Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Wednesday, Dec. 13, 2017

Світлана Єременко: «Гібридна анексія Донбасу вже відбулась, але це замовчують»

Автор:

|

Червень 10, 2016

|

Рубрика:

Світлана Єременко: «Гібридна анексія Донбасу вже відбулась, але це замовчують»

Світлана Єременко

Медіаексперт із Києва, виконавчий директор Інституту демократії імені Пилипа Орлика Світлана Єременко розповіла, як російські канали зомбують населення на окупованих територіях, що за два роки спромоглася в цьому напрямку зробити українська влада та чи можливий діалог із жителями Донбасу.

Досі не має стратегії стосовно Донбасу
— Ви якось сказали, що гібридна анексія Донбасу вже відбулася. Можете пояснити, чому?
— По-перше, керівниками маріонеткових республік керують московські куратори. У грудні 2014 року в Державній думі Російської Федерації (РФ) було створено Міжвідомчу комісію з надання гуманітарної підтримки «потерпілим» територіям Донецької та Луганської областей України. Із жовтня 2015-го російський уряд взяв під своє управління всю діяльність окупованих реґіонів. Комісія фактично виконує роль тіньового уряду Донбасу. Шість робочих груп п’яти російських міністерств контролюють сепаратистські реґіони. Керує тіньовим урядом Федеральна служба безпеки РФ. Отже, окуповані області розглядаються як суверенна територія Росії. Військові дії та злочини проти українського народу вчиняють за наказами військово-політичного керівництва РФ. На цих територіях в обіг введено російський рубль — там за гривні вже нічого не можна купити. Також росіяни скуповують бізнес, квартири, які були змушені залишити переселенці, або ж просто відбирають житло та заселяють туди російських найманців. Українські закони на території окупованого Донбасу не діють, а імплементуються закони РФ. Ватажки терористичних організацій «Луганська народна республіка» (ЛНР) і «Донецька народна республіка» (ДНР) розробляють і запроваджують власні «закони». Одним із них скасовано всі нотаріальні угоди, які стосуються прав на нерухомість, що укладені після 11 травня 2014 року — дати проголошення «незалежності» ДНР. Квартиру ні продати, ні купити за українськими законами вже не можна. Цей «закон» особливо б’є по переселенцях. Майже всі «міністри» проходять стажування в РФ, й їх навіть затверджують тільки після співбесіди у Москві. Отже, фактична анексія частини Донбасу — реальність і я дивуюся, чому про це мовчать влада і медіа.
— Чому це замовчується?
— Наша влада досі не має чіткої стратегії стосовно Донбасу. Досі немає розуміння ні природи цього конфлікту, ні перспектив його розв’язання. Мінські угоди — єдиний документ, яким, немов фіговим листком, прикривається українська влада. Але мінські угоди сепаратисти не виконують. Зміни до Конституції України в частині децентралізації, де за Донбасом закріплюється так званий особливий статус не можуть ні прийняти, ні відхилити. А про закриття російсько-українського кордону й виведення з території України незаконних збройних формувань навіть не йдеться. Ешелони з російською військовою технікою, боєприпасами та найманцями щодня заходять на Донбас. І на цьому кривавому фоні Україна продовжує вести торгово-економічні операції з окупованими територіями.

