Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Sunday, Sep. 24, 2017

Сергій Вінер: «Людина у візку може все, окрім ходіння»

Автор:

|

Травень 11, 2017

|

Рубрика:

Сергій Вінер: «Людина у візку може все, окрім ходіння»

Стати силачем цього чоловіка колись, ще в підлітковому віці, надихнув славетний закарпатський богатир Іван Фірцак, всесвітньо відомий під псевдо Кротон, а в Україні віднедавна, після виходу однойменного фільму — як Іван Сила. Сергію Вінеру зараз 63, він майже нічого не бачить, але ще виступає на публіку — гвіздки гне, ланцюги розбиває, зубами машини тягне. Ще й дружину Світлану цього навчив: вона, сидячи в інвалідному візку, може потягнути машину.
Ми домовилися про зустріч із паном Сергієм у нього вдома. Тільки-но підходимо до дверей, ще не встигаємо подзвонити, як їх відкриває худий сивий чоловік. Каже, що відколи втратив зір, навчився прислухатися і наперед угадує, коли прийдуть гості. Живе силач у звичайній доволі скромно обставленій однокімнатці у спальному районі Мукачевого. Посеред кімнати, яка одночасно править за вітальню і спальню, стоїть величезний тренажер із різним залізяччям.
— Ви якраз на тренування поспіли, — каже п. Вінер. — О такій порі зазвичай у нас зі Світланою розминка.
Його дружина — інвалід першої групи, жінка не ходить, зате корпусом підіймає штангу, вагою понад 100 кг, а ще може потягнути машину.
— Після виступів чоловіки їй руки цілують, — задоволено і з гордістю розповідає про можливості дружини Сергій. — Скільки людей у візках можуть таке робити, а вони не хочуть. Мовляв, хай мене возять і штовхають. Це — неправильна позиція. Вражає, як люди починають вірити у свої можливості після наших виступів. Світлана може тягнути корпусом машину вагою 1,5 т.
Єдина проблема, іронізує Сергій Вінер, ніде цієї машини взяти для виступу.
— Зупиняю шоферів на вулиці, прошу аби дали нам авто на час виступу, щоб жінка потягла. А він каже, ти мені за це заплати! Так не ти мене будеш возити, а я тебе! Буває, жартують глядачі під час моїх виступів — тягнеш машину, а в неї ще п’ятеро ззаду вчепиться, або водій на ручник поставить. Головне ж — аби дорога рівна була, бо якось в Іршаві тягнув, то машина зайшла в яму. Треба було докладати додаткові зусилля, щоб її звідти витягнути.
Гостям Світлана також демонструє свої уміння: під час розмови Сергій навішує на її штангу кільце за кільцем, аж до 100 кг. Як тільки жінка тягне цю штангу тричі, каже: досить, гарно попрацювала, молодець.
Розпитуємо господаря про його кар’єру силача. І починаємо зі зустрічі з легендарним Іваном Силою.
— Ми вперше познайомилися з Іваном Силою підлітками, нам із братом було по 11 років, а ми вже цікавилися штангами. Про Силу розповіли хлопчаки в піонерському таборі, — пригадує п. Вінер. — Наслухавшись розповідей, ми поїхали в Білки, де тоді жив силач. Приїхали, познайомились, розказали, що вміємо, і що хотіли б. Тоді він нам сказав, що для того, аби розвинути силу, потрібні дві умови: добре їсти й багато тренуватися. Ми це затямили, і стали працювати.
— Приїздили до Кротона зо шість разів, у селі його називали Фірцак-бачі, бо був невисокого росту, — править далі Сергій. — Ці тренування не були схожими на звичні, це радше було спілкування, ми казали, чого б хотіли навчитися, а він підказував.
Наприклад, учив, як штангу брати правильно, аби не порватися, секрет, як тягти машину зубами, також він нам відкрив. Тому ми завжди себе називали насамперед його учнями, хоча мали й інших наставників. Що цікаво, Сергій Вінер ні разу не бачив виступу Івана Сили:
— Єдиний раз бачили, як перетягав зубами за нитку 15 людей. Іван Сила просив учасників не смикати, коли дадуть старт. Але його не послухали, він як потягнув — то передній зуб вилетів.
— Ви у Кротона не питали, звідки береться богатирська сила?
