Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Saturday, Oct. 21, 2017

Тетяна Романенко: «Дівчата і футбол — досі екзотика»

Автор:

|

Травень 12, 2016

|

Рубрика:

Тетяна Романенко: «Дівчата і футбол — досі екзотика»

Тетяна Романенко

Жіноча збірна України з футболу змагається за путівку на міжнародний чемпіонат. Тетяна Романенко, форвард української команди, — мініатюрна дівчина (ріст 164 см), зі щирою усмішкою та вольовою вдачею. Вона мріє виступати у чемпіонаті Німеччини, а в майбутньому хоче стати спортивним журналістом.
«Львів люблю за старовинну архітектуру, приємну атмосферу та справжній український дух. Люблю «Арену Львів», де нас завжди добре підтримують. Не уявляєте, яка це радість, коли навіть кілька десятків людей щиро вболівають за тебе.
Часто запитують — чому футбол? Чесно кажучи, не пам’ятаю, коли вирішила грати у футбол. Я виростала у звичайному одеському дворику, де було багато хлопців. І з хлопцями, зазвичай, проводила більше часу, ніж із дівчатами. Природно, що ми не гралися ляльками, а копали м’яча. Пам’ятаю, як малювали ворота на гаражах, робили якісь позначки для пробивання одинадцятиметрових ударів. Мені було 7-8 років, а я вже рахувала, скільки голів забила цього року, планувала, скільки забити наступного. Тоді й виявилася моя пристрасть до футболу, що згодом стала професією.
Перша моя команда була непрофесійною та повністю складалася з хлопців. Якось випускник нашої школи вирішив створити футбольну команду, куди набирали хлопців мого віку. Я побачила, як вони тренуються, підійшла та попросила дозволу тренуватися разом із ними. Це був мій перший серйозний рік, який провела у футболі.
Батьки завжди підтримували мій вибір, хоча мама була дещо засмучена, що я так рано покинула рідний дім — у 14 років поїхала грати у Херсон. А тато навпаки — дуже пишався мною. Зараз батьки — моя найбільша опора, вони завжди допомагають мені, коли доводиться робити якийсь серйозний життєвий вибір.
Першого серйозного успіху досягла у Харкові, коли я виступала за футбольний клуб «Житлобуд». Тоді ми виграли чемпіонат і Кубок України. Це було моє перше серйозне досягнення. Жіночий футбольний чемпіонат України не дуже розвинений, тому всі найкращі футболістки переїжджають за кордон.
Чотири роки виступала за російський клуб «Кубаночка». Це були чотири хороші роки для моєї кар’єри. Я багато чого навчилася, дуже виросла професійно. Однак і в Росії жіночий футбол не збирає стадіони, а зараз у російському чемпіонаті виступає лише п’ять професійних клубів. І це — в такій величезній країні. Тут проблеми у Росії й України — схожі: жіночий футбол ніхто не популяризує, звідси відсутність інтересу та мала кількість команд.
На що витратила першу зарплату — не пам’ятаю. Але пам’ятаю, коли отримала перші гроші за те, що вмію грати у футбол. Якось ми з братом у дворі копали м’яча. Підійшов один чоловік і посперечався зі мною на гроші, що не заб’ю гол. Я, звісно, забила, і він заплатив мені 5 грн. Наприкінці 1990-х рр. для школярів це були космічні гроші. Ми з братом пішли в крамницю і купили собі «Кока-коли».
Дебютний виклик у збірну отримала у серпні 2007-го. Це не була несподіванка, позаяк до того я виступала за юнацьку та молодіжну збірну України. Однак про цей виклик мріяла. Зараз у нас у команді дуже дружній колектив. І що найважливіше — я можу покластися на цих людей як на футбольному полі, так і в житті.
Не вважаю, що наша збірна поступається якійсь із команд. Але існує психологічна проблема, коли ти ще перед виходом на поле накручуєш себе, бо попереду матч проти сильної команди.
У Південній Кореї було дуже важко. Згадую той час, як армію — там був дуже суворий режим. Порівняно з виступами в Росії це був виклик — інша культура, підхід до тренувань, і найскладніше — мовний бар’єр.
