Новини для українців всього свту

Saturday, Sep. 19, 2020

Степан Сус: «Священники теж люди»

Автор:

|

Серпень 22, 2020

|

Рубрика:

Степан Сус: «Священники теж люди»
о. Степан Сус

38-річний священник Української греко-католицької церкви (УГКЦ) Степан Сус цього року став наймолодшим католицьким єпископом у світі. Таке визнання заслужене: за останні роки як настоятель найбільшої львівської церкви — Гарнізонного храму святих апостолів Петра і Павла, став відомим не лише серед вірних УГКЦ.
— Як бачите роль священника (і Церкви загалом) у сучасному світі соціальних мереж?
— Роль Церкви та священника незмінна завжди. Вони покликані говорити людям про людяність, про те, що людина має гідність, що життя, подароване Богом, вона має прожити гідно, правильно, добре, пам’ятаючи, що кожен день — це великий Божий дар, і ми повинні його самі, маючи свобідну волю, наповнювати хорошим і правильним змістом.
— Колись Церква промовляла, фактично, односторонньо — так само, як колись медіа мовили собі, їх слухали або не слухали. У сучасному світі треба дискутувати, комунікувати. Багато священників мають сторінки у соцмережах…
— Священники ж люди, і вони також зацікавлені щось коментувати. Хоча якщо говорити про політичну діяльність, то Церква тримається осторонь. Адже це завжди мінлива справа: сьогодні одні на сцені, завтра інші.
— А священники можуть мати політичні симпатії?
— Можуть, але священник перестає бути приватною особою, він представляє Церкву 24 години на добу. Тому його позиція, коментарі мають бути особистими. Група людей, яка шанує його як священника, також може розділитися, тому Церква рекомендує священникам утримуватися від будь-яких політичних коментарів і інтриг. Завтра політики домовитися, а священник залишиться з таким певним тавром.
— Яке може лягати на всю Церкву. Якогось безпосереднього впливу керівництво Церкви на священників не має?
— Не має. Ми мали приклад, коли, православні громади переходили з одної Церкви в іншу. Це не священник переходив, люди переходили. Священник, котрий хотів залишатися, мусив годитися з волею людей. Зараз у державі ми розвиваємо територіальні громади. А в Церкві це законодавство окремих громад існує ще з радянських часів, його держава не міняла. Якщо говоримо, приміром, про Львівську архієпархію, це сукупність малих територіальних громад, які з власного волевиявлення створили релігійну громаду.
— Але дії окремого священника лягають плямою на всю Церкву?
— Ми просто повинні бути адекватними, адже християнство — це не якийсь шаманізм або релігія ідолопоклонства, це виважена релігія уваги, милосердя і доброти. Те, чого нас учив Христос.
— Ми зачепили про стосунки Церква — політика. Але Церква як інститут суспільства все одно є в політиці. Де ж межа?
— Церква й виховує політиків. Ми не скажемо, що політики не ходять до церкви, не слухають проповідей, не використовують, зрештою, проповідей церкви у своїй політиці, і в цих гаслах. Але Церква не може сказати назву політичної партії або політика, яких підтримує, проте вона завжди буде підтримувати правду, пошану до гідності людини. І буде підтримувати тих політиків, котрі дбають про державу.
— Церква багато займається освітою від маленького до великого — і це позитивний вплив. Є Український католицький університет, гордість Львова. А що головне — «католицький» чи «університет»?
— Я скажу так, що між «католицький» і «університет» можна поставити знак рівності. Адже католицький — це вселенський. Ви отримуєте освіту, яка вам дає можливість дати собі раду в світі. Бо католицький університет не виховує суто людей, які будуть працювати в Україні. Наша ідея — давати кадри для всього світу.
Розмовляв Олег Онисько, Zaxid.net

About Author

Meest-Online