Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Sunday, May. 19, 2019

Шевченко на барикадах

Автор:

|

Березень 12, 2015

|

Рубрика:

Шевченко на барикадах
Скульптор Ігор Гречаник із його «Шевченком на барикадах» у Нью-Йорку

Скульптор Ігор Гречаник із його «Шевченком на барикадах» у Нью-Йорку

9 березня 2014 року перед будинком Київської міської ради, де тоді містився штаб Революції гідності, з’явився пам’ятник Тарасу Шевченку. Він виготовлений із уламків барикад, із того матеріалу, що захищав, рятував людей, і з того, простріляного кулями, що не вберіг. Той зранений Шевченко, зовсім юний, зі сталевим виразом обличчя, наче промовляв голосом Сергія Нігояна, першого героя «Небесної сотні»: «Борітеся — поборете! Вам Бог помагає! За Вас правда, за Вас сила і воля святая».
Автором пам’ятника виявився відомий в Україні й далеко за її межами скульптор-сюрреаліст Ігор Гречаник. За підтримки посольства України у США його шанувальники не раз мали нагоду побачити оригінальні роботи художника в Нью-Йорку, Вашинґтоні та багатьох інших містах Америки. Кілька років тому «Нова українська хвиля» організовувала зустріч із митцем-філософом в Університеті Конектикуту в Стемфорді. А у вересні минулого року на прохання дирекції Українського інституту Америки (УІА), що на Мангеттені, п. Гречаник привіз свого «Шевченка на барикадах» у місто Великого яблука.
Серед чималого творчого доробку Ігоря Гречаника є дуже багато глибоко філософських образів, які збуджують уяву, несуть велике емоційне навантаження, тому їх із великою цікавістю розглядають як у європейських столицях, так і на американському континенті чи в Китаї, Тайвані. Мовою силуетів і образів, що не потребує перекладу, світ пізнає Україну в її багатому культурному вимірі. Для України дуже важливо зараз говорити цією багатогранною мовою мистецтва як найбільш відкритою для сприйняття складовою інформаційної та культурної політики держави, що виходить на новий рівень розвитку. У цьому також і великий поступ і відкриття України для світу: від Шевченкової української стражденної душі до визрілої на його слові нескореної, сильної, готової перемагати нації. Вольовий образ Шевченка на барикадах в інтерпретації Ігоря Гречаника зміг і справді багато сказати про українську душу ХХІ ст. і поєднати, як каже автор, Київ і Нью-Йорк.
— Ви є автором не одного пам’ятника Шевченку, яким же ви побачили його на барикадах Майдану?
— Мене, як, мабуть, і кожного свідомого українця, ще на початку Революції гідності особливо зворушили кадри з Майдану, коли Сергій Нігоян читав «Кавказ» Шевченка. Пізніше я бачив, як багатьох інших майданівців надихало Шевченкове слово. Воно там звучало не стільки як заклик до боротьби, скільки як переконання, що перемога буде. Над барикадами матеріалізовувався саме цей дух — дух звитяги.
Шевченкова поезія звучала так актуально, що 200-ліття стало його новим народженням як сучасного поета. І в цій скульптурі я хотів розкрити й виділити ці взаємозв’язки. Вона стоїть перед мерією, утверджуючи присутність Шевченка серед активної молоді та дієвий вплив його слова на сьогодення. Тараса Шевченка, чиє слово кликало до боротьби, створено із живого, скропленого кров’ю матеріалу — щити, бочка — із барикад на Хрещатику. Важко собі навіть уявити, яким сучасним виявився Кобзар для українців у рік свого 200-ліття!
— Пам’ятник — із матеріалу з барикад? Він створювався на місці подій?
— Сам портрет Шевченка створювався з бронзи в моїй творчій майстерні. Але поєднання зі справжніми барикадами відбувалося прямо перед штабом революції. Ми брали фрагменти справжніх барикад — використовували протитанкові металеві «їжаки», зварювали скульптуру з їхніх частин. Він не є монолітним, а ніби зітканий з енергії Майдану.
— І ви встигли зробити його до 200-літного ювілею нашого Пророка. Як сприйняли «Шевченка на барикадах» ті, кого він кликав на ці ж барикади своїм словом, кияни, просто перехожі?
— 9 березня скульптура вже була готова. До неї несли квіти, ікони, щити, шини, навколо весь час утворювалися нові і нові композиції. Навіть пізніше, коли вже відновився рух Хрещатиком, у День прапора і День незалежності пам’ятник був «заквітчаний» жовто-блакитними стрічками.
— У чому для вас, як митця, полягає феномен Шевченка?
— Шевченко для кожного свідомого українця є точкою відліку. І сьогодні він — як відлік часу створення сучасної України. Він — той, хто записав рідну живу мову, розвинув, вивів у світ, той, чия поезія завжди відображала думку мільйонів, а в цей час боротьби за нашу істинну незалежність — особливо. Кожен начебто це все у собі виношував, а Шевченко взяв, записав і дав людям у вигляді сформованих мислеформ.