Зараз виступаю в Італії в серії А і там мені дуже подобається. В Росії тренери робили більший акцент на фізичні показники, а у Кореї — на технічні. В італійському клубі «Сан-Заккаріа», за який зараз виступаю, — приємний мікс. Вимоги до гравців — дуже серйозні, але це — Італія, тут футбол — майже релігія.
У чоловічому футболі найсильнішими є іспанська, англійська та німецька ліґи. У жіночому — французька, німецька й американська. Пограти там мріє кожна футболістка. Я хотіла б пограти у чемпіонаті Німеччини.
Коли мені було 14-15 років, просто обожнювала Роналдіньо. Намагалася повторювати усі його фінти. Однак зараз вважаю, що найбільший твій кумир — ти сам.
Із чоловічою збірною України зв’язок не підтримуємо. Якось ми їхали на відбіркову гру до Євро-2013 в Ісландію. Тоді вирішувалася доля збірної України на чемпіонаті Європи. Сидимо в «Борисполі» (летовище біля Кижва. — Ред.), чекаємо на рейс, а тут заходить команда київського «Динамо». Й одразу ажіотаж — камери, журналісти, купа людей. Різниця була дуже відчутна: вони летіли на якусь товариську гру і було стільки уваги, а у нас був останній бій за Євро-2013 і ми залишилися в тіні.
Чоловічий та жіночий футбол відрізняється одним — жінки амбіційніші. Але це — один вид спорту для всіх. Жінки на полі — непоступливі, будуть битися до кінця. Цим ми цікавіші. Дівчата можуть битися до останньої краплі крові.
За характером я — авантюристка. Можу лежати на дивані, а потім зібратися за п’ять хвилин і летіти в Таїланд або в інший куточок світу. У мене таке було. Подорожі — найкращий відпочинок. Авантюристка я й на полі — завжди намагаюсь урізноманітнити свою гру, ризикувати, вносити якийсь креатив. Спорт дав мені цілеспрямованість і впевненість у собі. Можу бути по-спортивному злою, але не злопам’ятною. Усі негативні емоції під час гри залишаю на полі.
Після завершення кар’єри хочу стати спортивним журналістом. Цього року планую продовжити навчання на факультеті журналістики в Одесі. Хоча одним спортом своє життя і майбутню кар’єру обмежувати не буду — думаю спробувати себе також в інших рубриках, не лише у спорті чи футболі.
Серед моїх найближчих друзів майже немає спортсменів. Мені подобаються різні люди, котрі можуть мене чогось нового навчити, з котрими можу поговорити не лише про футбол. Я зустрічаюся з хлопцем, котрий дуже далекий від футболу і не цікавиться ним узагалі.
Останній фільм, який подивилася, — «Нельсон Мандела: Довгий шлях до свободи». Музику люблю різну, а з книжок обираю фентезі й історичні романи. Вже довгий час намагаюся переглянути «Гру престолів», але мені не подобається, що там у кожній серії хтось помирає. Тому найулюбленіший серіал — «Теорія великого вибуху».
Дуже хочу поїхати в Бразилію. Посперечалася зі своїм угорським товаришем, хто з нас швидше розмовлятиме іноземною мовою: він вчить російську, а я — італійську. Так от, якщо виграю, то він везе мене в Бразилію, а якщо він, то я його — в Японію.
Раніше мала багато хлопчачих речей у гардеробі, як більшість спортсменок. Однак потім подорослішала, і зараз люблю підбори. Хоча з яскравим макіяжем не експериментую — туш, помада і не більше. Дівчата у футболі залишаються своєрідною екзотикою. Принаймні, в Україні. Мені неодноразово казали: ти ж — дівчинка, для чого тобі футбол? Однак вважаю, що ми обираємо той фах, що нам подобається. І цей вибір не стосується абсолютно нікого. Бокс, важка атлетика, футбол — якщо тобі це подобається, то чому б ні? Якби жінки першими почали грати у футбол, чи в когось би виникало запитання, чи це жіночий спорт?».
Записала Галина Чоп, Zaxid.net

До теми
* Катерина Монзуль і Наталія Рачинська увійшли до списку арбітрів, котрі працюватимуть на олімпійському футбольному турнірі в Ріо-де-Жанейро (Бразилія) серед жінок.
* 5 травня севільські «цирульники» у домашньому тричі поголили донецьких «гірників». Відтак саме іспанська команда вийшла у фінал Ліґи Європи. Євген Коноплянка участі в матчі не брав. «Севілья» вже вигравала двічі цей турнір, тепер намірилася виграти втретє поспіль.

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...