Новини для українців всього свту

Monday, Sep. 23, 2019

Таміла Карпик: «Більше працювати, менше скаржитись»

Автор:

|

Вересень 05, 2019

|

Рубрика:

Таміла Карпик: «Більше працювати, менше скаржитись»

Таміла Карпик уже 14 років репрезентує Канаду на міжнародних самітах і світових конференціях. Зараз вона — освітній партнер організації Open World Learning у Торонто та входить до дирекції міжнародного об’єднання українських громад (МОУГ) «Четверта хвиля».
— Що, на вашу думку, змінилось з часу вашого останнього приїзду до України?
— Я приїжджала на вибори спостерігачем від Організації з безпеки та співпраці в Європі (ОБСЄ), працювала у Львові. З усієї місії була єдиним спостерігачем українського походження. Бажано, щоб у таких місцях було більше людей, котрі мають українське коріння. Адже їм не треба пояснювати, що тут відбувається. Перед цим візитом востаннє я була три роки тому в Тернополі. Місто розвивається. Є нові місця, нові споруди. Шкода, що закриваються великі підприємства. Тому люди виїжджають за кордон, бо не мають роботи. З мого спілкування з малими підприємцями дізналася про проблему браку працівників через невисокі зарплати.
— Стільки часу живете у Канаді. Ще почуваєтесь українкою?
— Я українка і канадійка. Хоча в серці — завжди українка. У Канаду поїхала 2005­го. На якийсь час до Ванкувера. Потім дістала грант на навчання в Dalhousie University, де закінчила магістратуру за фахом «Міжнародні відносини». Працювала викладачем у «Центрі європейських студій», який, до речі, фінансував Європейський Союз (ЄС). 2008­го репрезентувала Канаду на саміті НАТО в Бухаресті (Румунія), коли, на жаль, Україні відмовили у Плані дій членства в НАТО.
— Нещодавно у Тернополі ви провели тренінг про освіту в Канаді. Як враження?
— Хочу сказати, що дуже приємно, що на захід прийшло стільки людей різного віку: і молоді, і дітей, і батьків. Я розповідала не лише про наші програми, а й про стипендії, доступні для студентів.
— Яких рис, на вашу думку, бракує українській освіті?
— Якщо говорити про рейтинґи, то перші чотири країни у світі з добре розвиненою системою освіти — це США, Велика Британія, Канада й Австралія. Я колись працювала у Тернопільському національному економічному університеті, у Тернопільському національному технічному університеті ім. Пулюя на кафедрах менеджменту. Уже в ті роки був початок розвитку фокусування на практиці. Гадаю, що і зараз варто над цим працювати. Бо бачу, що дуже часто люди закінчують університет і мають знання, але не мають практичних навичок. До прикладу, в Канаді викладачами запрошують людей із виробництва. Адже вони можуть показати роботу зсередини. Ну, і друге, на мою думку, дуже важливо вміти визначити ще за шкільною партою, до чого дитина має талант. Пригадую, коли викладала у Тернополі, то були студенти, по яких одразу було видно, що їм не потрібна вища освіта.
— Ви працюєте в українській школі у Канаді. Якою є освіта в ній?
— Наші школи спрямовані на те, щоб розвивати українство в Канаді. Навчання там стартує з чотирьох років. Мої діти також відвідують цю школу. Я викладаю там українознавство, і це — не лише теорія. Організовуємо Шевченківські вечори, святого Миколая, один із останніх заходів — вечір пам’яті Володимира Івасюка. Особливо це важливо для сімей, де батьки — не лише українці, а вихідці з різних країн. Наприклад, мама — українка, а тато — з Китаю чи Сербії. Удома зазвичай у таких сім’ях розмовляють англійською, дитина української не чує, а школа — гарна можливість вивчати українську мову та традиції. Власне, ми ще й готуємо собі зміну в діаспорі.
— Торонто — одне з міст, де зосереджена найпотужніша українська діаспора…
— У Торонто живе понад 100 тис. людей, котрі вважають себе українцями. Коли проводиться перепис населення, і є пункт, де варто вказати етнічну приналежність, ці люди називають себе українцями. Упродовж останніх п’яти років усі зусилля діаспори були спрямовані на проєкти підтримки армії, війська та лобіювання санкцій проти Росії в канадському парламенті, на співпрацю зі США й ЄС. А також — проєкти гуманітарної допомоги для лікарень, дітям­сиротам і дітям­інвалідам. Один із найбільших проєктів «Діти Торонто — дітям України», який проводить «Четверта хвиля» у співпраці з багатьма організаціями. Уже п’ять років поспіль ми надсилаємо одяг, шкільне приладдя, іграшки тим дітям, які цього потребують.
— Чому у Канаді допомагають українцям?
— Україна завжди була в моєму серці. До певної міри це для мене це обов’язок перед нашими краянами. Розкажу такий кумедний випадок. Якось була в будинку, де колись жила, на вул. Крушельницької. Там зараз живе моя сестра, і коли гостювала у неї, зайшла сусідка, з якою ми не бачилися близько 20 років. Вона пам’ятає мене ще змалку і нагадала мені випадок, коли 1995 року представляла Україну як єдиний делегат на Конґресі Організації Об’єднаних Націй у Сан­Франциско (штат Каліфорнія). Тоді я давала багато інтерв’ю і в одному з них сказала, що хочу залишитись в Україні та розвивати її, працювати тут. Сусідка пригадала цю фразу. Я кажу: «Вже не пам’ятаю цього». І додаю: «Я все одно повертаюсь в Україну, і все одно з Канади стараюсь допомагати українцям, як можу». Так і кожен із тих, хто переїхали.
— Що змінила Канада в українцях, котрі живуть там тривалий час? Чи є там наш менталітет?
— Має бути менталітет людяності та дії. Ти маєш здійснювати певну дію для свого життя, для добробуту своєї сім’ї і для того суспільства, тієї громади, в якій існуєш. Ти маєш бути вдячний тій державі, куди переїхав, але й маєш не забувати землі, де народилися твої батьки, де поховані твої бабуся та дідусь. Про менталітет — тема філософської розмови, але для мене розвиток держави — це менше нарікань, а більше власних дій. З того, що побачила перед минулими виборами: люди забагато енерґії витрачають на скарги, спостерігання за тим, що відбувається у Верховній Раді, замість того, щоб ту енерґію спрямувати в русло корисної дії для свого міста та своєї країни.
— А в Канаді хіба інакше?
— У Канаді люди самі багато роблять, багато волонтерів. До прикладу, у депутати українського походження ними не були б, якби ми для них на волонтерських засадах не працювали.
— Чого побажаєте українцям?
— Зараз найважливіше — продовжувати боротьбу. На жаль, як ми бачимо, на українську незалежність зазіхають. Кожен на своєму місці повинен здійснювати певну конструктивну дію. В Україні війна і видно, що не всі люди це відчувають на собі. Святкувати зараз нам, на жаль, ще рано. Боротьба триває в Україні, і українці з-за кордону підтримують її.
Розмовляла Ольга Турчак, «20 хвилин»

About Author

Meest-Online

Loading...