Новини для українців всього свту

Tuesday, Nov. 19, 2019

Слава Медведенко: «Моїми вболівальниками були Сталлоне і Ніколсон»

Автор:

|

Вересень 18, 2019

|

Рубрика:

Слава Медведенко: «Моїми вболівальниками були Сталлоне і Ніколсон»
Слава Медведенко

Свій останній дворічний контракт в «Лос-Анджелес Лейкерс» Слава Медведенко підписав на 6 млн USD. Загалом за один із найсильніших баскетбольних клубів світу він відіграв шість сезонів. Здавалося, що відкриваються широкі горизонти і юнакові судилося ще довго тішити каліфорнійських уболівальників своєю грою. Однак через серію травм спортсмена «Лейкерс» був змушений розірвати контракт із українцем 2006 року. Відновившись, спортсмен ще трохи пограв в «Атланта гаукс», але через проблеми зі здоров’ям закінчив свою ігрову кар’єру в 28 років. Тепер постійно живе в Києві.
— 2000 року в «Лейкерс» грали Шакіл О’Ніл і Кобі Браянт. Що у вас були за сутички з Кобі?
— Не всі витримують випробування славою. Іноді самолюбство зірок доходить до критичної позначки. Так на певному етапі було і з Браянтом. Він на якомусь відтинку часу втратив свої життєві орієнтири. Намагався зневажливо поводитися зі мною. Я з цим не став миритися. Ми сварилися, але до бійок справа не дійшла. А потім, як це часто буває, ми з ним навіть потоваришували.
— Якщо проаналізувати вашу кар’єру в НБА, про що шкодуєте?
— У спортивному плані ключова помилка була одна — мені ще 2004-го потрібно було йти з «Лейкерс». Переді мною стояв вибір — спробувати заграти в найкращій команді світу, або перейти в інший клуб, виступаючи пліч-о-пліч із гравцями нижчого рівня. Я віддав перевагу першому. Хоча «Даллас» проявив неабияку зацікавленість мною, пропонували чотирирічний контракт на 4 млн USD за сезон. І грав би я там регулярно. Менеджер наполегливо рекомендував змінити команду. Але я хотів усім довести, що можу грати в найкращій на той час команді світу.
— Яку вправу в «Лейкерс» часів леґендарного наставника Філа Джексона вважали безглуздою?
— Спершу всю його систему — трикутник — вважав безглуздою. Потім, коли почав її розуміти, змінив свою думку. Найважчою вправою у Філа була «душогубка». Наприкінці тренування, коли всі 15 гравців фізично підсіли, на тлі втоми проводили останню вправу — пробивання штрафних кидків. Реалізація мала скласти не менше 76 %. Кожен кидає по одному штрафному. З 15-х не забити могли тільки четверо. Якщо більше — вся команда ставала на лицьову і перебігали майданчик десять разів. А потім — знову серія кидків. І кидали доти, доки реалізація не становила більше 76 %. Іноді виконання цієї вправи затягувалося. Коли в команді грали Шакіл О’Ніл і Горас Ґрант, це траплялося частіше — у них із реалізацією штрафних було не дуже.
— Які книги вам дарував Філ Джексон?
— Розмаїті. Це була його філософія. Кожен сезон купував книги для кожного гравця «Лейкерс». Підписував і дарував. Він відчував, які у хлопця є проблеми, купував книгу, спрямованість якої стимулювала ці проблеми вирішувати. Це був своєрідний меседж, один із його психологічних прийомів. У моєму дебютному сезоні в НБА Філ вручив мені дитяче видання американського письменника доктора Сьюса. Там були великі шрифти, елементарні висловлювання, прості схеми пропозицій.
— Філ на перших порах не високо оцінив ваш рівень інтелектуального розвитку?
— Ні, наповнення книги було таким, щоб я розумів, що там написано і швидше вивчав англійську мову. Назва книги, до речі, була символічною — «Яких вершин можу досягти».
— При цьому з Джексоном ви, здається, дуже довго притиралися один до одного…
