — настала криза, і я, щоби заощадити гроші, пекла разом із пекарями.
— А в зоні АТО вії фарбуєте?
— Так!
— Для інших чи для себе?
— Для самодисципліни, щоби не розслаблятися. Там, буває, навіть води немає, доводиться вологими серветками користуватися. У мене їх багато.
— Колись, під час Євромайдану, мене здивувало прохання волонтерів принести в оточений горілими шинами Будинок профспілок дезодоранти: мовляв, хлопці просять. А у вас були якісь екзотичні прохання?
— Екзотичні? Жуйка «Орбіт», меню «Біґ-тейсті» з Мак-Доналдса.
— А чим закінчилася справа, яку нібито Служба безпеки України (СБУ) проти вас відкривала?
— Затихла.
— Але ви знаєте, у чому вас звинувачували?
— Там взагалі не зрозуміло! Це було досить давно, ще, по-моєму, у червні. Мені зателефонували з СБУ і кажуть: «Проти вас порушили справу, вам надійдуть офіційні документи, скажіть свою адресу». Ніби в СБУ її не знають! Я, звісно, сказала, і на тому — усе.
— Таню, який ваш прогноз на зиму?
— Стоятимемо. Це все швидко не припиниться, тому треба максимально підготуватися до зими й до виходу моєї бригади в зону АТО. Настрій у хлопців — бойовий, абсолютно адекватний, тобто вони триматимуться.
— Вас не дратує, що далеко від лінії фронту не всі думають про війну, а продовжують жити так, наче нічого не відбувається?
— Ви знаєте, у мене немає часу про це задуматися. Але, звісно, це дуже-дуже погано…
Розмовляла Надія Юрченко, «Укрінформ»

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply