Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Thursday, Dec. 14, 2017

Степан Хмара: «У білих рукавичках держави не врятуєш»

Автор:

|

Червень 21, 2012

|

Рубрика:

Степан Хмара:  «У білих рукавичках держави не врятуєш»

Дисидент радянських часів, один із найбільш безкомпромісних борців за українську державу Степан Хмара жорстко розкритикував опозицію за нездатність захистити рідну мову. Щоправда, дісталося й су­спільству, яке не поспішає боронити атрибути своєї державності, і навіть окремим журналістам — за плазування перед ворогами України.

Покидька притягнули б до відповідальності

— Що ви думаєте з приводу ухвалення в першому читанні законопроекту Колесниченка/Ківалова? Це — трагедія чи все виправимо?

— Трагедією є загальний нинішній стан українського суспільства. Воно — безпомічне, у нього немає волі відстоювати свої інтереси, свою честь і гідність. У такому стані перебуває вся наша так звана еліта й наша «замотеличена» опозиція. Знаєте, що таке «замотеличена»? Так говорять про худобу, заражену глистами. Наша слабкість призвела до того, що «п’ята колона» день у день аґресивніше веде наступ на все українське. Вона є дуже потужною в Україні, бо отримує інформаційну та фінансову підтримку з-за кордону, із Кремля — найперше.

У якій іще державі дозволили б такому покидьку, як Колесниченко, вести розперезану, нахабну антиукраїнську діяльність? Та його просто притягнули би до карної відповідальності, і на тому б усе закінчилося. Пригадую, як у 50—60-х рр. минулого століття в Західній Німеччині був прийнятий закон, згідно з яким людям із комуністичними партквитками було заборонено займати цілу низку посад — державних чиновників, викладачів, учителів. Це було в демократичній державі! Яка, однак, уміє себе захищати. У нас же до тих, хто провадить підривну діяльність, ставляться зовсім інакше.

У нас «п’ята колона» має такий простір для діяльності, що, мабуть, самі хлопці з Кремля дивуються. Вони ж-бо чудово розуміють, що без України Євразійського Союзу, тобто оновленої Російської імперії, не буде. І тому зараз іде шалена атака, щоби не дати Україні вирватися з-під впливу кремлівських імперіалістів. Але те, що вони так діють в Україні, — наша власна провина. У день голосування мовного законопроекту справжню огиду в мене викликав канал «ТВі», коли я побачив на ньому Затуліна. Це — той негідник, який оголошувався персоною нон-ґрата в Україні. А наші журналісти запрошують його в ефір, даючи можливість нахабно пропаґувати свою брехню. Усе це й призводить до того, що сталося.

Умикаю телевізор і слухаю, як деякі депутати звертаються до Литвина: «Шановний пане голово». Ну, звертайся вже просто «пане голово», але шановним уважати Литвина?! Я вкотре переконався, що Литвин є найгіршим головою Верховної Ради (ВРУ) за весь час її існування. Це — підла, нечесна людина, яка за свої «шкурні інте­реси» піде на все.

— Чи він підіграв провладним силам?

— Звичайно! Не хочу це казати на виправдання опозиції, яка повинна була би там на собі сорочки порвати, порвати все, що є. Бо таке реформування мовної політики — кінець України. Це крок до того, щоби повністю витіснити українську мову з усіх сфер життя. Звідти, де вона ще взагалі не утвердилася. Наступний крок — ліквідація української державності.

— Гадаєте, Східний і Південний реґіони зовсім перестануть використовувати українську мову?

— Не тільки Східний і Південний реґіони. Зараз у нас навіть у Києві державні службовці якою мовою хочуть, такою і розмовляють. Ну, прем’єр Азаров принаймні намагається, старається. Я не дуже підтримую тих, хто з нього насміхається — може, йому й справді важко? Та є маса інших високих чиновників — віце-прем’єри, міністри, заступники міністрів, які виходять на загальнонаціональну трибуну й дуже вільно почуваються, користуючись іноземною мовою.

А уявіть собі, що буде, якщо прийняти нормативний акт, який дозволяє значно звузити сферу застосування державної мови! Хоча комуністи сказали відверто: нас не повністю задовольняє цей закон. Бо ми, мовляв, зі самого початку виступали за державність російської мови. Ну, їм, як неприхованим представникам «п’ятої колони», я не дивуюся. Дивно інше: навіщо тележурналісти запрошують подібних діячів на телевізійні ефіри, дають їм нагоду вести свою пропаґанду? Та ще й переходять у спілкуванні з ними на російську — як можна так себе не поважати?

— Як на мене, це запитання — не лише до журналістів, а й до всього суспільства. Наприклад, чому так мало людей з’явилося під ВРУ захищати українську мову?

— Хвиля протестів накочується, як снігова лавина. Спочатку летить маленька грудочка, потім вона стає все більша та більша й швидко перетворюється на потужну лавину. Створити лавину одразу тяжко, тим більше, з огляду на те, що наше суспільство — таке зневірене. Його стан, безперечно, є виною політиків. Але й самого суспільства теж. Дуже здивований, чому не вийшли студенти. Хто-хто, а вони точно мали стояти того дня під ВРУ, а не сидіти в аудиторіях! Згадую свої студентські роки, як нам хотілося пізнати українську історію й українську культуру! Це було надзвичайно важко, бо літератури годі було знайти. Та й небезпечно. Дістаючи книжки геніального українського мислителя Дмитра Донцова, наприклад, ти ризикував свободою. На жаль, сьогоднішні студенти чомусь не мають бажання пізнавати свою минувшину. Кажуть, що в нас — чудова молодь, дуже розумна. Може, вона й розумна, але неповноцінна. Серед молодого покоління поки що домінує критична маса малоросів, а не українців. Тобто людей, для яких честь не є першочерговою чеснотою, що має бути дорожчою навіть за саме життя. Інакше в нас своєї держави не буде. А не буде держави — не буде місця для самореалізації українців.

У малоросів немає ґена честі

— Як вам дії опозиції при прийнятті мовного законопроекту? Вас не здивувало, що вони якось так легко здали це питання?

— Мене взагалі дії нашої опозиції багато в чому дивують. Вони не хотіли захищати мову, так само, як і під час ратифікації Харківських угод не зробили всього від них залежного, аби відстояти інтереси України. Тоді теж не вся опозиція прагнула зірвати голосування — чи то була домовленість, чи то страх, не знаю. От і цього разу вони не хотіли боротися!

— А чому не хотіли, як гадаєте?

— Я не в курсі стосовно конкретних деталей цієї ситуації. У будь-якому разі, головним є питання: бути чи не бути? — тут уже методів не вибирають. Тут треба застосовувати всі методи. І в «білих рукавичках» рідко робляться кроки, які рятують державу.

— Ув’язнення Юлії Тимошенко залишається однією з найбільш обговорюваних в Україні подій. Чи, як на ваш погляд, справедливо вона сидить?

— Чи справедливо вона сидить? Я не можу давати оцінку судові. Але те, що вона заслужила на кару, — без сумніву. Вона здала Україну за домовленістю з Путіним. І газові контракти, які під її керівництвом були підписані в Москві 19 січня 2009 року, — це був злочин проти України. Вона не мала права цього робити, але вона це зробила. Як на мене, то наші правоохоронні органи непрофесійно підготувалися до цієї справи. Бо треба було б допитати Путіна.

— Це ж нереально!

— Та чому? За нормальних стосунків прем’єр сусідньої держави — та ще тої, яку ми називаємо стратеґічним партнером, — мав би піти назустріч і дати свідчення. І якби він не дав, то це теж про щось свідчило б. Крім того, чому наші правоохоронні органи не попросили стенограми нічних перемовин прем’єра України та прем’єра Росії? Адже будь-де в сучасну епоху завжди здійснюється запис таких розмов.

