Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, Nov. 20, 2017

Станіслав Федорчук: «Донбас має стати українським прикордонням, готовим до опору»

Автор:

|

Січень 06, 2016

|

Рубрика:

Станіслав Федорчук: «Донбас має стати українським прикордонням, готовим до опору»

Станіслав Федорчук

Український політолог, волонтер і публіцист Станіслав Федорчук після погроз і переслідувань на початку 2014 року був змушений покинути Донбас, а тепер є переселенцем і мешкає у Львові.

Кількість проросійських активістів — мізерна
— Чому й як ви були змушені покинути Донбас?
— Я пам’ятав Майдан 2004 року, коли в Донецьку люди зібралися на підтримку «помаранчевих» сил. Тодішня влада зробила не просто все, щоб розігнати цей мітинґ, вона привезла тітушок. Людей не просто били, їх ганяли дворами, як на полюванні, і ніхто тоді за це не відповів, хоча багатьох людей покалічили. Я чудово розумів, що в Донецьку навряд чи хтось буде довго терпіти Євромайдан-2014, навряд чи хтось буде рахуватися з тим, що люди мають іншу точку зору і в мирний спосіб її висловлювали. Наприкінці лютого 2014-го мені зателефонували представники місцевого криміналу, і «дуже просили» виїхати.
— Чому саме на Донбасі і в Криму росіянам вдалося дестабілізувати ситуацію?
— У Криму і в Донецькій області місцева еліта завжди була достатньо автономними від київської влади. В часи президентства Віктора Ющенка було відомо, яка кількість російських агентів діяла на території Криму, скільки їх було на території Донецької та Луганської областей. Я написав цілий ряд розслідувань про те, в який спосіб відбувалося фінансування цих структур, як вони працювали. Але це не цікавило ні Службу безпеки України, ні Міністерство внутрішніх справ. Київ сподівався, що воно само по собі розсмокчеться. Однак і там, і там ми бачимо провал «руського міра». Путін дуже сподівався, що місцеве населення підтримає Росію. Та і в Криму, і на Донбасі виявилося, що кількість справді проросійських активістів — мізерна, саме тому диверсійні групи були вимушені не тільки захоплювати приміщення адміністрацій, але й призначати «народних мерів».

15 тис. українців проти 3 тис. тітушок
— Тобто місцева легітимна влада зовсім не підтримала «Руську весну»?
— Не всюди. Я б сказав, що вона зайняла таку позицію у більшості випадків. І саме тому Російській Федерації (РФ) довелося створювати «народні органи влади». У Криму було взято людину з кримінальним минулим, з боргами, проблемами, котру дуже просто контролювати. А звідки взялися Захарченко та Плотницький? Це були люди з глибокого резерву, котрі ніколи не були громадськими діячами, чи політиками. Їх дуже просто замінити. Росія не змогла утримати Донбас за допомогою диверсійних груп і найманців. Саме тому Путіну довелося вводити війська.
У Криму перебував контингент до 22 тис. військових у рамках Чорноморського флоту РФ, однак Путіну довелося привести ще 15 тис. так званих зелених чоловічків, щоб опанувати ситуацію на півострові. Наприкінці лютого 2013-го відбувся масштабний мітинґ під стінами Верховної Ради. Було зрозуміло, що кількість російських прихильників — дуже маленька, тож довелося їх привозити з усього Криму. Перед ними стояли 15 тис. українців проти 3 тис. тітушок. Якби Аксьонов тоді не одурив Джемілєва і не вмовив його попросити людей розійтися, не знаю, в який би спосіб російський спецназ захоплював приміщення Верховної Ради Криму і зміг примусити депутатів голосувати за зміну статусу півострова. Відбулася дуже хороша й якісна спецоперація зі залученням не просто військових спеціалістів, диверсантів, але насамперед операція, яка опиралася на багатолітнє глибоке вкорінення місцевих агентів. Окрему роль у цих процесах відіграла, звісно, Партія реґіонів (ПР).
— У «Донецькій народній республіці» (ДНР) ПР має великий вплив, і звідси запитання: чому українська влада не висуває їм жодних офіційних звинувачень і нічого з ними не робить?
— Цьому посприяли європейські й американські партнери України. Вони сказали: треба домовлятися з місцевими елітами. Потрібен діалог, потрібен якийсь політичний консенсус, потрібна амністія. Тобто все те, що насправді веде до загибелі.