— Він вважав, що це природній дар плюс тренування. А пізніше ми самі з братом дійшли до цього. Сила насправді не вимірюється вагою. Її секрет — у сухожиллях і здатності м’язів скорочуватися. Зараз учені виміряли й довели, що у чемпіона-силача м’язи скорочуються із силою 1000-1200 мВт, а пересічна людина розвиває цю здатність до 200.
— Кажете, що про феномен Івана Сили у середовищі тодішніх силачів мало хто знав…
— Це в Америці його назвали «найсильнішою людиною ХХ ст.», а після встановлення радянської влади на Закарпатті заарештували його 18-річного сина Івана за сфабрикованою справою і цим зламали хлопцю долю. Цікаво, що в ремарці до фільму про Івана Силу, де його зіграв Дмитро Халаджі, йдеться, що й Халаджі сам вирішив стати силачем, прочитавши якось у газеті про Івана Силу. Це м’яко кажучи, неправда, бо в радянській пресі не могли про нього написати, радянська влада ніяк не підтримувала Кротона. От про Піддубного знали всі, а про Івана Силу — ніхто. Але ми з братом усім завжди про нього розповідали, про його силу та трюки.
Наприкінці 1980-х став розвиватися так званий богатирський рух, по телевізору іноді транслювали богатирські ігри, про силачів та їхні трюки писали в журналах.
— Нам із братом хотілося бути схожими на тих силачів, і ми просто бралися за якийсь їхній трюк і працювали над ним доти, доки не повторили або не перевершили. Познайомилися із Олегом Гереновим, директором московського Театру сили, нас узяли в трупу, ми з братом потім працювали в цьому театрі з 1989-го до його закриття в 1991 року.
Тоді ж, будучи силачами цього театру, брати Вінери зафіксували свої силові рекорди у Книзі Ґіннеса.
— Це був 1990-й рік, я тоді важив 70 кг і встановив світовий рекорд — 13 секунд утримував, лежачи на битому склі, 335 кг живої маси. Тримав би ще, але один із чоловіків став мені на горло, я став задихатися й махнув рукою. Потім довів цей рекорд до 500 кг живої маси, але його ніхто вже не фіксував. Брат Сашко тоді ж встановив такий силовий рекорд: стоячи 30 секунд, утримував металеву трубу, на якій розмістилося шестеро осіб, їхня загальна маса була 640 кг.
Цікаво, що любов до заліза у Сергія Вінера різнобічна. Він ще й коваль.
— Я умів кувати 18 видів троянд, любив їх дарувати знайомим. Завжди хотів бути силачем і ковалем. Навчився краще відчувати залізо. Тоді й збагнув надважкість трюку з підковою — це насправді вершина майстерності силача. Підкова не має бути загартована, бо загартовану підкову ніхто ніколи не зігне і не зламає. Крім того, її не можна розігнути рівно — тільки по діагоналі, інакше вас обманюють, і це — не залізна підкова, а з домішками, олов’яна.
— Незважаючи на свій вік, продовжуєте виступати?
— Так, і хотілося б, аби нас більше запрошували. Постійно намагаємося робити хоча б кілька виступів на рік. Уже важко, немає належної підготовки, харчування, немає помічників — перед виступом самому треба перетягти з машини все залізо, з яким працюватимеш на публіку. От і розминка. Але доки виступаю, доти я силач. Коли не виступав кілька років, як працював у кузні, то був колишнім. А я не хочу бути колишнім. Бо маю силу й приємно демонструвати її людям. Обожнюю виступи на публіку, завжди на виступах вдається витиснути більше, ніж під час тренувань. Виступ — завжди свято. Свято сили! Мені приємно, коли він стає ще й святом сили для глядачів.
Мрія силача Вінера — тренувати людей з обмеженими можливостями.
— Люблю, коли в них загораються очі, як вони бачать Світланині можливості на виступах. Мені хочеться тренувати й інших, та це важко, беручи до уваги, що я сам інвалід по зору. Але не втрачаю віри в те, що ще когось, окрім Світлани, зможу навчити розвинути в собі силу.

Тетяна Когутич, Укрінформ

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...