Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Sunday, Apr. 22, 2018

Тарас Курчик: «Естрадна музика — мій бізнес, духовна — моя душа»

Автор:

|

Жовтень 26, 2011

|

Рубрика:

Тарас Курчик: «Естрадна музика — мій бізнес, духовна — моя душа»

Молодий естрадний співак, композитор, поет із Дрогобича на Львівщині Тарас Курчик уперше приїхав до США. Як каже він сам, це — ознайомлювальна подорож із порівняно невеликим концертним турне. 2001-го,

перед візитом Папи Івана Павла ІІ до Львова, пан Курчик узяв участь у конкурсі на створення гімну на честь понтифіка — і переміг. Також він займається доброчинністю, зокрема допомогою інвалідам.

— У вас, здається, — дуже напружений графік концертів. У яких країнах побували?

— Так, концертів — досить багато. Я вже бував у Європі, це — Італія, Іспанія, Франція, Австрія й інші держави, а також у Канаді й Австралії. Для мене країна чи місто стають привабливішими й цікавішими тоді, коли там я знайомлюся з гарними людьми або запізнаю нових друзів. У багатьох країнах, де я хотів побувати, мені вдалося це зробити. Особливо в Австралії. Цікавий випадок трапився зі мною в Канаді. Коли я приїхав туди, то познайомився з надзвичайною людиною, прекрасною жінкою, яка може бути для нас усіх прикладом щирості, доброти й патріотизму. Це — дуже активна українка пані Марта Хомин. Я був радий запізнатися з її гарною родиною. Так от, коли я був у неї в гостях, ми про щось говорили, і раптом вона каже: «Знаєш, Тарасе, за кілька хат від нас живe українcька сім’я, це — наші приятелі, які досить давно приїхали з України. Тож увечері вони прийдуть до нас у гості, і ви можете познайомитись, поспілкуватись». Увечері чую, як відчиняються двері: «Добрий вечір». Я повертаюся, і мені відбирає мову, як рівно ж українцеві, котрий зайшов і з яким ми маємо познайомитись. Бо цей канадський сусід — мій однокласник і сусід із Дрогобича, з яким ми в дитинстві час від часу добряче чубилися. І ось тут, у Канаді, через багато років ми зустрілися. То була чудова зустріч, нам було що згадати, із чого посміятись і просто поговорити.

— Які ваші враження від США?

— Як на мене, Америка відрізняється від інших країн. По-перше, вона — багатокультурна й багатонаціональна, напевне, найбільше з-поміж усіх держав. А ще, перебуваючи тут, я дізнався, що в Америці дуже розвинено волонтерський рух. Мене це приємно здивувало. Кілька днів тому моя знайома навіть підготувала мені велику підбірку матеріалів на підтвердження цього факту. Отож найближчим часом дуже хочу більше ознайомитися з особливостями та цікавими сторінками життя в Сполучених Штатах і налагодити якнайтіснішу співпрацю.

— Ваша благодійна діяльність ніяк не відображена на вашому сайті. Це — через скромність?

— Я є депутатом Львівської обласної ради від міст Дрогобича й Стебника. Справді, на моєму сайті немає розділу «благодійна діяльність», але цей розділ якраз формується. Я вибрав категорію людей, яким допомога потрібна найбільш невідкладно, — це, у першу чергу, діти-інваліди, котрі мають проблеми з руховим апаратом, а також незрячі. Ці люди, яким належалася б найбільша підтримка, узагалі соціально незахищені. За роки мистецької та концертної діяльності в мене з’явилося безліч друзів у різних країнах. І коли я дізнався про проблеми потребуючих людей, насамперед неповносправних дітей, то звернувся з листами про поміч для них до знайомих у різних країнах. Спільними зусиллями ми змогли вже частково допомогти. Особливо я вдячний парафіянам церкви

Св. Івана Хрестителя в Ньюарку (штат Нью-Джерзі) й особисто парохові церкви о. Леоніду Малкову. Коли ми кілька місяців тому почали збирати інвалідні візки, то громада одразу ж відгукнулася, і протягом кількох місяців ми мали 12 візочків. А наприкінці вересня я вручив ці візки нашим потребуючим дітям. Треба бачити радість, яка сповнює серце мами й дитини, що чекає в черзі на візочок іноді по кілька років, а тут раптом його отримує завдяки небайдужості добрих людей. І зараз в Америці я знову побачив, що є жертовні люди, які мають добрі та люблячі серця. Так, зголосився благодійник, який скромно не хоче називати себе: він закупив у подарунок неповносправним дітям в Україні велику кількість інвалідних візочків. Нині у нас є проблема незрячих людей — вони потребують найпростіших годинників, які голосовим сиґналом повідомляють, котра година, і найпростіших MP3-плеєрів, щоби людина, неспроможна читати, могла слухати літературні твори чи іншу аудіоінформацію. Тож якщо знайдуться люди з добрим серцем, які прагнуть полегшити життя незрячим і допомогти, подаю мій е-mail: kurchyk@gmail.com.

На кожну справу, яку ми зробимо, чи на кожну річ, передану в Україну, ви матимете фотографію з повідомленням, хто й коли отримав цю пожертву, а також і всі інші підтвердження, аби люди, котрі нам допомагають, були впевнені, що їхня добра справа живе й підтримує того, хто дійсно цього потребує. Мені хочеться будувати наші стосунки на довірі та спільній харитативній і благодійній праці.

Протягом останніх місяців я працював над багатьма проектами: про­вівши благодійний концерт у Бориславі, ми передали усі гроші місцевій дитячій лікарні. Такі ж виступи в Яворові та Новояворівську на Львівщині дали змогу допомогти двом важко хворим місцевим дітям. На кошти від доброчинного концерту в Дрогобичі ми розпочали ремонт дерев’яної церкви Св. Юра ХV ст., яка є претендентом до Списку світової спадщини ЮНЕСКО.

Розмовляла Надія Банчик

 

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...