Ті, хто приїхав із РФ, не мали жодних гальм
— Чи справді всі прихильники України покинули територію «народних республік»?
— За даними Організації Об’єднаних Націй, звідти виїхало більше 1,5 млн осіб — і прихильників України, і не прихильників. І залишилися як прихильники України, та її противники. На «Руському марші в Донецьку» було 30-50 маргіналів, котрі швендяли з прапорами і викрикували якісь лозунги. «Руський мір» не зміг провести жодного мітинґу, не роздаючи кошти, без залучення злочинців. Вже у лютому 2014-го в Донецьку діяли групи російських терористів, котрі імітували місцеве населення. Їх дуже просто було впізнати: вони були дуже аґресивні. Кожен місцевий тітушка міг кричати, сваритися, матюкатися, але останнє, що б зробив, — почав би битися. Бо чудово розумів, що виконує роботу за відносно малі гроші, то для чого бити людину, коли поруч є міліція. А раптом почнуть з’ясовувати, хто кого почав бити? Ті, хто приїхав із РФ, не мали жодних гальм.
Мітинґ, що відбувся 12 березня 2014-го, показав, що в Донецьку є, як мінімум, 15 тис. українців, котрі готові вийти на площу і сказати: Донбас — це Україна. Значна частка тих донеччан, котрі стали учасниками добровольчих з’єднань або пішли добровольцями в лави Збройних сил України. Хто наші коригувальники вогню? Хто постачає нам розвідувальні дані? Це ті, хто робить це не за гроші. Дуже сподіваюся, що ми зможемо хоча б згадати тих, хто загинув, даючи нам інформацію. Бо без їхньої допомоги не знаю, де був би фронт і в який спосіб ми могли б рятувати життя наших військових. Якби в Української держави було більше клепок у голові, вона могла б підтримати цих людей, створити умови для того, щоб такі люди не виїжджали, бо рано чи пізно в людей уривається терпець. Вони перестають вірити, що земля буде визволена, перестають вірити, що Україні це потрібно. Ми втрачаємо не просто джерело інформації, а втрачаємо людей, котрі могли б стати основою зовсім іншого Донецька. Наприклад, група «Равлики». Це — партизани, всі є вихідцями з Донецька. Вони допомагали викрадати російських військових, «чиновників» сепаратистів, бо без цієї роботи нам не виграти цієї війни. Спіймавши більше 80 терористів, яку подяку вони заслужили від України? Судовий розгляд та принизливе очікування судів, які не знали, за що судити цих хлопців.

Що гірше: купувати вугілля в терористів чи газ в окупантів?
— Покинувши Донбас, ви опинилися у Львові. Як оцінюєте ставлення львів’ян до переселенців?
— Мені пощастило. Львів для мене є близьким містом, я знаю тут багатьох професорів і журналістів. Мені не довелося відкривати його з нуля. Ніхто не боїться 3 млн туристів, але 10 тис. переселенців спричинилися до того, що місцеві медіа, особливо соціальні мережі, розповідали різні історії, що сприяють ненависті до переселенців. Це свідчило про одне: місцеве населення боїться. Воно очікує, що донецькі будуть вбивати, русифікувати тощо. Тому людей із пропискою з Донецької чи з Луганської областей просто не хочуть брати на квартиру за гроші. Я три місяці за допомогою ріелторів шукав квартиру у Львові. І тільки в одному випадку нам вдалося винайняти житло. Для мене це було неприємним відкриттям.
— Скільки може проіснувати ДНР й яке майбутнє чекає Донбас?
— Подивіться на приклад Абхазії або Придністров’я. Великі підприємства будуть далі виїжджати в РФ разом із фахівцями й обладнанням, а решта підприємств та об’єктів інфраструктури будуть знищуватися. Гадаю, цієї «роботи» вистачить не на один рік. Процес контролюватимуть терористи, це буде одним із головних джерел їхнього прибутку. Другий момент — це копальні. Наразі терористи не можуть успішно торгувати вугіллям, але, гадаю, вони переконають РФ і навіть українське керівництво, що вугілля потрібне, тож треба йти на компроміс. Адже краще купити вугілля в терористів і дати їм кошти чи не купити в них вугілля і дочекатися, поки вони розженуть чергову шахту, а гірники стануть ополченцями зі зброєю в руках. Та й що гірше: купувати вугілля в терористів чи газ в окупантів?
Тобто в Україні будуть маленькі бананові республіки, ніким не визнані та відмежовані від цивілізованого світу. Проте не бачу з боку України якихось зусиль, щоб ускладнити життя терористам. Однозначно Донбас має стати українським прикордонням, готовим до опору, таким, як є прикордоння Ізраїлю з арабськими країнами. На жаль, ми 23 роки проіснували без реального усвідомлення загроз, які стоять перед нами. Тож тепер розплачуємося за недбалість, неуважність і за відсутність зовнішньої політики. Те, чи зможе Україна повернути Донбас, буде відповіддю на запитання, чи може Україна бути ефективною як держава.
Розмовляв Валерій Майданюк, Zaxid.net

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...