Напевно, Росія відмовилася б. Але це ще раз би підтвердило моє переконання, що там була змова. І, звичайно, ця влада не мала жодного права йти на Харківські угоди, повторюючи дурні та підлі кроки своїх попередників. Крім того, треба було намагатися розв’язати цю суперечку з Росією в юридичній площині. Нашому президентові слід було одразу підготувати й подати позов до Стокгольмського арбітражного суду. Разом із судовим визнанням того, що колишній український прем’єр здійснив злочин, це значно посилило б наші шанси. І з дуже великою часткою вірогідності ми б отримали позитивне рішення. Але, на жаль, два роки

п. Азаров лише обіцяє, що ось-ось ми вже домовимося. Та не домовитеся ви ні про що! Хіба знову щось здасте — Росія ж хоче «проковтнути» Україну цілком. Здача почалася з призначення Табачника на посаду міністра освіти й науки, із призначення голови СБУ, міністра оборони. Це були кроки під російську диктовку! Мені здається, що президент є просто заручником «п’ятої колони», яка має потужний сектор у Партії реґіонів. І він боїться вийти за рамки їхнього тиску. Це трагедія — і для нього, і для України.

— Може, він іще вийде?

— Дав би Бог! І щоби він зрозумів, що на його долю випала взагалі важка місія — бути першою особою в державі. Він — як камікадзе, і він мав би це усвідомити. Керівник держави ніколи не має права думати про свою голову. Він має думати про державу. Якщо ставити на кін — ризикувати головою чи державою, то, звісно, він не має права ризикувати державою. А головою він повинен ризикувати заради державних, національних інтересів. Хотілося б, аби він продемонстрував, що він є президентом української нації. Я категорично проти того, аби нас повчали чи з Москви, чи з Берліна, чи з Парижа. Я би хотів, щоб у нас була власна мудрість. Але справді мудрість, а не мудрування.

Європейцям плювати на Україну

— Що би ви порадили владі робити з п. Тимо­шенко?

— Тут варто керуватися звичайним людським гуманізмом. Якщо вона справді хвора — а я не сумніваюся в тому, що так воно і є, бо знаю, що не таке сильне в неї здоров’я, та й скоро рік, як вона перебуває у в’язниці в неймовірній напрузі, — її треба помилувати за станом здоров’я. І не городити город, намагаючись приплести їй ще якісь інші справи. Це вже, знаєте, виглядає якось огидно. Не кажу, що це треба робити під якимось тиском. Зрозуміло, ці західні європейці були раді, що вона підписала ті контракти. Бо вони також виграли за рахунок України — Москва дала їм газ, а їм плювати на Україну. Вони керуються своїми шкурними інтересами. Тож заяви європейців про те, що її треба звільнити й що вона має право брати участь у виборах, слід розглядати критично. Та ні, не має вона права брати участі у виборах, бо пройшла юридичну процедуру, унаслідок якої в неї й бути не може подібного права. Але помилувати її за станом здоров’я — це було би розумно.

— Які ваші плани на парламентську виборчу кампанію?

— Це — непросте для мене питання. Досвіду вистачає, здоров’я ще є, почуття відповідальності підштовхує до того, що не можна бути тільки спостерігачем. Але є низка технічних проблем.

— Наприклад?..

— Я зараз є позапартійним. Жодних пропозицій ніхто мені наразі не робив. Це, мабуть, також свідчить про рівень деяких наших лідерів. Очевидно, п. Яценюк і інші вважають, що Україна почалася з них.

— Самовисуванцем у мажоритарному окрузі спробувати не бажаєте?

— Для цього потрібні гроші. Треба ж зняти приміщення для штабу, найняти людей, аби хоча би розклеїли твою фізіономію. Щоби нагадати виборцям, що ти ще живий-здоровий і рипаєшся на вибори.

— Із п. Тягнибоком не пробували співпрацювати?

— Самому себе пропонувати мені не личить. Хоча мені ці хлопці симпатичні.

Розмовляв Володимир Сонюк, «Оглядач»

 

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...