Новини для українців всього свту

Wednesday, Feb. 26, 2020

Сергій Рахманін: «Зеленський сприймає ВРУ як якийсь додаток до ОПУ»

Автор:

|

Грудень 25, 2019

|

Рубрика:

Сергій Рахманін: «Зеленський сприймає ВРУ як якийсь додаток до ОПУ»
Сергій Рахманін

Сергій Рахманін — глиба української журналістики. Він працював політичним журналістом за всіх президентів. На відміну від більшості нових політиків, розуміється на політичних тонкощах, компетенціях гілок влади та чудово знає законодавство.

До парламенту ставлення, як до обслуги
— Зеленський нещодавно записав відеоблог, в якому заявив: «Поки що у нас у Верховній Раді (ВРУ) демократія. Але це поки що». Відчуваєте загрозу, що парламент може перетворитися на таку собі філію Офіса президента (ОПУ)?
— Це вже не перша фраза достатньо зневажлива президента Зеленського, коли йдеться про парламент. В нього дивне, хибне і небезпечне ставлення до парламенту. У нього ставлення до парламенту, як до обслуги. Він чомусь сприймає вищий законодавчий орган як якийсь додаток до ОПУ. Те саме він демонструє і стосовно Кабінету Міністрів (КМУ). Я йому чемно рекомендував подивитися Конституцію. Є розподіл гілок влади, є компетенція, розподілена між кожною з гілок влади. Нарізання завдань ВРУ чи КМУ не належить до функціоналу, який прописаний у Конституції для президента. Має бути повага до державних органів. А перемога Зеленського та його політичної сили будувалася на зневазі до політики. Коли людям будуть втовкмачувати в голову неповагу до політиків і до державних органів щодня, і коли це робить перша особа держави, то люди не будуть поважати державну владу, уособленням якої він, зокрема, є.
— Який стиль управління Зеленського, порівнюючи з попередниками?
— Його називають найпублічнішим президентом із точки зору обивателя-споживача, бо він присутній у телевізорі, в Інтернеті, його бачать, він їздить, записує ролики. А з точки зору політика чи журналіста він абсолютно непублічний. Уникає пресконференцій, брифінгів, публічних виступів.
— Але в нього був 14-годинний фудмарафон…
— По ньому можна робити висновки про акторські здібності Зеленського, але не можна зробити висновків щодо його як політика.
— Що ви маєте на увазі?
— Я був на пресконференціях і брифінгах Кучми. По тому, як він відповідав, можна було судити про нього як про політика. Відповіді Зеленського не були відповідями політика, а відповідями актора, якому заздалегідь написали сценарій. За попередньої влади проводили публічні засідання КМУ, а тепер вони закриті.
— Чому?
— Тому що Зеленський ухвалює рішення дуже у вузькому колі. Він схильний втаємничувати інформацію набагато більше, ніж будь-хто інший. Зараз набагато важче отримати реальну інформацію про те, що відбувається в ОПУ чи в оточенні президента. Президента ж зазвичай оцінюють не по словах, а по діях. А йому вдається уникати речей, за якими можна оцінювати його дії.

