Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Wednesday, May. 22, 2019

Таня Малярчук: «Залізна завіса» нікуди не падала. Вона стає більшою»

Автор:

|

Липень 25, 2013

|

Рубрика:

Таня Малярчук: «Залізна завіса» нікуди не падала. Вона стає більшою»

Таня Малярчук уже деякий час живе в Австрії. У серпні 2012 року, вже після виїзду з України, вона написала свій найнесподіваніший роман «Біографія випадкового чуда». Твір дуже цікаво поєднує гостросоціальну лінію з нотками абсурду, чогось майже карнавального та парадоксально смішного. Щоправда, мало читачів відчитало той сміх на сторінках її роману.

Україна залишається закритою системою
— Останнім часом чи не кожне інтерв’ю з тобою починається зі запитання про переїзд з України. Чому цей факт так епатує людей?
— Бо чиїсь виїзди в Україні ще досі асоціюється зі зрадою, а що може бути цікавішим за це? Так було за «совка», так є досі: виїхав, отже, ти – легкодух, ворог народу, прихвостень Заходу; ми тут страждаємо, а він там купається в золоті. Правду кажучи, мені навіть лінь на цю тему розмірковувати. Локальних патріотів, яким вистачає вже самого факту, що вони залишилися, аби вважати себе героями, я все одно не переконаю в чомусь іншому. Решта ж розуміє сама, що географія давно вже не є обмежувальним чинником, а місце проживання — ознакою якості письма. І в золоті я, на жаль, не купаюся.
— Усе ж таки еміґрація вже не та, контакт із рідними є, «залізна завіса» впала, їхати кудись назавжди вже ніби не треба. Що скажеш?
— Про це багато говорять не тому, що справді хочуть звалити, а, радше, щоби викинути в повітря злість і ненависть до нинішнього українського буття, задекларувати своє тотальне розчарування. Так суспільство погрожує владі. І розумна влада звернула би на ці погрози увагу. А ті, що справді виїжджають, роблять це мовчки й, на відміну від мене, скажімо, — не з добра.
Ти маєш рацію, еміґрація – уже не та. Усі кудись «валять». І не тільки ще далі на Захід. Австрійська письменниця Кордула Зімон, номінована на цьогорічну премію І. Бахман, мешкає в Одесі, наприклад. Це — вільний вибір вільної людини, а не смертний гріх. Але Україна залишається закритою системою, і деколи мені здається, що не так ми чужі Європі, як Європа – нам.
Українські еміґранти, особливо ті, кого за кордон жене нестача грошей, сприймають це як партизанську вилазку до ворожого табору, вони не вчать мови, роками живуть у своїх законсервованих гетто, зазвичай українсько-російських чи українсько-польських, переконуючи себе, що так добре, бо ще трохи — і вони повернуться. Знаю багатьох, які так кажуть, хоча мешкають у Відні понад 15 років і насправді вже не мають чого й куди повертатися. Їхнє еміґрантство — трагічне, воно супроводжується приниженням (а часто й самоприниженням), самотністю, відірваністю, почуттям провини.
Вислів Олександра Олеся: «На смітниках Європи ми, як черви, в’ємось» – залишається актуальним. Є ще один вид еміґрантства. Це коли відверто зневажають країну, у якій живуть, тутешніх громадян мають за ідіотів із товстими гаманцями, а усталений спосіб життя — за збочення. Усе це відбувається через ту саму «залізну завісу», яка, як ти думаєш, упала. Нікуди вона не падала, а, навпаки, із кожним роком виростає все більшою.
— Чимало аргументів про те, чому «надо єхать», озвучено в «Біографії випадкового чуда». Чи це – твоя природна реакція на те, що ти бачила, збираючи матеріал для книжки?
— Ти, напевно, єдина, хто вважає цю книжку хоч трохи смішною, і я вдячна за це. Переважно реакції були трохи іншими: люди або обливалися сльозами, або злилися, вважаючи написане висміюванням. Українці за кілька останніх років узагалі втратили почуття гумору. У 1990-х сміялися з усього, що лиш можна було висміяти, а тепер щораз частіше проскакують слова «моральні цінності», «святиня», «гріх», за які навіть ті, хто вважає себе інтелігенцією, ладні перегризти горло ближньому чи проклясти його до десятого коліна. Я розумію, чому так є: у стані загрози люди починають хапатися за ці ефемерні святині, вважають себе їх охоронцями, воїнами світла. Я боюся таких воїнів. З усього можна посміятися. Іронія (і самоіронія) ще ніколи не проливала крові, на відміну від «святинь», до речі. Але описане в книжці я все-таки не вважала би аргументуванням еміґрації. У ній зображено доволі песимістичну картинку, але це – так, коли не спиш цілу ніч і, чекаючи на світанок, десь о годині п’ятій утрачаєш надію, що він колись настане. Тоді ніч стає особливо темна, а нечиста сила лютує найнесамовитіше. А потім – раз — і світло.

В Україні літпроцес — це дикий капіталізм у склянці брудненької води
— В українському медіа-просторі існує топ дражливих тем, які завжди, абсолютно завжди викличуть дискусію в коментах. Наприклад, мовне питання, гей-парад, аборти, «рускій мір» тощо. Чи твоє ставлення до цих проблем змінилося?
— Градус дражливості згаданих тобою тем, на мою думку, за кілька минулих років іще підвищився. Зараз під невинною заміткою про цьогорічний фільм-переможець Канського фестивалю — відра гомофобського лайна з біблійними цитатами й портретами ненароджених дітей на бойовому щиті. Власне, це – те, про що я вже казала: відбувається реставрація святинь. Усі — такі грішні, а ми, закидаючи їх камінням, є невинні ягнята, помазаники Божі. Моє ставлення змінилося. Я стала більш нетерпима до нетерпимих.
— Чи ці проблеми є проблемою?
— На рівні особистого вибору — так. Співчуваю вагітній жінці, яка вагається між абортом і збереженням дитини. Із нею можна поговорити, її можна розрадити. Але коли суспільство вважає за правильне та нормальне контролювати сферу особистого вибору, то це вже називається іншим словом.
— Існує думка, що всі українські проблеми полягають у відсутності такої чи-то пригаданої, чи-то винайденої «Української ідеї». Чи віриш ти в ефективність тих придуманих систем?
— Добре продумана система діє, вона, напевно, може бути ефективною, але мені здається, що час, коли такі системи будувалися згори донизу й суто на національній ідеї, уже минув. У Європі це відбулося після Першої світової війни. Чехо-Словаччина — успішний приклад такого проекту. Українська Народна Республіка — провальний. Але такий досвід українці теж пережили. Тепер у Європі йде зворотний процес – звільнення від таких-от великих ідей. Кордони розмиваються, людей гуртує в одну країну щось інше. Не знаю, добре це чи погано, але впевнена, що національна ідея не повинна заступати здоровий глузд.
— Якби ти могла долучитися до створення такої великої ідеї, то що би запропонувала до втілення?
— Не думаю, що всі українські проблеми полягають у відсутності якої-небудь великої ідеї. Великі ідеї бувають безглуздими та небезпечними. Мені більше до вподоби багато малих. І одна з таких малих ідей — підняття рівня освіченості, а отже, увічливості, а отже, поваги до іншого всіма можливими способами. Цей процес починається якраз знизу, із тут і тепер, із нас із вами. Якби така маленька ідея — повага до іншого – була нормативною, то гопота ніколи не набула би в Україні привілейованого статусу. А вона – повсюди: і серед тих, що сповідують, умовно кажучи, українську ідею, і серед тих, хто вважає себе прибічником «руского міра». Груба сила взагалі непритаманна українському менталітету, тому «огопнення» суспільства виглядає таким абсурдним.
— Чи встигаєш стежити за сучасною українською літературою?
— Не відчуваю потреби стежити за виходом кожної нової книжки, я – не критик, читаю вибірково, імена в моєму списку — ті ж самі. Проза традиційно кульгає, лірика є традиційно добра. У проміжках між ними — колумністика Тараса Прохаська, Юрія Андруховича, Андрія Бондаря, так би мовити, для щоденної гігієни. Ще — філософська есеїстка Володимира Єрмоленка, літературознавчі експерименти Олександра Бойченка та Михайла Бриниха. Усе це — не зовсім художня література, але я вже давно не ділю читання на жанри.
— Чи в Україні цікаве літературне життя? За моїми спостереженнями, наприклад, у Франції інфраструктура літературного життя — розвиненіша. Згодна?
— Інфраструктуру літературного життя західноєвропейських країн взагалі не можна порівнювати з українською. Це — різні вагові категорії, насамперед тому, що перша – має гроші, а друга, тобто українська, — гола та боса. Літпроцес у німецькомовному середовищі виживає на дотаціях. Байдуже, які ті гроші – державні чи з приватних фондів.
Літературні журнали, літературні будинки, літературні премії, переклади, видавництва, читання, фестивалі та ще купу всякого, що належиться літературному процесові, не могло б існувати без цих дотацій. Бестселер окупується, але ж не лише бестселерами живе література, навіть більше — узагалі не ними. Зазвичай продажі книжок тут – такі ж, як і в Україні. 10 тис. проданих примірників вважають великим успіхом для автора.
Кажуть, в Україні менше читають, ніж у Європі,. Не впевнена, що це так. І тут теж читають мало. Але через дофінансування тутешнім учасникам літпроцесу вдається, скажімо так, удавати видимість присутності. Щось робиться, щось обговорюється, і кілька тих відсотків населення, що мають потребу в літературі, почуваються задоволеними.
В Україні літпроцес — це дикий капіталізм у склянці брудненької води. Але біда в тому, що дофінансування навряд чи йому допоможе. Усе закінчиться звичайним дерибаном бабла, бо чесність і відповідальність за свою роботу, пристрасть до неї — це те, чого нам іще треба навчитися.
— Згадай про свої враження від мандрів Україною під час презентації «Біографії випадкового чуда». Чи читачі всюди однакові?
— Мандрівкою це важко назвати. Я була лише в чотирьох містах, три з яких за українською міркою можна вважати «начитаними», зі сформованими навкололітературними тусовками. Найяскравіше враження залишила по собі Вінниця, де я ніколи раніше не була й куди б не потрапила, якби не випадок. Тамтешня публіка видалася мені дуже щирою та зацікавленою, ба навіть голодною. Ті люди не мали якогось видимого стосунку до літератури, звичайні українці, зайняті своїми справами, що забігли до книгарні на читання не відомої їм авторки. Але їхня відкритість і зацікавленість вселяє надію на те, що українські письменники все-таки не пишуть одні для одних. Можливо, я обдурюю себе, але дурень думкою багатіє, чи не так?
Розмовляла Ірина Славінська, УП

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...