Російські канали активно працюють
— А яка зараз ситуація в інформаційному просторі цих територій?
— Більша частина медійників були змушені виїхати і тепер працюють у різних містах України, а також на звільнених територіях Донецької області. А окремі журналісти донбаських видань стали колабораціоністами.
Російські канали продовжують зомбувати місцеве населення. Загалом у Донецькій і Луганській областях працює до 40 російських каналів, десять із них — новинні. Можете собі уявити, яка величезна кількість пропагандистської брехні щодня виливається на голови наших людей? Крім цього, активно працюють сепаратистські канали, сайти та друковані видання. Вони з’являються, як гриби після дощу. А Україна за два роки нічого не зробила, щоб донести людям на окупованих територіях правду. Міністр Стець звітує про успіхи Міністерства інформаційної політики з відновлення на Донбасі мовлення, а насправді українські канали там не працюють. І що найгірше — ці ж російські канали активно працюють і на звільнених територіях Донецької та Луганської областей. Вони навіть працюють у прикордонних реґіонах Херсонської, Чернігівської, Сумської та Харківської областей.
— Яка роль цієї інформаційної складової в окупації Донбасу?
— Інформаційна аґресія є важливою складовою гібридної війни. Спочатку йдуть пропагандисти, а потім окупанти зі зброєю. Коли ми говоримо про інформаційну війну РФ проти України, то вона тривала всі 24 роки української незалежності. Під час Майдану вона тільки загострилася, а за окупації досягла апогею. Тому й анексія Криму та окупація Донецької та Луганської областей потрапили на дуже добре підготовлений ґрунт. Адже в Криму й на Донбасі видавалися російські видання, працювали проросійські громадські організації. В останні роки перед війною в Донецьку, Сімферополі, Луганську, Севастополі не можна було знайти українських газет, тільки російські та реґіональні. Додайте сюди засилля російської книжки, серіалів, фільмів, які нав’язували тезу про «єдіний народ». Навіть українські телеканали «Інтер», «Перший національний», обласні державні канали та друковані видання працювали на боці ворога — поширювали інформацію, що не відповідала дійсності, називали майданівців екстремістами, протиставляли їх та інших українців, «східняків» і «західників», залякували бандерівцями. У Донецькій області цілком серйозно готувалися до того, що прийде «Правий сектор» і буде їх убивати.

Про вибори на Донбасі не може бути й мови
— Чи помітні з боку Української держави якісь потуги, щоб нейтралізувати цю аґресію?
— Зроблено, на жаль, дуже мало. Ще на початку окупації були спроби поставити потужні передавачі, але це дуже довго затягувалося. Коли їх установили, то виявилося, що потужності не відповідають потребам, і в результаті мовлення все одно не охоплює всі окуповані території. А Міністерство фінансів відмовилося виділити 12 млн грн на будівництво нової потужної телевишки у Красноармійську. Люди з окупованих територій, котрі чекають звільнення, вже просто благають: якщо не можете надати сюди мовлення українських телеканалів, то хоча б заткніть пельку російським пропагандистам. Можна було б це зробити, якщо просто вивести з ладу телевишку в Донецьку та Луганську. Не знаю, чому цього не зробили.
— Тоді які можливі шляхи виходу із ситуації? Провести вибори?
— Як можна проводити вибори, коли там ходять військові зі зброєю? Чи може бути вільне волевиявлення заляканих місцевих жителів? Особливо українців, котрих переслідують за національні переконання. Мені телефонує подруга й шепоче, боїться, щоб ніхто не почув, що розмовляє українською. Як вони можуть голосувати чесно та відверто або просто не боятися прийти на вибори? І за кого голосуватимуть люди, котрі два роки залишалися без достовірної інформації з України? Треба говорити про звільнення окупованих територій. Ми можемо скористатися певним міжнародним досвідом, але вибірково. Тому що в інших країнах здебільшого відбувалися етнічні конфлікти. Наш конфлікт відрізняється від інших тим, що в нас це — збройна зовнішня аґресія. Це неоголошена війна Росії проти України. Тому цей шлях маємо проходити самі, шукати якісь свої рішення, робити свої висновки. Наразі накопичуємо цей досвід, який пізніше вивчатимуть конфліктологи й історики. Звісно, потрібен діалог із людьми на окупованих територіях. Ясна річ, не з ватажками терористів, а саме з людьми. Та там зараз є зовсім різні люди. Наприклад, українці, котрі чекають на звільнення. Є колабораціоністи, є велика частина людей, які вже щиро живуть у ДНР і ЛНР. Вони вважають, що коли переживуть «труднощі», далі в них буде процвітаюча «народна республіка». Є й частина людей, котрі фактично живуть у РФ і думками, і переконаннями. То з ким будувати діалог, із ким розмовляти про примирення?
Розмовляла Тетяна Штифурко, Західна інформаційна корпорація

 

About Author

Meest-Online

  • Vladymyr Rijoff

    Ще раз спробую достукатись до цивілізованих та небайдужих.

