Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Friday, Aug. 18, 2017

Сергій Радченко: «Коли виходить прем’єра фільму зі мною, усі родичі вмикають телевізор»

Автор:

|

Січень 26, 2017

|

Рубрика:

Сергій Радченко: «Коли виходить прем’єра фільму зі мною, усі родичі вмикають телевізор»

Відомий актор Сергій Радченко розповів про український кінематограф і новий вітчизняний серіал «Два життя». Одвічна проблема батьків і дітей нікого не оминає, і навіть вельми успішні та багаті люди, які, здавалося б, здатні забезпечити своїм чадам прекрасне майбутнє і відкрити перед ними безмежні горизонти, стають жертвами інтриг і комбінацій власних дітей. Про це йдеться у цьому телепроекті. Над ним працювала творча група на чолі з режисером Сашком Кирієнком, а зйомки відбулися у Києві.
— Сергію, нещодавно ви зіграли офіцера служби боротьби з економічною злочинністю у серіалі «Два життя». Розкажіть про нього…
— Він цікавий тим, що всі ключові персонажі стрічки певним чином перероджуються: хтось стає кращим, а хтось переходить на темний бік. Це така собі боротьба добра зі злом. Мій герой Андрій також не виняток: він начебто хороший, однак потім з’ясовується, що саме ним керує насправді. Втім, маю надію, що наприкінці глядачі зрозуміють позицію мого персонажа та симпатизуватимуть йому.
— Чи є у фільмі екстремальні сцени?
— О, таких сцен у фільмі не бракує. В одній із останніх сцен ми знімали падіння автомобіля з недобудованого мосту, після якого той вибухає. Перед прірвою герой мав встигнути вистрибнути з авто. У цій сцені був задіяний каскадер. І хоча всі розуміли, що він професіонал, все одно переживали, чи встигне машина зупинитися. Це було потужно.
— Чи доводилося відмовлятися від ролі після прочитання сценарію?
— Так. Це було зумовлено політичною або життєвою позицією персонажа, якого мені пропонували зіграти. Якщо розумію, що мені нецікаво брати участь у цьому проекті, бо, наприклад, я вже кілька разів грав такого героя, також відмовляюся. Коли актор весь час втілює однакових персонажів, він не розвивається.
— Як вважаєте, що необхідно зробити, аби розвивався український кінематограф?
— Необхідна підтримка на державному рівні, інвестиції в українське кіно. Бо зараз навіть ті поодинокі стрічки, які знімають в Україні, неконкурентоспроможні. У нас маленькі бюджети, та й інших проблем вистачає. Я зараз дивлюся багато американських серіалів і там дуже добре видно, як відповідально підходять до створення цих стрічок.
— Надаєте перевагу історичним чи біографічним фільмам?
— Мені подобаються костюмовані драми. Хотілося б узяти участь у якійсь романтичній, пригодницькій історії. Якщо ж говорити про світовий кінематограф, мені подобається, як знімає історичні стрічки Мел Ґібсон. Це й «Апокаліпсис», і «Хоробре серце», і «Страсті Христові», мені імпонують його історична подача та режисерське бачення. До того ж це дуже якісно зроблені фільми. Як кажуть, справжнього художника можна розгледіти у дрібницях, і коли він не гребує, на перший погляд, незначними моментами, а працює на совість, тоді й результат перевершує всі сподівання. Взяти хоча б серіал «Борджіа», з яким розмахом це робиться, там не просто актори в гарних костюмах та антуражі. Або в «Абатстві Даунтон», як їм вдалося передати весь побут саме завдяки дрібничкам. Дивишся і віриш, що саме так усе і було.
— З чого починалася ваша творча кар’єра?
— З епізодичної ролі у серіалі «Леся + Рома». Це стало першою сходинкою у мій кінематографічний світ.
— Але після цієї маленької ролі на вас поклали око російські режисери. І ви зіграли у кількох російських стрічках…
— Авжеж. І цього з моєї біографії не викидаю. Річ у тім, що у російських режисерів я знімався ще до Революції гідності і подій на Донбасі. Я — український актор, тож маю служити своєму народові. Український кінематограф робить хоч і не зовсім впевнені кроки, але робить. Ми знімаємо українські фільми, у яких грають українські актори.
— Поширена практика, коли актори перекваліфіковуються у режисерів. У вас немає таких амбіцій?
— Бувають моменти, коли хочеться щось підказати режисерові. Однак чудово розумію, що все не так просто. Можливо, коли мені буде за 50, тоді спробую. Переконаний, що головна цінність режисера — багатий життєвий досвід. Лише тоді він може донести до глядача зміст і правду життя.