Неправда, що в ситуації з окупованими територіями немає воєнної розв’язки
— Яка у Зеленського стратегія щодо миру?
— Не розумію, яка у нього стратегія, навіть яка його тактика, не дуже добре розумію. І не тільки я. Ми маємо війну, яка триває з квітня 2014-го, якщо йдеться про Донбас, і з лютого 2014 року, якщо йдеться про Крим. Чомусь у нас викривлена історія: окремо окуповані території Криму, окремо окуповані території Донбасу. Ми не маємо перспективи розв’язання цієї проблеми, але маємо варіанти, які нам пропонують політики.
Перший — мирне урегулювання, який має назву «мінський процес». Його пропагував Петро Порошенко і його фактично підтримує президент Зеленський. Стверджують, що мінський процес — єдино можливий варіант, бо він є альтернативою військовому варіанту. Хто сказав, що іншого варіанту немає? Наполягають, що до нього прив’язані санкції. Їх навчилися обходити всі. Мінські угоди виписані таким чином, що санкції в будь-якому разі скасують і якщо Україна не виконає мінські угоди, й якщо Україна їх виконає. Але якщо санкції скасують, то Україна отримає неконтрольовану територію, за яку вона має платити з бюджету, з повністю понівеченою економікою, зруйнованою інфраструктурою, нашпигованою мінами, зі зубожілим населенням, жахливою екологічною ситуацією, зі зруйнованими мостами та знищеними дорогами. Йдеться про сотні мільярдів доларів, які нам ніхто не дасть. Жоден із тих, хто обіцяє нам допомогти в цьому, не допоможе, щойно ми виконаємо мінські угоди. Це поховає українську економіку. У Мінських угодах прописано, що процес відновлення контролю над державним кордоном починається після проведення місцевих виборів і завершується після остаточного врегулювання. Ніхто не знає, що таке «остаточне врегулювання», але вибори прописані чітко. Це фактично поховає державу.
— Яку ви пропонуєте альтернативу?
— Пункт номер два — розв’язка конфлікту воєнним шляхом. Коли кажуть, що в ситуації з окупованими територіями немає воєнної розв’язки. Це неправда, адже будь-яка країна, щодо якої порушений суверенітет, завжди розглядає воєнний варіант. Зважають лише на те, коли це робити, як, на які обставини зважати і чи можна цього варіанту уникнути. Але казати, що його не існує, не можна. Є й третій варіант, не дуже радісний, поганий, але річ у тім, що добрих виходів із війни немає, вони всі погані. Це замороження ситуації.
— Що це означає?
— Це не крок до капітуляції, а навпаки — відсутність капітуляції. Схожа історія була в Німеччині, Кореї та у В’єтнамі. 38-ма паралель — це демілітаризована чотирикілометрова зона, яка розподіляє півострів на Північну і Південну Кореї. Якби цієї зони не було, не було б припинення війни. А Конрад Аденауер, тодішній канцлер Західної Німеччини, сказав дві фрази, які можна вважати пророчими. Одна фраза: «Краще отримати єдину половину Німеччини, ніж цілу Німеччину наполовину». І друга: «Інколи навіть крок назад насправді є кроком до мети». Німці зосередилися, щоби зробити привабливою Західну Німеччину. Достатньо привабливою з економічної та демократичної точки зору, щоб це було тим магнітом, який рано чи пізно переконає іншу частину Німеччини прагнути цього об’єднання. Коли ж ми говоримо про те, що об’єднання двох розділених територій України є неминучим і швидким, то побачимо, що 56 % українців вважають найбільш прийнятним повернення окупованих територій Донбасу тільки на умовах, які існували до початку війни — ніяких автономій і ніяких особливих статусів.
— Яка гарантія, що ватажки окупованих територій підуть на ці умови і припинять обстріли?
— З обох боків абсолютно щиро хочуть зменшення жертв. Навіть переведення бойових дій із активної фази в неактивну уже зменшило кількість жертв. Але все одно після мінських угод людей загинуло більше, ніж до них. У мінських угодах є дві серйозні вади: Криму там узагалі немає і ми визнали — спершу проведення виборів, а потім контроль над кордоном. Ми не підписуємо мирну угоду, ми призупиняємо бойові дії та заморожуємо ситуацію. Але залишаємо за собою право завжди, будь-якої миті повернути ці території, це наше суверенне право. Це наша територія, це наші люди, ми обов’язково повернемо цих людей, ми обов’язково повернемо цю територію. Там залишилося багато людей, які от просто зараз прагнуть визволення Збройними силами України. Ми маємо надати цим людям право переїхати за державний кошт, це має бути державна програма.
— Але Росія в цьому абсолютно не зацікавлена…
— Ми не можемо вплинути на Росію безпосередньо, але у нас є можливість вплинути на Москву опосередковано. Маю на увазі дипломатів, які впливають на позицію Заходу: США, Німеччини, Франції, Великої Британії.

Янукович — і кара Божа, і дар Божий водночас
— Могли б коротко охарактеризувати кожного з президентів України? Що можете сказати про Кравчука?
— Йому дуже пощастило з часом, коли він обирався. І не дуже пощастило з часом, коли в нього була можливість реалізувати свій потенціал. І його обрання, і його дочасне припинення повноважень було пов’язане не стільки з його особистими вадами чи перевагами, скільки з обставинами, які від нього не залежали.
З одного боку йому всміхнулася доля, а іншого — поглузувала.
— Кучма?
— Це — найсуперечливіший президент в історії України. За часи його правління були три різних Кучми, вони б здивувалися, якби зустрілися десь разом в одному місці. З одного боку, це людина, яка заклала підмурок багатьох величезних проблем у цій країні. З іншого — це найсильніший і найсистемніший президент в історії України.
— Ющенко?
— А був такий президент? Людина, котра залишила по собі тільки дві позитивні згадки — це Мистецький арсенал і пам’ятник Голодомору.
— Янукович?
— Якби не було саме такого президента саме в такий момент, невідомо, як би розвивалася доля України. Те, що почалося в Україні в 2014 року, відбувається дуже важко і тяжко, мало б відбутися 1991-го або 2005 року. Нам просто пощастило, що саме така людина, з таким винятковим набором чеснот стала президентом саме в цей час. Нам цей третій шанс дався неймовірними зусиллями, неймовірною ціною. І, більше того, ми ще не сповна заплатили цю ціну. Але навіть попри це ми нарешті отримали шанс почати робити те, що не робили в 1991-го навіть 2005 року. Тому в принципі, як не цинічно це звучало би, але, напевне, Янукович — це нам і кара Божа, і дар Божий водночас. Кара Божа за те, що ми не зробили, а дар Божий — що отримали шанс.
— Петро Порошенко?
— Він мав шанс залишити помітний слід в історії, але, на превеликий жаль, цього не зробив.
— І Зеленський?
— Про нього нема про що говорити.
Розмовляв Роман Кравець, УП

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply