Новини для українців всього свту

Tuesday, Dec. 10, 2019

Щасливий час Софії Андрухович

Автор:

|

Листопад 13, 2019

|

Рубрика:

Щасливий час Софії Андрухович
Софія Андрухович

Щасливий для Софії Андрухович зараз час, бо вона завершила свій новий роман під загадковою назвою «Амадока».
— Ваш роман «Фелікс Австрія» став бестселером. І не лише галицьким, як його спершу назвали. Бо вже перевиданий удруге, книжку переклали кількома мовами, а торік він вийшов у Франції. Невдовзі ж театрали очікують на театральну постановку…
— Мене від самого початку надихнула перспектива театральної постановки в Івано-Франківську. Крім того, що це несподівано й приємно, відкривається так багато можливостей і багатообіцяючих моментів. Роман стає приводом до того, щоб кожен із акторів показав глядачам власний Станіславів, розповів його історію та зобразив мешканців. Проте історія одного міста приводить нас до історій різних міст. Історія одного мешканця — до універсальної історії мешканців, жінок, чоловіків, людей.
— Чи мали ви якісь особливі побажання, адже робити кіно, як на мене, простіше, ніж театральну постановку?
— Мені так не здається. Це різні види мистецтва, кожен із них має свої особливості та власну специфіку. Одна з особливостей театру, як на мене, в тому, що він активно залучає в дійство глядача. Й умовність театральної постановки водночас дає набагато більше відчуття присутності, причетності, ніж у кіно. Театральна постановка завжди неповторна, це завжди унікальний акт. Хоча ідеться насамперед про відкритість людини, про її готовність переживати дійство, про її доступ до власних почуттів, схильність до рефлексії.
— А тепер поговорімо про фільм. З якими емоціями очікуєте виходу стрічки?
— Не дуже уявляю, яким буде фільм «Віддана», знятий на основі мого роману «Фелікс Австрія». Дуже поважаю і захоплююсь людьми, котрі його створюють, працюють над ним, — мені випала нагода зазирнути одним оком за лаштунки світу, про який доти не мала жодного уявлення, я побачила масштаби цієї діяльності, була вражена координованістю, чіткістю, сотнями відгалужень, які необхідно тримати під контролем. Водночас побачила натхнення головної режисерки Христини Сиволап, її розуміння персонажів і самої історії. Цікаво також, що головну чоловічу роль грає Роман Луцький, актор уже згаданого Івано-Франківського драматичного театру. Єдине, що можу сказати напевно, — фільм буде не таким, як роман. Література і кіно не можуть давати однакового ефекту. Досвід перегляду фільму буде іншим, ніж досвід читання роману.
— Чому творці фільму не знімали жодної сцени в Івано-Франківську?
— Це сумна тема. Команда фільму «Віддана» багато зусиль витратила, щоб бодай частину сцен зняти в Івано-Франківську, але їхній порив зазнав поразки. Івано-Франківськ надзвичайно спотворений упродовж останніх років, і ці процеси не тільки не припиняються, а й набирають розмаху. Стару частину міста забудовують багатоповерхівками, які не лише нищать ландшафт і архітектурну цілісність, а й стають причиною руйнування та знесення давніх будинків. Виявилося, що в Івано-Франківську немає жодної точки, де можна було б встановити відеокамеру і зняти бодай один план: всюди до об’єктива потрапляють білборди, металопластикові вікна, вивіски, багатоповерхівки тощо. Але біда не в тому, що не можна зняти фільм в автентичних декораціях. А в тому, що не усвідомлено нищаться цінності, стирається пам’ять.
— Чи навідуєтеся до рідного Франківська, яке, за одним із рейтинґів, є найкомфортнішим містом для життя? В нашій країні, звісно. Поділяєте таку думку?
— Навідуюсь, але надто рідко. Я люблю Івано-Франківськ. Він невеликий, компактний, затишний і зручний. У ньому є все, що потрібно людині для комфортного життя. Я люблю його неспішний темп. Водночас тішать численні громадські активісти, котрі докладають безліч ефективних зусиль до збагачення можливостей мешканців. Тішать їхня злагоджена діяльність і вигадливість. Моя донька набагато більше часу проводить в Івано-Франківську і дуже сумує за містом, коли доводиться повертатися до Києва. Вона мріє колись там жити. Я, напевно, також не відмовилася б.
— Чим зараз наповнене життя успішної письменниці?
— Кілька останніх років працювала над новим романом і майже ні на що інше не мала ресурсів і часу. Книжка поглинула мене цілком. Довелося багато досліджувати, читати літературу, яка допомагала з’ясувати для себе ті чи інші деталі, пов’язані з долями конкретних людей, з особливостями часу, з перебігом історичних подій. Роман закінчила зовсім нещодавно. Зараз він перебуває на стадії редагування. Амадока — це озеро, описане Геродотом в одному з томів його «Історії». Якщо вірити стародавньому історикові, це озеро було найбільшим на території Європи, — його площа становила понад 100 кв. км. Воно розміщувалося на сучасній території Поділля та Волині. Зображення озера з’являється на мапах середньовічних картографів, переходить із мапи на мапу, зі століття в століття, аж доки не зникає безслідно. Складається враження, що воно просто випарувалося в одну мить або запало під землю. Для мене озеро Амадока — метафора цілих пластів нашої історії, нашої пам’яті. Безслідне та цілковите знищення єврейського світу Центральної Європи під час Другої світової війни. Масове винищення представників української культури в часи сталінського терору. Неусвідомлена вага тих чи інших подій або постатей для нашої культури, неуважність до зв’язків, які існують між процесами і нашими життями, між життями людей із різних частин України.
Наскрізною ниткою є історія чоловіка, котрий повернувся з війни на Сході України: зовні спотворений до невпізнанності, не ідентифікований, повністю втратив пам’ять. Одного дня з’являється жінка, котра називає себе його дружиною, і обіцяє повернути йому спогади. Для цього вона терпляче розповідає йому історії їхнього кохання, їхніх стосунків, історії його родини, подробиці чоловікового дитинства. У розповідях героїня заглиблюється у віддалені часи, проникає в думки давно покійних осіб, аби повернути коханому чоловікові всі деталі, з яких складається його ідентичність. «Амадока» поєднує в собі теми, що, здавалося б, роз’єднані безнадійно, у смисловому та часовому планах. Поєднує різні часи і різні території, навіть різні жанри. Можна сказати, що це три романи в одному.
Розмовляла Леся Зьола, DT.ua

About Author

Meest-Online