— Ви народилися в Прилуках Чернігівської області, а зараз живете в Києві. Якою мовою спілкуєтеся у буденному житті?
— Мій батько був військовим, і ми завжди переїжджали з місця на місце. У школі навчався російською і так склалося, що коли приїхали в Україну, то був три роки неатестований із української мови. Але я її вивчив, коли вступив на український курс до театрального університету в Києві. Зараз у побуті і з друзями намагаюся розмовляти українською. Мені дуже подобається, як звучить наша мова. Щоразу, коли приїжджаю до Львова, а це, до речі, моє улюблене місто, у мене наче щось перемикається в голові. Я люблю чисту мову, не спотворену суржиком. Бо те, що часто можна почути в столиці України, це якийсь гібрид.
— Як батько відреагував на те, що ви захотіли стати актором?
— Моя перша професія — електрик. Я закінчив технікум у Прилуках. Там почав грати у студентському театрі. Батько бачив, що я більше тяжію до мистецтва, і поставився з розумінням та повагою до мого вибору. Після технікуму вирішив вступати до театрального інституту, і він мене підтримав. Якщо чесно, то для мене і для батьків було шоком те, що я таки вступив. Здебільшого туди приходили люди з акторських кланів, або ті, хто вже працює у театрі. У Прилуках професійного театру не було, а у Києві я не знав нікого. Але як тільки до столиці привозили новий спектакль, вистоював довжелезну чергу, аби придбати квиток і потрапити на нього.
— Як оцінюють рідні результати вашої роботи: підтримують чи, можливо, критикують?
— Звісно, підтримують. Знають, коли виходить прем’єра фільму зі мною. Усі родичі передзвонюються, чекають, вмикають телевізори у зазначений час. У Прилуках живуть мої батьки та родичі по маминій лінії, а по батьковій — у Куп’янську Харківської області. Це моя друга Батьківщина. Дивляться всі.
— Ви граєте на гітарі та співаєте. Якій музиці віддаєте перевагу?
— Трішки граю, хоча насправді вже й забув, коли востаннє тримав у руках гітару. Лише коли якісь посиденьки вдома з друзями, згадую про неї, співаємо студентських пісень. Інколи ходимо в караоке нашою акторською компанією. Клуби не люблю, а в караоке погорланити — це мені до душі. Музика подобається різна. Воно у мене якось періодами — то на класичну «підсяду», то на джаз. Останнім часом електронну музику слухаю. Нещодавно відкрив для себе гурт «Один в каное», слухаю їхні пісні і щоразу знаходжу для себе щось нове. Переконаний, що за українськими виконавцями майбутнє і саме наша музика поведе нас далі.
— У вас на пальці немає обручки. Ви неодружений?
— Ні, не одружений. Так склалося.
— А які жінки вам подобаються?
— Чим старшою людина стає, тим менше звертає увагу на зовнішні прояви. Головне — аби було цікаво, перетиналися життєві погляди, було щось спільне у смаках. Звісно, не все, бо тоді також нецікаво. Може, спершу і звертаєш увагу на зовнішність, але це для мене — не головне.
— Чи хотіли би, щоби ваша обраниця була з тієї ж сфери діяльності, що й ви?
— В основному, спілкуюсь саме з акторками та режисерками. Визнаю, що це палиця з двома кінцями. Розумієте, хоча акторська професія доволі жіноча через те, що часто наносять грим і приміряють всіляке вбрання, та й гра — це більше жіноча природа, однак у цій професії успішними стають сильні особистості з чоловічим стержнем. На цьому ґрунті бувають конфлікти, хто ж у домі господар. З іншого боку, займаючись однією справою, можна допомагати, підказувати, збагачувати одне одного духовно. Насправді, це все індивідуально, єдиної формули для щастя немає. Не можу сказати, що мені потрібна дівчина з якимись конкретними рисами. Хтозна, якою вона буде.
— Ким мріяли стати в дитинстві?
— У дитинстві хотів бути військовим. Мені здавалося, що в цій професії є своя романтика — офіцерська честь, однострій, дисципліна. До речі, батько прищепив її мені з дитинства, і зараз це дуже допомагає в акторському ремеслі. Моя мати також була молодшим сержантом. Вже тепер розумію, що батькам було непросто постійно переїжджати, хоча тоді мені здавалося це дуже романтичним.
— Розкажіть, як любите відпочивати…
— Мені подобається бути вдома, увімкнути хороший фільм, почитати цікаву книгу. Не люблю галасливих заходів, у цьому плані я абсолютний інтроверт. Посидіти з друзями на кухні, побринькати на гітарі — оце для мене.
Розмовляла Галина Ярема, «Високий Замок»

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...