    Приходить Хаім до ребе й каже

    Ребе, кури в мене дохнуть. Що робити?

    А де ти їх годуєш?

    Та на подвір’ї…

    Так намалюй квадрат і лише там сип просо курям.

    Проходить тиждень, Хаім знов до
    ребе.

    Ребе, кури таки дохнуть…

    Ну, тоді вмалюй у квадрат коло і лише там годуй курей.

    Проходить ще тиждень, Хаім
    прийшов до ребе й каже

    Ребе, кури дохнуть…

    Так, тоді в коло вмалюй трикутник і лише там насипай
    курям їжу…

    Проходить тиждень, другий, ребе
    зустрічає Хаіма й питає

    Ну що, все гаразд?

    Ребе, всі кури здохли…

    Дааа, жаль. А в мене було ще стільки пропозицій….

    Це, звісно, анекдот. А якщо таке трапиться у побуті? Все це відпрацьовано сторіччями – курей, що вже захворіли, знищити. Іншим запровадити карантин і лікувати. Може, ще декілька загине, але інші вилікуються.
    Але цей анекдот мені нагадує поведінку Порошенка на Донбасі. Що він тільки не вигадував. І спробу встановити контроль над кордоном з Росією у сепаратиських районах Донбасу. От пішли наші легкоозброєні прикордонники «контролювати» кордон. Пішли вузенькою стрічкою. Їх, звичайно, сепаратисти частково розстріляли, частково вичавили на територію Росії, де наші воїни склали зброю і були інтерновані. Лише декому з прикордонників вдалося видертись на рідну землю. Ось така була порада від Порошенка. Хіба не ребе?

    А коли з під Ростова на Донбас війшли російські батальойнно-тактичні групи і почали оточувати під Іловайськом наших бійців, Порошенко не віддав наказу відійти і зайняти оборону на вигідних позиціях. Результат відомий – наших бійців оточили. Потім начебто була домовленість вже з окупантами про коридор для виходу з оточення. На виході наших воїнів вбивали нещадно. Загинули сотні… Потім був Донецький аеропорт. Потім Дебальцево. Тут взагалі кричуща несвідомість! Розвідка доповіла, що для наступу під Дебальцево сепаратисти й російські вояки познімали майже з усіх інших позицій озброєння та живу силу. Так замість того, щоб скористатись цим і завдати удару у напряму Луганська, щоб вибити одну з ланок сепаратизму чи, хоча б, нівелювати зусилля сепаратистів і росіян на Дебальцівському напрямі, Порошенко фактично визнав поразку і підписав «Мінськ-2».
    І ребе-Порошенко ніяк не може зрозуміти, що він, Прем’єр-міністр і навіть Верховна Рада – це об’єкти на шаховій дошці, як писав З. Бжезинський. А суб’єктом міжнародних відносин може бути тільки воля народу.
    Абсолютно відомо, що хворобу сепаратизму провокує
    так званий «русский мир». На Донбасі цією бацилою є зараженими багато хто з
    місцевих мешканців. До того ж ця бацила там піддалася мутації і прийняла в себе
    віруси типу «Донбас годує Україну», «Донбас порожняк не гонить» та інші
    підказані бандо-олігархами витівки.

