Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Sunday, Feb. 18, 2018

Тарас Стецьків: «Якщо опозиція діятиме згуртовано, то затисне Януковича в Межигір’ї»

Автор:

|

Січень 12, 2012

|

Рубрика:

Тарас Стецьків: «Якщо опозиція діятиме згуртовано, то затисне Януковича в Межигір’ї»

Депутат-ветеран Тарас Стецьків зараз є одним із найактивніших діячів опозиційного Комітету опору диктатурі (КОД), котрий за оптимістичного сценарію має всі шанси перетворитися на надпотужного учасника парламентських виборів. Перспективи й загрози для опозиції в узятті реваншу на виборах 2012 року — такою була провідна тема інтерв’ю з ним.

Сформувати один партійний список можливо

— Після більш ніж успішного ухвалення закону про вибори багато політичних аналітиків і журналістів заговорило про крах опозиції. Чи ви погоджуєтеся із цим?

— Я не поділяю тих драматичних висловлювань, що після ухвалення Закону «Про вибори» опозиції вже нічого не світить чи що ухвалення закону стало наслідком змови двох великих опозиційних фракцій із фракцією Партії реґіонів (ПР). Думаю, що в тій ситуації опозиція змогла добитися максимуму того, що в змозі була зробити, вважаючи, що вона має в парламенті 140—150 голосів. У провладної фракції була тверда, упевнена більшість, вона могла провести будь-який закон. Зрозуміло також, що якби не тиск Європи, не підтримка Венеціанської комісії, то й цього закону могло би не бути.

— А чи треба було опозиції віддавати за цей закон аж стільки голосів, таким чином цілковито його леґітимізуючи?

— Це — правильне питання. Особисто я не голосував, бо вважаю, що компромісного закону досягнуто. Але опозиція не зобов’язана була бігти за ним наввипередки. Та це вже минуле — після бою кулаками не розмахують. Володимир Литвин уже підписав закон, і Віктор Янукович його, скоріш за все, підпише.

— І якої тактики тепер повинна дотримуватися опозиція?

— Гадаю, що в неї є цілком чітка формула успіху, формула здобуття парламентської більшості.

— Невже?..

— Так, я зовсім не фантазую й не перебільшую. Опозиція об’єдналася в КОД, куди зараз входять 11 партій. 12-та партія — Анатолія Гриценка — вийшла, партія Віталія Кличка наразі перебуває за її межами. Якщо опозиція сформує колону в пропорційній частині й виставить по одній людині на округ, то ми здобудемо впевнену більшість, яка коливатиметься між 240 і 260 депутатами. Це — абсолютно реалістична картина. На мою думку, цілком можливо й політично, і технологічно, і юридично сформувати одну колону, один партійний список.

— І за якою ж формулою?

— Для цього просто обирається будь-яка одна партія й через неї за певним математичним алгоритмом, залежно від рейтинґів, заповнюються місця в списку — із першого до 225-го. Відповідним чином висувається по одному кандидату на округ. Є інший, компромісніший, варіант. Оскільки політичні вожді Яценюк, Турчинов і Тягнибок не погоджуються на єдиний список. Вони чомусь хочуть випробувати свої сили в пропорційній частині окремо, наводячи той арґумент, що є люди, котрі ніколи не проголосують за Арсенія Яценюка, і є ті, що ніколи не проголосують за «Свободу», ніколи — за Юлю. Тому, мовляв, треба йти трьома колонами.

— Чому б і ні?

— Із моєї точки зору, максимально припустимим є варіант, за якого формуються дві опозиційні колони: одна — навколо «Батьківщини», друга — навколо пана Яценюка. У новітній українській історії вже так було, ми бачили 2002, 2007 роки. Дві колони суспільство ще якось здатне ідентифікувати: одну — більш національного ухилу, другу — соціального. Але водночас обов’язковою повинна залишатися умова висунення єдиного кандидата за округами. Тобто дві великі партії повинні сісти за стіл перемовин із меншими партіями й погодити кандидатури так, щоб у кожному з 225 округів був один кандидат від опозиції, котрий у такий спосіб діставав би таку «фішку», що це — кандидат КОД.

