Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, Nov. 19, 2018

Олена Кучер-Тополя. Співачка «чотирьох октав»

Автор:

|

Жовтень 31, 2018

|

Рубрика:

Олена Кучер-Тополя. Співачка «чотирьох октав»

Гостею першого в Нью-Джерзі мистецького конкурсу «Міс Українка Нью-Джерзі 2018» буде Alyosha (Олена Кучер-Тополя) — талановита українська співачка, котра сама пише музику та слова до своїх пісень, створює разом із командою оригінальні кліпи й має унікальний голос діапазоном чотири октави. Водночас вона — любляча дружина та мати, для якої сім’я — найважливіша в житті. Конкурс є доброчинним і має на меті популяризацію українського мистецтва, культури, історії через інтелект, досягнення, таланти й особисті якості учасниць. Тож пісні Олени Кучер-Тополі стануть чудовою презентацією сучасної української пісні на Американському континенті.
— Більшість ваших пісень про кохання. Але вони суттєво відрізняються від пісень традиційної популярної естради — глибиною відчуттів, філософією вкладеної думки. Не так багато співаків самі пишуть тексти до своїх пісень. Коли ви почали писати вірші? Як до вас приходять ідеї пісні?
— Почала писати, мабуть, з років тринадцяти. Спочатку в голові створюються вірші, вже потім з’являється мелодія до них. Так «усередині мене» народжується одразу пісня, що до оприлюднення має слова, мелодію, форму та приблизне аранжування. Ідеї самих пісень ніколи не шукаю навмисне, вони виникають із мого життя або з життя близьких мені людей. Це буває і тоді, коли відкриваєш людям свої секрети — сердечно і щиро, а також у моменти, коли люди так само відверті з тобою, бо бачать у твоїй «оголеній» довірі ліки для своєї душі.
— Яка історія вашого становлення як співачки? Звідки ваш талант до співу, унікальний голос діапазоном у чотири октави? Чому саме таку професію обрали в житті?
— Моя «співоча» історія сягає у шкільні роки та складається з виступів на святах у шкільному хорі, а також із участі у різноманітних концертах і конкурсах одноосібно. Вона насичена, болючими поразками і радісними перемогами, що слідували за постійною працею та непереборним бажанням співати та бути достойно оціненою. Скільки себе пам’ятаю, постійно співала — з великим бажанням і не меншим задоволенням! На етапі глибшого усвідомлення життя та дорослішання вибрала музику для себе як мрію і мету, бо тільки вона дозволяла мені ділитися з іншими чимось дуже особистим і важливим. Щодо «чотирьох октав», то не вважаю таку здатність унікальною й не полюбляю цим хизуватися. Бо голосові зв’язки — «інструмент» унікальний, ніжний і вразливий, а також надто залежний від багатьох обставин, що не може звучати завжди однаково та видавати постійно ті чотири октави. Кінцевий результат залежить і від голосового навантаження, і від погодних (а часом і технічних) умов, і від мого фізичного стану (артисти також хворіють, зокрема, й на застуди).
— Багато слухачів відкрили вас під час відбіркових конкурсів на «Євробачення-2010». У фіналі ви зайняли десяте місце, хоча багато глядачів вважали, що мали б дістати вищу позицію. Ви представляли Україну з надзвичайно глибокою піснею Sweet People, тема якої — майбутнє нашої планети. І виконання цієї пісні на «Євробаченні», і кліп, знятий частково в Чорнобилі, — дуже проникливі. Якщо завдання мистецтва — торкатися душі людей і доносити важливі ідеї художнім засобами, то вам і вашій команді це вдалося чудово. Розкажіть про цю пісню, про її задум, про створення відео…
— Коли мені заборонили співати пісню To Be Free, з якою я виграла відбірковий тур, то залишився єдиний вихід — зробити нову пісню. І головним завданням було написати таку композицію, яка схожа тематично, емоційно та музично на ту, за яку проголосували глядачі на відбірковому турі. Я й моя команда це зробили десь годин за п’ять, і, вважаю, впоралися доволі непогано. Відтак треба було знімати кліп на створену пісню — такий, що передав би всю її глибину і, можливо, навіть посилив її зміст. Нам запропонували відзняти його у Прип’яті (місто обласного значення в Київській області на березі річки Прип’ять, населення якого евакуювали через катастрофу на Чорнобильській атомній електростанції 1986 року. — Ред.). Така пропозиція нас напружила і першим було бажання відмовитися. Але заради кінцевого результату, заради кліпу, що мав зачепити та торкнутися людських сердець, ми погодилися. Це «мертве» місто нас вразило: тишею, що задавлює та напружує, недобудованими й незаселеними новими будинками, зіяючими вітринами магазинів, школою з порожніми класами, запиленими партами та записами учнівських «каракуль» на дошці. Це важко було загнути, і знімати кліп було важко.
— За останні роки глядачі почули багато українських пісень у вашому виконанні — «Гармонія», «Троянди», «Ти найкраща», «На фоні Париж», «Калина», «Нас кохають», «Поруч». А яка пісня подобається вам найбільше? Чи пісні, як діти, — вони різні, і всіх їх любиш по-різному?