    Згідно з відпрацьованими всіма народами навичками,
    сепаратиські райони Донбасу мають бути на суворому карантині. Й за одуженням
    від прокази «русского миру» буквально по селах, селищах та може й містах і
    районах може йти повернення до неньки України. Хай хто як хоче підстрибне, але
    проголосувавши на «виборах» за ДНР і ЛНР жителі де-факто позбавили себе
    громадянства України. Тобто, для повернення їх до України вони мусять пройти
    відповідне лікування та реабілітацію. Ну, а найбільш хворі на «русский мир» хай
    залишаються у своєму лепрозорії й потихеньку вимирають чи розсмоктуються.

    І нічого іншого розумного бути не може, якби не
    підстрибували навколо Мінська-2 Меркель, Олланд та Порошенко з ними. Путін
    запустив бацилу на терени України зовсім не для того, щоб будь-яким чином
    Україна цієї бацили позбавилась. Після Путіна в Росії буде інший «Путін» –
    Росія інакше жити не спроможна. Тобто, ніякі заходи, крім прямих, розв’язати
    кризу на Донбасі не спроможні.

    Що дали Мінські домовленості? По-перше, Мінськ -1
    дійсно був вимушеним, бо наш Верховний Головнокомандуючий зі своїми генералами
    програли літню кампанію сепаратистам і росіянам вщент. Наших хлопців вбивали десятками
    на день і відповісти сепаратистам було нічим.

    Доречі, росіяни й сепаратисти це звуть
    громадянською війною. Тобто – війною! А
    наша владе зве це антирерористичною операцію. Ну, типу, хлопці поганяти
    бешкетників вийшли.

    А від цього й промисловість працювала не за
    режимом війни. І генерали-інтенданти працювали за звичкою. За якою – вам ліпше
    знати. Тому й не спромоглися відстояти Донецький аеропорт, тому й серьйозно
    відповісти на Дебальцевськії дузі було мало чим. Артилерійської розвідки та
    радіоелектронних пристроїв виявлення ворожої техніки та батарей з наведенням на
    них нашої артилерії фактично у військах не існувало. От у росіян «Пелікани» і
    «Зоопарки» українського виробництва були, а в наших військах – ні.

    І навіть незважаючи на всі складнощі, Мінськ-2, це
    переляк Порошенка і нездатність генералів вести навіть таку маломасштабну
    війну.

    І тепер всі політики як мантру повторюють –
    «Альтернативи Мінським домовленостям немає». Це – політики. А фахівці, що мають
    певну практику, і європейці, і американці кажуть – домовленості Мінськ-2
    нездійснені. Це повна дурня, значно гірша, ніж по Боснії та Герцоговині свого
    часу.

    У чому ж справи?

    По-перше, європейським провідним політикам треба
    показати своїм виборцям, що вони принесли мир на схід Європи. Американцям перед
    виборами також треба щось казати. А головне, Німеччина будь за що намагається
    послабити санкції проти Росії і, притому, на користь Німеччині. Франція – за
    Німеччиною в черзі.

    А як це зробити? А вивести Росію з проблеми – мов
    Росія я не я і зброя не моя. Тобто, треба провести «вибори» будь як на Донбасі
    і посадити Порошенка за переговорний стіл з обраними сепаратистами. Саме
    Порошенка, бо інший може не сісти за один стіл з бандюками – погребує.

    Все! Росія умовно і псевдоюридично
    виходить з процесу, залишаючись де-факто присутньою на Донбасі. І можна
    починати торгувати Німеччині з Росією. Крим – це осторонь. Порядність і права людини – осторонь. Праві
    австріяки, коли кажуть, що «Міхель за пфеніг удавиться». Чули, що каже Меркель?

    Про такий сценарій пишуть всі – і європейці, і
    американці, і українці. Не приховує саме такого наміру й Путін.

    Так що ж треба робити?

    Я вже з квітня 2014 року пишу – необхідно
    припинити всі контакти з сепаратиськими районами. Необхідно створити непрохідну
    зону замість окремих блок-постів. Це можна було б вже зробити, якби
    невизначеність керівників України у питанні Донбасу.

