Новини для українців всього свту

Tuesday, Jul. 23, 2019

Схуднення як наркотик

Автор:

|

Червень 05, 2014

|

Рубрика:

Схуднення як наркотик
Такими себе бачуть бідні дівчатка

Такими себе бачуть бідні дівчатка

Починається це, на перший погляд, цілком невинно: дівчина прагне змінити свою зовнішність, гарно виглядати, максимально наблизитися до «голівудських» стандартів. У ту мить іще ніхто й не запідозрює, що це може бути початком важкої хвороби — анорексії. Від цієї недуги страждають, в основному, молоді дівчата та жінки. Чимало аноректиків помирає, якщо вчасно не почати лікування. Про те, що ж призводить до анорексії та як убезпечити від захворювання своїх дітей, розповість психолог Ігор Білас.

Усі комплекси дорослих починаються в дитинстві
— Насамперед, що таке — нервова анорексія?
— Анорексія може бути проявом неврозів, або психічних розладів. Причини — найрізноманітніші: психологічний конфлікт, депресія, різноманітні нервові стани. Усе це може призвести до анорексії — цілковитої відмови від їжі. Для батьків аноректиків важливо не проґавити моменту, коли дієта переростає у хворобу.
Починають в ендокринолога, гастроентеролога, гінеколога з лікування супровідної патології, що виникає при анорексії. І добре, якщо котрийсь із цих спеціалістів скерує пацієнта до психолога. Хоча тут велике значення має сприйняття батьками хвороби своєї дитини. Іноді вони не хочуть визнати, що дитина потребує лікування в психіатра. Батьки часто зауважують, що з їхнім дитям щось негаразд, коли хвороба вже прогресує. А перші прояви анорексії виникають ще до захворювання, це — різні невротичні розлади. І тому уважні батьки, котрі цікавляться проблемами своїх дітей, повинні це помітити.
— Що найчастіше призводить до такої недуги?
— Велике значення має психологічна обстановка в сім’ї, стосунки між батьками, розуміння дитини. Хоча хворіють не тільки підлітки, часто від анорексії страждають молоді жінки віком 25-30 років. Зазвичай усе починається ще в дитинстві. Наприклад, дитина пережила якусь психологічну травму й нібито про неї забула, вона ніяк не проявляє себе, а у більш зрілому віці на болюче колись місце потрапляє образа. Певний складний життєвий момент дає поштовх для розвитку хвороби. Здебільшого, у сім’ї, де стосунки — гармонійні, діти не страждають від неврозів, тому що нормальна сім’я дарує відчуття стабільності й упевненості. Дитина відчуває свою потрібність і не шукає в собі недоліків, зокрема у власній фігурі. У нас лікувалася дівчинка, котра відмовилася від їжі, коли батько під тиском мами змушений був поїхати на заробітки. Дитина вголос не висловлювала своїх емоцій — вона просто припинила їсти й довела себе до хвороби.

Жертви моди
— Негативний вплив на дівчаток і молодь має популярність винятково худих акторок і моделей. У них народжується думка: «Коли я буду така ж струнка й гарна, то досягну в житті всього, чого прагну». І починається процес схуднення: вони рахують кожну калорію, доводять себе до абсолютного виснаження. Навіть коли дівчина — дуже худа (а тут має значення співвідношення ваги та зросту), ледь ходить, вона все одно стверджує, що надто повна. Ще одна причина анорексії — страх дорослішати. У них припиняються місячні, фігура робиться настільки худа, що в ній залишається мало жіночності. Іноді діти просто хочуть постійно мати біля себе маму, відчувати її ласку, любов і опіку.
— Як розпізнати, що в дівчинки розвинулася анорексія?
— Звісно ж, батьків завжди хвилює апетит дитини. Багато з них упевнено, що дитина замало їсть. Але слід реально подивитися на те, як поводиться підліток, і звертати увагу не тільки на кількість їжі, а й на його психічний стан.
Хоча головним симптомом анорексії є відсутність апетиту та відмова від їжі, тим не менш, це — не фізична вада, а психологічна патологія. Причиною тривалого та наполегливого самообмеження підлітка в їжі є невдоволення своєю зовнішністю, переконаність у тому, що він — нецікавий. Приводом до такої поведінки може стати образливе зауваження збоку однолітків, передусім протилежної статі, іноді ж самі батьки, брати та сестри, шкільні лікарі та вчителі можуть спровокувати початок захворювання.
Батьки повинні насторожитися, якщо підліток надмірно стурбований своєю фігурою, кількістю вживаних калорій, дієтами, проявляє нездорову заповзятливість у бажанні схуднути, попри нормальну вагу, а також — на своєрідну поведінку, коли дитина все ще вважає себе надто повною навіть при дуже малій вазі.
Варто звернути особливу увагу на те, що чим більше підліток втрачає вагу, то помітнішими стають зміни в його характері: він не терпить жодних зауважень про їжу та фігуру, крім цього намагається робити все наперекір. Аноректики потребують тривалого психотерапевтичного лікування. Ось що важливо зрозуміти батькам! Бо часто трапляється так, що хворі, перебуваючи в лікарні, набирають вагу, у них відновлюються функції організму. Батьки помилково гадають, що їхня дитина – уже здорова, і, нехтуючи рекомендації спеціалістів, забирають її додому. І часто через якийсь час пацієнти потрапляють до нас із рецидивами. Тому батькам дуже важливо зрозуміти, що ще тривалий час після лікування в стаціонарі аноректики потребують психотерапевтичної допомоги.
— У чому полягає лікування анорексії?
— Насамперед, розробляється калораж харчування, їх годують у певний час. Анорексія призводить до порушення білкового обміну. У хворих трапляються безбілкові набряки, часто в організмі відбуваються незворотні зміни, що можуть призвести до смерті. Тому лікування – дуже поступове та збалансоване. Фактично лікарі заново вчать дитину харчуватися. Лікування анорексії повинно охоплювати не лише пацієнта, а всю сім’ю. Батьки мають зрозуміти, що їхня дитина є особистістю й не треба тиснути на неї без потреби. Краще м’яко скерувати її в правильне русло, підказати та довіряти.
Розмовляла Оксана Нагірна

Сповідь аноректички
— Я виробила цілу стратегію поведінки, — розповідає 16-річна Ірина. — Наприклад, під час вечері, аби втекти з-за столу, посилалася на те, що мушу готуватися до завтрашньої контрольної з англійської, і тоді мені дозволяли брати їжу до своєї кімнати, де я або викидала її в заздалегідь приготовану торбинку, або згодовувала собаці.
Часом сам факт, що нарешті можу сама вирішувати бодай те, їсти мені чи ні, а не в усьому слухати маму, дарував відчуття самостійності та дорослості. А мама навіть не зауважувала, що я почала худнути, хоча завжди все контролювала.
Іноді я почувалася, як у в’язниці, під пильним наглядом. Навіть займатися балетом мусила тільки тому, що так хотіла мама. Колись їй не вдалося стати балериною, бо народилася я. Усе життя я відчувала провину перед мамою за своє народження — так часто вона зітхала: «Якби не ти…»
Будь-який протест із мого боку завжди закінчувався словами: «Я краще знаю, що тобі потрібно». Врешті, у школі я стала об’єктом глузування. А тут іще гладшати почала, і викладач у балетній школі поставив ультиматум: якщо не схудну, попрощаюся з танцями. Я припинила їсти. Щоби досягти більшого ефекту, ходила в школу та додому пішки, дорога забирала в мене більше часу, ніж годину. Я по 200 разів перегиналася через стілець, аж поки не стиралася шкіра на животі. Це й стало початком моєї хвороби — анорексії.
Найбільше мене тішило те, що в сім’ї ніхто нічого не запідозрив. Навіть моя авторитарна мамуся нічого не бачила. Тепер знаю точно, що від смерті мене врятувала вчителька, котра, після того як я знепритомніла на уроці, сама відвела мене до лікаря. Однак лікували не тільки мене, розмов із психотерапевтами не оминули й мої батьки. Через кілька тижнів мене виписали, однак я досі перебуваю під наглядом лікаря. Хоча знаю напевне, що тепер зможу зарадити собі сама.

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...