— До створення та виконання кожної пісні ставлюся дуже серйозно та ретельно, і кожна з них для мене важлива. Моя музика завжди йде від серця. Тільки за такої умови створюються справжні пісні, які люди відчувають і розуміють. Люблю всі перелічені вами пісні, хоча не всі створила я. Є в моєму репертуарі й результати співпраці з іншими артистами та композиторами. Так, пісня «Нас кохають» (моєї подруги й талановитої співачки Олени Шульженко), спочатку називалася «Нас не кохають, нас не чекають». Я дещо змінила її — додала позитиву та радості. «Гармонію» мені подарував Сергій Підкаура, талановитий композитор, поет і чудовий гітарист. У моєму репертуарі багато пісень українською, написаних і мною, й іншими авторами, до яких ставлюся, як до своїх дітей. Далі їх більшатиме і, сподіваюся, вони так само і неодмінно стануть улюбленими для багатьох українців як в Україні, так і поза її межами. З перелічених мені найближча «Поруч», бо вона — про дуже особисте, про сімейне життя, по-особливому чесна й емоційна.
— Ваш чоловік Тарас Тополя — достатньо відомий серед української діаспори через виступ гурту «Антитіла» на фестивалі «Надія Є» 2016-го, а також через турне Америкою та Канадою. Як вдається «вживатися» двом творчим особистостям?
— Ми чудово вживаємося, бо розуміємо один одного з півслова. Реально знаємо, що життя артистів — важка праця з недосипанням, перевтомою, емоційним і фізичним виснаженням. Це постійні репетиції, гастролі, коли день і ніч втрачають реальну межу та перетворюються у суцільний проміжок часу. Така життєвий ритм виснажує обох, робить вразливими та знервованими. Але така «однаковість» проблем і труднощів додає й нам розуміння. А тому намагаємося підтримати один одного і відчуваємо себе не суперниками, а партнерами. Трапляється, що через щільний графік роботи довго не бачимося. Тому кожна зустріч є бажаною, тому намагаємося балувати один одного простими речами: побути разом, сходити в кіно або в театр, нагодувати один одного чимось смачненьким.
— Ви ведете дуже насичене життя. Що додає вам енергії і що є для вас щастям?
— Справді, особливо останнім часом, я дуже завантажена роботою над створенням нових пісень, образів і композицій. Не завжди встигаю зробити заплановане, хоча завжди цього прагну і засмучуюся, коли не все вдається зробити вчасно і так, як хотілося б. Між цим, а правильніше — понад усе, хочу більше часу проводити зі своїми синами Романом, Марком і коханим чоловіком. Це справді додає сил і надихає, хоча не завжди вдається зробити так, як бажається. Але найбільше насолоди отримую, коли можу бути в колі сім’ї. Щастя для мене — це коли в родині панує гармонія та кохання і всі здорові.
— У вас двоє синів: п’ятирічний Роман і Марко, якому скоро виповниться три роки. Чи хотіли б ви, щоб вони пішли по ваших з чоловіком стопах і стали артистами?
— Я щаслива мати. І разом із чоловіком виховую синів у любові, турботі та гармонії. Обоє наших хлопчиків, схоже, мають музичний слух і «смак» до гарної музики. Вони постійно щось наспівують (і пісні мами й тата також), полюбляють слухати музику. Але ми з чоловіком Тарасом не будемо тиснути на синів і до чогось їх підштовхувати. Вони самі мають обрати свій шлях, а ми, зі свого боку, будемо сприяти тому, щоб їм удалося здійснити мрії. Для нас головне, щоб діти виросли щасливими, добрими та розумними, щоб мали чуйні серця, щоб уміли нести добро людям. А ким будуть — артистами, економістами або вчителями — питання другорядне.
— Як вам вдається поєднувати материнство та концерти? В останньому кліпі гурту «Антитіла», знятому в Карпатах, ви разом із чоловіком підкорювали вершини. Для вас неможливих речей не існує?
— Коли кохаєш, то зможеш усе поєднати, зробити й досягти. Бо любов надихає й додає сили. Це стосується і роботи, і сімейних обов’язків. До того ж, доглядати та виховувати наших синів нам допомагають бабусі та дідусі. Щодо знімання кліпу на пісню «Лови момент» гурту «Антитіла», що відбувалося в українських Карпатах, то в них брали участь усі музиканти й їхні сім’ї — аби показати, на що здатні неймовірна сила духу та жага до життя, що є важливими похідними любові. Це дуже емоційний кліп, під час зйомок якого ми пройшли найважчий пішохідний туристичний маршрут України, та ще й у сезон дощів. Але якщо поряд близькі тобі люди, якщо постійно відчуваєш плече коханого, то можеш підкорити будь-яку вершину — і в прямому, і в переносному сенсі.
— Що очікуєте від зустрічі з гpомaдoю Америки?
— Без сумніву, мені приємно брати участь в такому доброчинному заході. Я знаю багато про Союз українок Америки (СУА), зокрема і те, що організація отримала нагороду «Ангел добра» за благодійну діяльність із підтримки України й українців. Рада, що маю можливість співпрацювати з СУА — організацією, що упродовж понад 90 років підтримує, розвиває та примножує українські національні традиції, в якій поважають своїх попередниць, котрі працювали на початку створення організації, але при цьому відкриті до всього нового та сучасного. І вдячна вciм, хто у такі скрутні часи підтримує Україну — духовно та фінансово. Щиро бажаю вам і надалі бути відданими Україні, а також радості від життя, від своєї праці, від рідних і близьких.
Розмовляла Орися Сорока

About Author

Meest-Online

Loading...