По один бік — ПР, по інший — КОД

— До речі, про «Свободу» й Галичину. Я собі поки що слабко уявляю ситуацію, аби «свободівці», відчуваючи тут неабияку силу, відмовилися хоч би від одного округу…

— «Свобода» вже попередньо погодилася узгоджувати округи, бо інакше її би вигнали з КОД.

— Уже не раз ширилися чутки про вихід «Свободи» з КОД…

— Були різноманітні заяви. Але «свободівці» ухвалили рішення залишитися в КОД, що для мене, щиро кажучи, було певною несподіванкою. Чому? Бо зараз вони не проходять п’ятивідсоткового бар’єра. У них є ризики. А тому краще мати невелику кількість ґарантованих кандидатів, аніж замахнутися на все й не отримати нічого. Окрім того, ми задали «Свободі» запитання: «Шановні партнери по опозиції, чи ви розумієте міру своєї відповідальності, якщо підете третьою, окремою, колоною (а такі наміри в них є) і не візьмете бар’єра?» Адже тоді опозиція втратить, щонайменше, 4—4,5 % голосів. У нас вимальовується й четверта колона — це Віталій Кличко, котрий перебуває за межами КОД і може серйозно нам сплутати карти. Коли виборець бачить чотири колони, він уже починає плутатися.

— І, як продемонстрували останні вибори до місцевих рад, від

«УДАРу» слід очікувати найнесподіваніших електоральних сюрпризів. Чи КОД веде з ним якісь перемовини?

— Так, перемовини ведуться. Уважаю, що у Віталія Кличка треба прямо запитати, чи готовий він увійти в КОД. Якщо готовий, то це, безумовно, — великий «плюс», адже тоді він чітко себе ставить по наш бік, бік опозиції, замість невідомої третьої сили. Тоді ми погоджуємо кандидатів із паном Кличком, навіть із пріоритетом для нього, наприклад, у Києві, де він точно піде ще й на мера. Якщо ж Віталій Кличко не входить у КОД, тоді виникає велике питання: яку гру він вестиме в разі проходження в парламент? Бо й у нього немає ґарантованого проходження, а є приблизно 4,5 %. Отже, його самостійне проходження неминуче залежатиме від влади, яка йому досипле чи не досипле голосів.

— Як у такій заплутаній ситуації допомогти виборцеві зорієнтуватися?

— Ситуацію треба зробити чорно-білою: по один бік — ПР і її сателіти комуністи, по інший — КОД як об’єднання основних опозиційних сил. Якщо ми чітко сформуємо для суспільства таку картину, то, я майже переконаний, воно надасть перевагу опозиції.

— Залишаються закриті списки, котрі дозволяють лідерам партій проводити за собою, по-перше, грошові мішки, по-друге, особисто відданих людей. Як бути із цим?

— Питання має бути поставлене руба: жодної «тушки»!

— Але ж ці «тушки» проявляються вже згодом. Окрім того, вони приносять у партію фінансування, зокрема й на виборчі перегони.

— Краще мати менше грошей, аніж отримати «тушки». Ба більше, аби себе убезпечити, ми запровадили в рамках КОД право вето щодо кандидата в разі, коли до нього є обґрунтовані претензії. У КОД існує чітке розуміння того, що якщо партія заводить у список хоча б одну кандидатуру, щодо якої пізніше в пресі з’являться підозри, то це зашкодить не лише цій партії, а всім. Бо як потім тим, хто йде чесно, пояснювати: яким це чином із ними в компанії опинилася така особа? Тому в мажоритарній частині існує право вето, а в партійній частині — відповідальність лідера. Усі розуміють, що хоч одна «тушка» ще на етапі виборчої кампанії може перекреслити всі добрі наміри.

Опозиція мусить бути сильніша за владу

— Влада зараз робить усе, аби пересварити опозицію. А з наближенням до виборів ці зусилля лише зростатимуть…

— Влада може робити все, що завгодно. Якщо опозиція має міцність, має мудрість, то у влади нічого не вийде. 2004 року влада не хотіла революції, не хотіла Віктора Ющенка за президента. І що? Влада завжди буде діяти проти опозиції. Але опозиція мусить бути сильнішою за владу.

