Новини для українців всього свту

Saturday, Feb. 22, 2020

Ричард Бачинський-Ґувер: «Моя місія — презентувати фільм і зацікавити історією Голодомору»

Автор:

|

Грудень 25, 2019

|

Рубрика:

Ричард Бачинський-Ґувер: «Моя місія — презентувати фільм і зацікавити історією Голодомору»
Ричард Бачинський-Ґувер

Канадський кінематографіст українського походження, автор сценарію першої англомовної художньої стрічки про Голодомор в Україні «Гіркі жнива» Ричард Бачинський-Ґувер нещодавно презентував цей фільм у Дніпрі. Він також відвідав Меморіал жертвам Голодомору та політичних репресій, побував у історичному музеї й Музеї антитерористичної операції, й узяв участь у «круглому» столі на тему Голодомору.
— Знаю, що ваша родина постраждала від радянської влади?
— Мій батько залишився сиротою у вісім років. Оскільки близьких родичів не було, його забрали до дитячого будинку, де записали під іншим іменем і прізвищем. У провінції Манітоба мешкав батьків дядько, котрий виїхав за кордон у першій хвилі еміґрації. Але він нічого не знав про долю родини сестри та його небожа, радянська влада не повідомила йому про це. Мій батько зазнав великих випробувань і поневірянь, перш ніж дістався до дядька. Із тим англійським ім’ям, яке йому дали, з психологічною травмою, що він сирота, батько жив усе життя. Пам’ятав українські слова — пічка, вареники, борщ, але ці спалахи пам’яті були поодинокі. Це все спонукало мене взятися за вивчення української історії. І вже дорослим я знайшов село в Галичині, де, ймовірно, жили батькові родичі. Старенька жінка у цьому селі згадала, що там жили Бачинські, й у них був маленький хлопчик, він плакав, казала вона мені телефоном. Таким чином я знайшов батькового двоюрідного брата та повідомив про це йому. А вони знайшли мамине фото й передали йому. Так мій батько лише на схилі літ побачив своїх маму й тата.
— Ви використали цю історію в сценарії фільму «Гіркі жнива»?
— Так. Цей образ маленького покинутого хлопчика я застосував у фільмі «Гіркі жнива». На початку стрічки є кадри, де маленький козачок, якого зіграв мій син, їде на баскому коні й навсібіч вимахує шаблею. Моєму батькові так само довелося самостійно протистояти усім негараздам. Вже тут я зрозумів, що прізвище Бачинські було в Україні доволі поширене і мало вагу. Один із далеких родичів, Іван Бачинський, став одним із перших, хто написав книжку про незалежну Україну 1895-го. Він поїхав в Америку, просив допомоги, але йому відповіли: «Ви дуже хоробрий, але допомогти вам не можемо».
— Ви, мабуть, добре знаєте українську мову та культуру?
— Я не ріс в українській культурі. Мої батьки її вже не знали. Але мама завжди мені казала: «Ти маєш талант. Маєш добру ідею про Голодомор. Допомагай Україні, синку, і ніколи не зупиняйся». Вже пізніше я знайшов гроші, команду, режисера, зйомки проводилися й в Україні, в архітектурному музеї «Пирогово» під Києвом, у самому Києві та в Лондоні. Бюджет фільму — понад 20 млн USD. Інвестори сказали, що підтримуватимуть цей проєкт не заради грошей, а задля того, щоб людство знало про Голодомор не менше, ніж про Голокост. Щоб світ сприймав Голодомор і Голокост однаково, щоб вони були на одному рівні. Ідея фільму у мене з’явилася ще 1999 року, але лише 2011-го я представив сценарій Іну Ігнатовичу, інвестору з Торонто. Весь цей час я працював над сценарієм в Україні, де вивчив безліч історичних документів і свідчень.
У фільмі розгорнута величезна канва: тут є й історія кохання, й Голодомор, але нам довелося почати з більшовицької революції, бо потрібно було пояснити багато речей — особливо про те, який спротив чинили селяни новому колгоспному ладу та так званому розкуркуленню. Роботу над фільмом закінчували, вже коли в Києві починався Майдан. І в цьому також є певне знамення. Як тоді, так і зараз українці хочуть показати, що вони нація справедлива та волелюбна. Голодомор в Україні 1932-1933 рр. — це не лише трагедія нації, це ще й окремі трагічні історії наших родичів, земляків. Якщо не говорити про Голодомор, то молоде покоління і знати не буде. Моя місія — презентувати фільм і звернути увагу, особливо молоді, на історію як вона є, але у такому форматі, щоб ще й зацікавити.
— Як молодь сприймає ваш фільм?
— Наша молодь не звикла довго сидіти. Годину тридцять іде фільм. Але після нього, можливо, вони захочуть піти до бібліотеки — і вивчити, дізнатися, збагнути щось більше. «Гіркі жнива» — це наче місток у свідомості. Дніпро — молодець, що хоче відкрити Музей жертв Голодоморів. Це дуже потрібно для молоді. Фільм режисера Джорджа Менделюка та продюсера Іна Ігнатовича «Гіркі жнива» став першим художнім кіно, яке розповість світовому глядачу про трагедію, яку довго замовчувала Радянська влада та досі маловідома за межами України.
Розмовляла Людмила Блик, «Укрінформ»

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply