Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, May. 21, 2018

Сергій Телешун: «Визнати особливий статус Донбасу — це погодитися на російський вплив»

Автор:

|

Липень 30, 2015

|

Рубрика:

Сергій Телешун: «Визнати особливий статус Донбасу — це погодитися на російський вплив»

Сергій Телешун

Петро Порошенко нещодавно передав до парламенту проект змін до Конституції щодо децентралізації, який передбачає перерозподіл владних повноважень із делегуванням їх на місця. Це спровокувало в українському політикумі новий виток дискусій навколо виконання мінських домовленостей у частині надання особливого статусу реґіонам Донбасу, окупованим терористами. Про це і не тільки — в розмові з Сергієм Телешуном, директором Інституту державної служби та місцевого самоврядування, завідувачем кафедри політичної аналітики й прогнозування Національної академії державного управління при Президентові України.

Про реформи та зміни
— Півтора року після Революції гідності. Чи стали кращими Україна, влада, суспільство?
— Згадаймо, чого вимагав Майдан — зміни політичних еліт, соціальної відповідальності держави перед людиною, ефективного управління й євроінтеграції. Що ж маємо? Розколоте суспільство, неефективні, корумповані, або й паралізовані інститути державної влади, окуповані території, втрачений економічний потенціал, надважке соціальне становище переважної більшості громадян України і війну на сході з тисячами жертв і постраждалих. Все це відбувається на фоні політичного епатажу та демагогії, масованого інформаційного піару, системних суспільно-соціальних і корпоративних конфліктів, тотального непрофесіоналізму тощо.
З іншого боку з’явився соціальний запит на кардинальні зміни в українському суспільстві. Переважна більшість громадян бажає мати іншу якість і форму держави, але шляхи побудови та кінцевий результат вони бачать по-різному. Сформувався значний за чисельністю прошарок населення України, який відчув себе модерною політичною нацією, спроможною збудувати сучасну конкурентну та соціально відповідальну європейську державу.
Коли реформи робляться для «народу», то це має викликати у того ж народу або пересторогу або підвищений нездоровий інтерес. Україна зараз нагадує роздерту ковдру, що потребує зшивання фактично в усіх сферах суспільного життя. Насамперед, створення єдиного конституційно-правового та політико-адміністративного простору. Законодавчі акти мають бути прозорими, чіткими, зрозумілими та функціональними. До речі, і в законі про децентралізацію головне — прибрати «сірі зони», це коли не зрозуміла функціональна складова, хто за що відповідає. Є загроза конфліктів, сепаратизму, прихованої корупції, ручного управління та безвідповідальності.
— Отже, незважаючи на всі здобутки Майдану, система не змінюється?
— Не можу так сказати. Є великий позитив: суспільство після Майдану стало динамічнішим, організованішим. Ми хочемо змінити еліту, створити соціальні ліфти; хочемо ефективного управління, спрямованого на людину, а не на державу; хочемо жити, як у Європі, і готові створити Європу тут. І ми хочемо змінити систему управління не колись, а сьогодні. Для цього ми готові працювати.
— Як ви ставитеся до призначення іноземців на важливі посади в Україні?
— По-різному. Я — не прихильник нормандської теорії про неповноцінність східних слов’ян в управлінні державою, через яку треба запрошувати варягів. Я — прихильник вивчення світового досвіду, запровадження європейських цінностей у життя та залучення ефективних менеджерів в окремі галузі публічного управління, але проти призначення іноземців на політичні посади, котрі визначають національні інтереси та пріоритети Української держави. Народ несе відповідальність за своїх керманичів і це — не тільки біблійна істина, а історична правда формування політичної еліти. Ви можете бути представниками різних національностей, але маєте бути пов’язані з цією державою, з цим народом, і нести політичну, юридичну та моральну відповідальність за свої дії. На політичні посади потрібно призначати громадян України, конкурентних, ефективних, відповідальних, патріотичних і порядних. Радниками, керівниками тих чи інших підрозділів, галузевими топ-менеджерами можна призначати іноземців за принципом конкурентності та професійної компетентності.
— Чи бачите ви ознаки деолігархізації та більшої прозорості в економіці?
— Боротьба з олігархами є, але вона справжня тоді, коли знищується ґрунт і система, що їх народжує, а не з’являються нові, «революційні» олігархи. І влада, й опозиція завжди створювали ситуаційний союз із олігархами, реалізуючи спільні інтереси у різних галузях економіки та політики. Легше домовитися з одним мажоритарним власником «акцій» у політиці, в бізнесі, у медійній сфері, ніж домовлятися з десятками тисяч громадян. Але ж у цьому — сила демократії. Коли ти з ними домовився і свої домовленості виконав, вони — разом із тобою.

Про особливий статус
— Оцініть, будь ласка, перші кроки децентралізації…
— Децентралізація — факт позитивний, якщо самоуправління переходить на рівень громад. Децентралізація — не просто форма зміни територіального устрою, а форма зміни системи управління, наближена до громадян. Якщо ж передаються повноваження без соціально-економічної інфраструктури та фінансів, то це — не реформа, а блюзнірство. Водночас, ми не можемо проводити децентралізацію, виходячи з політичної доцільності — мінських угод, тим паче, вносити зміни до Конституції. Це — величезна помилка.
— Зараз йдеться про особливий статус для окупованих територій Донбасу. Яка ваша думка з цього приводу?
— Президент України неодноразово наголошував, що ніякої федералізації не буде. Адже федералізація й особливий статус реґіонів — різні речі. Та ми не повинні вносити цей статус у Конституцію України, позаяк це вступає у протиріччя з національними інтересами України. Зараз європейці вимагають від нас однобічного виконання мінських домовленостей. Але чи зможе Європейський Союз (ЄС) спонукати Російську Федерацію (РФ) до цього ж? Ні. Санкції — це серйозно, але РФ мінської угоди не виконує. Хто готовий її виконувати? Лише Україна. Тобто, хто везе — того й поганяють. Просто Європа вже втомилася від нас, вона хоче, щоб ми якось усе припинили. Якщо піддамося їхньому тиску, то створимо прецедент правового та міжнародного визнання квазідержавних утворень. А чому б не винести питання щодо особливого статусу окремих територій на народне обговорення? Чи захоче таких змін народ?
— Але ж ми прагнемо завершення війни…
— Кожен аґресор, що починає війну, мріє про мир, але на власних умовах. Ціна миру буває різною. Дехто заявляє: давайте відмовимося від окупованих територій і будемо жити спокійно. Ви вірите у цю дурницю?
— Але чи готова Українська держава до продовження війни?
— Україна зараз готова до війни більше, ніж рік тому. Свого часу Путін казав: «Україна вже давно розбила б ополченців, але РФ не дасть цього зробити». Питання в тому, наскільки контрольована офіційним Києвом буде наша територія.
— Але якщо буде визнано особливий статус Донбасу, які наслідки це матиме для держави Україна?
— Україна не буде в НАТО, не буде членом ЄС. Для чого РФ треба ці території нам повернути? По-перше, щоб зняти економічні та політичні санкції. По-друге, конфлікт, насамперед, почався за впливи між Сполученими Штатами та РФ. І якщо Україна визнає особливий статус Донбасу, то ця сфера впливу залишиться за Кремлем. А через території з особливим статусом буде вплив на території, які цікавлять РФ, — на Харківщину, Запоріжжя, Дніпропетровщину, Миколаївщину, Херсонщину й Одещину. Якщо ж ми ведемо мову про можливість відмовитися від тимчасово окупованої території, то відділяємо не російську територію, а власну.
— Тобто якщо Україна відділить де-факто ці території від себе, поступово може розвалитися?
— В інших реґіонів може виникнути запитання: а чим Харків, Запоріжжя чи Чернівці відрізняються від цих областей? Вийде, що той, хто погрожує сепаратизмом, має більше повноважень і більше прав, ніж ті, хто підтримують єдність України. Погоджуватися на такі вимоги — логіка слабкого. Дуже небезпечно за загальними фразами «миролюбства» приховувати свою недієздатність.
— А якщо залишиться статус-кво, скільки Росія ще витримає?
— Десь чотири роки. Санкції тривають, держава неофіційно воює.
— Але чи витримає стільки Україна?
— Україна, не може зменшуватимуся, як шагренева шкіра, бо нащадкам буде важко нас пробачити.
Розмовляла Марина Сингаївська, «Укрінформ»

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...