— Чи вже прояснилася ситуація з «нарізанням» округів? Адже є небезпека, що влада формуватиме їх під свою перемогу…

— Вони ж хитро вчинили: округи «нарізатимуться» лише за 180 днів до виборів. Тобто до останнього вони триматимуть нас у підвішеному стані, ми не знатимемо точних меж округів. І це значно ускладнює нам завдання. Тому ми поки що формуватимемо прогнозні списки, бо мусимо мати наперед своїх кандидатів із приблизним визначенням округів.

— Віктор Федорович методично працює над тим, щоби підім’яти під себе всі гілки влади. Тож навіть якщо припустити, що опозиція виграє парламентські вибори, не відомо, чи вдасться досягнути якоїсь реальної влади в Україні.

— Ми не обговорювали ще одного сценарію, який є дуже ймовірним і для реалізації котрого влада робить усе від неї залежне. У цій країні не виключений дуже серйозний громадянський конфлікт: чи революція, чи бунт. Зрештою, зовсім не є незаперечним фактом те, що, коли опозиція виграє вибори, влада визнає їхні результати. А те, що президент Янукович не має наміру віддавати керівництво країною, є очевидним. Тому цілком можливо, що справа врешті-решт вирішуватиметься на вулицях. Тобто опозиція мусить мати в запасі ще й план В, а може навіть і план С. Бо не виключено, що результати виборів доведеться відстоювати не тільки на виборчих дільницях і в судах, котрі є повністю підконтрольними владі, — треба буде піднімати народ, а тоді вже розв’язка буде зовсім драматичною.

— Слід також зважати на те, що тепер уже не буде Леоніда Кучми, котрий побоїться відправити танки на Майдан…

— Так, але й із нашого боку не буде вже співаючих. Тому рівень конфлікт­ності може бути дуже високим. Влада не залишає нам вибору.

Може виникнути тривалий конфлікт

— А якими мають бути перші кроки опозиції після здобуття більшості в парламенті?

— Опозиція повинна висунути Вікторові Януковичу ультиматум: уряд — наш. Ми йому чітко кажемо, що не проголосуємо за жодну зі внесених ним кандидатур прем’єрів, крім своєї.

— І маєте вже кандидатуру на голову уряду?

— Ще ні. Але якщо опозиція забирає уряд, вона може «явочним порядком» почати міняти країну. Безумовно, це буде страшна бійка, президент застосовуватиме право вето, звільнятиме міністрів, використовуватиме суд. Усе це буде. Але якщо опозиція діятиме згуртовано, вона просто затисне пана Януковича в Межигір’ї. Запропонуємо йому своєрідний конкордат: «Посидь там до 2015 року й не заважай нам змінювати країну». Якщо ні — тоді імпічмент. Так може виникнути тривалий конфлікт. А як інакше впоратися з ордою? Зрештою, це — не орда, а відкриті бандити. Жодні компроміси з ними неможливі.

— Чи існує план конституційної реформи?

— Конституційна реформа обов’язково буде. Я — давній і гарячий прихильник того, що Конституція повинна прийматися на спеціально скликаних Конституційних зборах, де не має бути жодного політика. Це мусить бути зібрання незаперечних моральних авторитетів, котрі приймуть Основний Закон країни на віки вічні. Але це — питання не сьогоднішнього й навіть не завтрашнього дня.

— І коли опозиція має намір розпочати активну підготовку до виборів?

— Ще чекаємо, щоби президент підписав закон. Бо існує ще й така версія, що він може не підписати та повернутися до варіанта депутата Єфремова, якщо в нього буде серйозне побоювання, що опозиція домовиться. А ми впродовж січневих свят спробуємо провести основні домовленості, аби до Дня злуки 22 січня опозиція змогла «вистрелити» великим загальнонаціональним форумом, де оголосить суспільству формулу своєї перемоги. Тобто 22 січня — ідеальний старт. Остаточних домовленостей удасться досягнути після того, коли стануть відомі округи. А 28 липня вже відбудеться старт виборчої кампанії. Сподіваюся, що той настрій, який сповідую я й мої соратники, переможе. Адже Україна має шанс. Перший був 1991-го, другий — 2004-го, це — третій.

Розмовляв Любко Петренко, Zaxid.net

 

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...