    Не можна сперичатись з тим, що так зване ОРДЛО –
    це насильницькі відторгнені території України. Відторгнені росіянами та
    місцевими сепаратистами.

    Все, що можна запропонувати від імені народу
    Україні сепаратистам, так це надання їм статусу санітарної зони на час
    лікування їх від бацили «русского миру» чи статусу резервації з правом обирати
    собі вождів, шаманів тощо. Навіть, можна надати в органах державної влади місць
    донецьким і луганським з дорадчим голосом. Це все!

    Так от, надії на те, що Порошенко розв’яже
    проблему на сході України на користь всієї України вже зникли. Вирішити це
    питання здатен лише народ України. Звичайно, Порошенківські партії ініціювати
    проведення референдуму по Донбасу не будуть. Але суспільство готове висловити
    свою позицію. І вже треба якійсь політичній силі розпочати збір підписів за референдум.
    Зрозуміло, що олігархі та інші «богатенькі Буратіно» грошей на збір підписів не
    дадуть, бо всі вони вмочили носа у організацію сепаратизму на Донбасі. І досі
    заробляють на цьому. Тому, має бути відповідна дешева агитація по всій країні.

    І питання на референдумі мають бути наступні:

    1. Ви вважаєте, що окремі
    райони Донецької та Луганської областей мають бути визнані насильницьки
    відторгнених територій України:

    Так

    Ні

    1.
    Ви вважаєте, що стосунки з окремими районами Донецької та
    Луганською областей (ОРДЛО) що є непідконтрольними Україні необхідно:

    Припинити –

    Розвивати –

    2.
    Ви вважаєте, щи окремим районам (ОРДЛО) необхідно надати
    додаткових повноважень, згідно Мінських домовленостей:

    Надати –

    Не надавати –

    3.
    Ви вважаєте, що окремим районам (ОРДЛО) необхідно надати
    режим карантіну з можливістю поступового повернення їх по частках до складу
    України?

    Так

    Ні

    4.
    Ви вважаєте, що окремим районам (ОРДЛО) необхідно надати
    статус резервації з внутрішнім самоустроєм, але в складі України:

    Так

    Ні

    5.
    Ви вважаєте, що окремим районам (ОРДЛО) необхідно надати
    статус самостійних державних утворень не в складі України:

    Так

    Ні

    Я не претендую на остаточні формулювання чи
    вечерпнісь пунктів. Але суть має бути саме такою. А що далі? А далі пропаганда.
    От чому північ Луганської області не підтримала сепаратистів? І чому Приазов’я
    скептично ставиться до Донецького сепаратизму?

    А чи знаєте ви, шановні
    читачі, шо північ Луганської області, це залишки Слобідської України? Саме там,
    по річкам Сіверський Донець, Оскол, Айдар селилися втікачі від панських,
    боярських та ханських утисків вільні люди. А при царі Петро І дизертирів і
    селян з городянами втікачів побільшало в рази. Тільки на переході від Астрахані
    до Воронежу втекло з бригади 700 солдатів. І майже всі вони оселилися саме на
    півночі нинішньої Луганської області. По селах та містечках Слобідської України
    перебувало декілька сот тисяч мешканців. У 1706 році Петро І спорядив військову
    команду, щоб пов’язати у рекрути всіх придатних мешканців Слобідської України.
    Що витворяла ця команда видно з Московських документів тих часів. Далі – мовою
    оригіналу: – «…губы и носы резали, младенцев по деревьям вешали и распинали, женскаго пола и девичья
    брали себе на постели для блудного промышления». І нічого дивного нема, що
    вільні люди повстали під отаманством Кондратія Булавіна і знищила боярина Юрія
    Долгорукого та значну частину його команди. Багато хто з солдатів пристав до
    повстанців. Однак, донські казаки, що були вже прикуплені Москвою, побили
    повстанців і Булавін втік до Запоріжжя.