Ці паралелі можна яскраво побачити на прикладі нашого Майдану. У його поезії тисячі впізнали і свої ідеї. Це називається резонансом. Це — відгук на його пророче поетичне слово. Давно кинута ним ідея дозріла у серцях людей. Ідея вільної України, де не буде «врага-супостата», є головним підґрунтям сучасної України. Ба більше, він зазирнув у наш менталітет, в нашу душу, з її всіма як позитивними, так і негативними елементами. І ця споріднена сутність консолідувала людей, дала їм силу. І тепер, читаючи Кобзаря, можемо вибрати цитату дня і дивуватися, як це так, що все написане — наче про сьогоднішній день. В цьому й полягає феномен Шевченка: він — завжди сучасний.
— Ціла галерея образів Шевченка у бронзі є у вашому доробку. Це — такий традиційний підхід кожного українського митця? Чи є й якісь особливі внутрішні спонукання?
— Моя Шевченкіна — це моє щастя. Часто повертаюся до творчості Шевченка — його картин, малюнків, графіки, читаю «Кобзар», читаю його щоденник про те, як життя водило його колами пекла тієї темної імперії. І не тільки його слово, а й його життя, його боротьба дає сили творити.
Я вдячний Богові й усім, хто долучався до реалізації моїх творчих задумів. Пам’ятник — це вже вершина гори, той Еверест, до якого треба дійти. Маю на увазі всі погодження, фінансову підтримку тощо. І коли ти виходиш на цю вершину гори, то повинен, як той альпініст, мати великий запас енергії, щоби знову і знову виношувати задуми, втілювати їх в образи.
— Ваші пам’ятники Шевченка у Відні, Баку, Софії, в містах України чим різняться між собою? Чи впливає місце на образ? І як люди сприймають Шевченка у чужих краях?
— В Азербайджані, наприклад, де до українців ставляться з особливою прихильністю, нам дали чудове місце на центральній площі. Щось подібне можна сказати й про Болгарію. Центральна площа Софії, як і наш майдан Незалежності, прийняла Шевченка, наче свого. Туди приїжджають наречені, щоби покласти квіти — дуже шановане місце. У Відні буде стояти пам’ятник 2,5 м заввишки — недалеко від університету, у бібліотеці. Пройшли всі інстанції схвалення у Лісабоні (Португалія), що було дуже складно. Місце фантастичне — у самому центрі, на видноті. Кілька століть тому звідси вирушали на Захід. А тепер тут стоятиме пам’ятник українському поету.
Не знаю, як це вдалося — заслуга посла та громади. А вже моє завдання як митця — створити гідний цього місця образ. Через Шевченка ми несемо світові наш інформаційний месидж про Україну. А позаяк Шевченко, як я уже згадував, є точкою відліку сучасної України, то він легко вписується у час і простір і йде прямим шляхом в душу кожної людини. Якщо в образі є душа і дух, то люди, налаштовані на цю ж хвилю, добре сприймають. Відчуваєш той зворотний зв’язок, і це надихає. Дуже важливо знати, що твоє мистецтво потрібне людям. Коли хочеш донести до них своє бачення, а глядачі це сприймають, то це — прекрасно.
— А як виникла ідея привезти скульптуру «Шевченко на барикадах» до Нью-Йорка? Можливо, він міг би стояти десь на видноті й у цій столиці світу?
— В УІА побачили цей пам’ятник і запитали, чи можна зробити схожий для них. Мені сподобалася ідея привезти цей дух Свободи київського Майдану до Нью-Йорка, який сам є символом Свободи. І я зробив цю скульптуру. Звісно, трохи інакше, бо вже не було можливості використати справжні барикади. Але я зберіг ідею Шевченка, що починає жити в наш час.
Виставка проходила під назвою Power of Freedom. Вона — не тільки про Шевченка. Вона — про силу Свободи в широкому розумінні — у творчості, просилу вільного духу, який виходить за відомі кордони, відкриває і творить нові образи. Звісно, було би дуже цікаво поставити скульптуру Шевченка в Нью-Йорку. Це було б просто надзвичайно як для самого міста, так і для українців в Америці й Україні.
— На виставці в УІА мене вразила ще одна робота — «Свіча пам’яті». Це присвячено нашим героям?
— Коли я працював над цією скульптурою — образом жінки, що, як свіча, згоряє з відчаю, але простягає руки до неба в надії, — то більше думав про жертви Голодоморів в Україні. Тим більше що вшанування їхньої пам’яті проводиться запалюванням свічок у кожному вікні. Тому моя скульптура має силует запаленої свічки. Але війна в Україні розкрила цей образ по-новому для мене самого. Це — відчай, і надія, і пам’ять про наших героїв різних часів. На жаль, всю нашу історію Україна втрачає найкращих синів, і ми маємо берегти пам’ять про них.
Розмовляла Мирослава Роздольська

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...