— У Філа була своя тренерська концепція. Вона отримала назву «Трикутник Джексона». Я її довго не міг прийняти. Мій перший тренер Олександр Коваленко, по суті, винайшов той же трикутник, тільки зі своїм баченням. Там були різні інтерпретації. Тому в перші роки своєї кар’єри в «Лейкерс» намагався довести Джексону, що можу грати під іншими кутами атаки з трохи іншою філософією гри — тієї, яку сповідував Олександр Коваленко. Згодом кути стерлися. Я зрозумів претензії Філа. Він зрозумів мене. Після того, як у мене виникли проблеми зі здоров’ям, «Лейкерс» пропонував новий контракт — хотіли, щоб я залишився працювати в структурі клубу як тренер. Але я на той час «Лейкерс» уже наївся. Скажу більше: наївся Америкою. Швидше за все, саме тому навіть не став оформляти собі американський паспорт. Хоча, з огляду на те, що у моєї колишньої дружини було американське громадянство, зробити це було нескладно.
— За сім сезонів своїх виступів у НБА ви пізнавали нюанси ведення баскетболу як бізнесу?
— Мені це було цікаво. У власників клубів різні підходи до свого дітища. Є люди, які вкладають у клуб усю душу. А є суто прагматичний підхід — господарі команд просто заробляють гроші. Що, втім, і не дивно, адже НБА — комерційний проект. На квитках, на рекламі, на продажу майок можна заробляти десятки мільйонів доларів. Більшість клубів НБА — прибуткові підприємства.
— Коли я був у Лос-Анджелесі, помітив багато дівчат, яких називають «пластиліновими» — тобто, вроду їм наводили пластичні хірурги. Вас це не дивувало?
— Мене відразу ж попередили, що так і буде. Мої знайомі називають Лос-Анджелес містом пластикових людей. Це скупчення всіх сексуальних меншин. Половина Міста янголів — актори і режисери, а друга мріє ними стати.
— За шість років життя в Лос-Анджелесі перейнялися американським футболом чи бейсболом?
— Більше подобався футбол — бейсболу, на мою думку, трохи бракує динаміки. Я намагався відвідувати всі спортивні заходи. Був на боксі, коли у ринг виходив Оскар де ла Хойя. Шкода тільки, що на бої братів Кличків не потрапив. Коли Віталій із Володимиром боксували в Лос-Анджелесі, «Лейкерс» грав виїзні матчі. Хоча Клички довгий не раз відвідували поєдинки «Лейкерс». Пам’ятаю, якось папараці після гри сфотографували нас чотирьох — мене, Віталія, Володимира, а також Сільвестра Сталлоне, котрий також часто приходить підтримати «Лейкерс» у домашніх матчах. Причому Сільвестр у цьому плані не самотній — поруч із ним часто сидів Джек Ніколсон. Обидва дуже емоційно вболівали.
— Ви зіграли епізодичну роль офіціанта у фільмі «Любов як любов». Який сюжет цієї стрічки?
— Це комедія. Єврейська й італійська сім’ї живуть у Нью-Йорку і недолюблюють одне одного. По ходу фільму виникає безліч кумедних ситуацій і діалогів. Бюджет у фільму був невеликий — близько 3,5 млн USD. Від самої ідеї до її втілення в життя минуло близько п’яти років. Спершу було потрібно правильно підібрати і підписати акторів. Також необхідні були гроші на зйомки. Шукали інвесторів. Але мені сподобалося зніматися. Було незвично. Втім, знявся лише в епізоді. А головну роль другого плану зіграла Кармен Електра. Але більше мене кінематограф не приваблює. Це був просто експеримент.
— Якими рисами характеру вас дивували американці?
— Їхня вузькоспрямованість іноді викликала подив. У цьому — їхня сила і слабкість. У нас — багато фахівців широкого профілю. Вони знають у кожній галузі по дещиці. Американці ж свою сферу знають досконально. Але коли в розмові виводиш американця зі сфери його мислення, у нього починаються проблеми. Там майже не можна зустріти різнопланову людину. Але в своїй справі вони зазвичай розбираються «від і до».
Розмовляв Максим Розенко, «Укрінформ»

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...