    Наступного року Булавін
    їз 500 запоріжців повернувся на Слобожанщину і відновив повстання проти
    московитів. Цього разу його підтримали й донські казаки. Повстання тривало
    більше року, але навчені європейському веденню бойових дій солдати Петра І у
    липні 1708 року розбили повстанців під Ізюмом, потім, під Азовим, під
    Черкаськом, під Царициним. Наказ Петра І цитуємо мовою оригіналу: – «городки жечь без остатку, людей рубить и заводчиков на
    колеса и колья ибо сия сарынь кроме жесточи не может унята быть». Страченими було 23 тисячи
    слобожан, а півтори тисячи запоріжських козаків, що підтримували слобожан,
    підступно оманою було винищено.

    Гени – велика сила і
    слобожани цією пам’ятю не сприймають «русский (вважай – московський) мир». Про
    це наші ЗМІ мають писати, мають висвітлювати всі аспекти життя мешканців сходу
    України.

    А чому не пригадати, коли
    після поранення Нестор Махно переховувався і лікувався саме там, на
    Слобожанщині. І чому Ворошиловградська, нині – Луганська область створена саме
    з територій Слобідської України, земель Війська Донського і пролетарських
    районів Донбасу? Чому історики мовчать?

    А як
    греко-українсько-німецько-татарський Маріуполь опинився під владою
    більшовицької Юзовки при створенні Сталінської (нині – Донецької) області при
    тому, що суто український Таганрог був долучений до Росії. А як міста
    Барвенківської паланки Слав’янськ і Краматорськ опинилася під тією ж Юзовкою.
    От що спільного між Юзовкою, Макіївкою, Горловкою та Єнакієво є у Маріуполя та
    Краматорська? А нічого… Так може настав
    час виправити більшовицьку неправду?

    І скільки б Порошенко не
    вигадував різних чудасій для Донбасу, як, наприклад, миротворчу місію, чи
    черговий засіб економічної співпраці з сепарорегіонами, залишається лише вибір
    народу – чи приймає народ України території сепаратиської частки Донбасу разом
    з населенням, яке нас ненавидить і є прибічниками «русского миру» назад до
    України чи не приймає? А якщо приймає, то на яких умовах? І не Порошенкові це
    вирішувати, бо може бути проклятий як Юда у віках.

    Я неодноразово писав –
    мешканці Донбасу, а не вся Донецька та Луганська області – це сепаратиський
    Донбас, так ось – там люди інші! Я багато їздив і Росією, там північні мешканці
    – це далеко не москалі. Так і донецькі українці – це не завжди українці, є
    гірші за москалів.

    Так як нам впровадити цих
    осіб до нашого толерантного українського, а врешті-решт,
    християнсько-цивілізаційного суспільства, цих здичаївилих прибічників «русского
    миру», а точніше – орди?

    І хай на мою голову
    ідеалісти-гуманісти виллють діжку бруду, але лише діти і онуки нинішніх
    ЛНРівців і ДНРівців будуть здатні цивілізуватись у велику світову родину. Не
    бачу іншого!

    Володимир Рижов

    • Джимми Джойс

      А прри чем Порошенко???Рижов-ты дурак….

    • Vladymyr Rijoff

      Ух ты! Как порохоботов достало!

  • anna dmitrevich

    Про що ми говоримо? Про що ми мріємо, коли у ВР спокійно сидять вороги українського народу, що назвалися оппозиціонерами ? Це просто нонсенс – ворог при владі, а всі до нього ще й прислухаються, чекають від нього підтримки…. Тут уже йдеться не про зомбування східних областей, а про зомбування всієї України, яка мало не лоби розшибає в кулуарах влади під різними прапорами і девізами. Україну топлять зверху сидячі, а нижнім тільки встигай руками махати та головою крутити – чи тебе ще не придушили зовсім.

Loading...