Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, Nov. 20, 2017

Розмова не тільки про «Могилянку»

Автор:

|

Травень 24, 2012

|

Рубрика:

Розмова  не тільки про «Могилянку»

У залі будинку Українських державницьких організацій у Нью-Йорку 12 травня відбулася зустріч президента Національного університету «Києво-Могилянська академія»

(НаУКМА) Сергія Квіта (на фото) з представниками української громади. Захід відкрив Аскольд Лозинський‚ президент Світової конференції українських державницьких організацій, який передав право ведення Теодорові Воляникові, голові управи Фундації Українського вільного університету (УВУ), адже зустріч відбулася з ініціативи фундації.

Д-р Лозинський представив присутнім д-ра Квіта й розповів про його життєвий шлях‚ наукову та громадську діяльність. Сергій Квіт народився 26 листопада 1965 року в Ужгороді‚ учився в НаУКМА‚ захистив докторські ступені в Київському державному університеті імені Т. Шевченка та в УВУ‚ має численні наукові публікації й відзнаки. Майстер спорту з фехтування.

Сергій Квіт передовсім подякував Фундації УВУ‚ а також університетові за збереження за кордоном традицій української науки й освіти‚ підтримку науковців незалежної України. Розповідаючи про НаУКМА‚ д-р Квіт зупинився на історії університету‚ який тепер має в Києві 12 історичних будівель‚ зокрема розказав про староакадемічний корпус‚ споруджений ще Іваном Мазепою й нині зображений на українській банкноті.

Академія була заснована на базі Київської братської школи. 1615 року вона отримала в дарунок приміщення від шляхтянки Гальшки Гулевичівни. Київський митрополит Петро Могила побудував у ній проґресивну систему освіти. Згодом академія стала Києво-Могилянською на честь свого благодійника й опікуна. Її було відроджено 1992 року.

Торік‚ повідомив Сергій Квіт‚ комісія Європейського Союзу (ЄС) дослідила стан університетів у країнах‚ сусідніх із ЄС, і визнала НаУКМА найінтеґрованішим у західну систему вищої освіти навчальним закладом. Лише в НаУКМА діє система вільного творчого навчання‚ відсутня корупція‚ створено сучасні програми з підготовки докторів‚ маґістрів і бакалаврів. Академія має 34 наукових центри й лабораторії‚ на її факультетах працюють 573 професори‚ 114 із яких мають докторські ступені‚ а 273 є кандидатами наук. Торік вони опублікували 58 монографій і 733 наукові статті.

«Могилянка» відіграла важливу роль у Помаранчевій революції‚ котра‚ власне‚ розпочалася зі страйку всієї академії. Помаранчева революція принесла Україні розуміння свободи слова та реальної політичної конкуренції. Важливим досягненням НаУКМА стало відродження історичної пам’яті народу‚ зокрема історії Голодомору 1932—1933 рр. в Україні. Видавництво академії продовжує випуск книг з історії національно-визвольних змагань‚ а створений у НаУКМА Центр історичної пам’яті очолив відомий історик і громадський діяч Володимир В’ятрович.

НаУКМА започаткував в Україні політичні проекти «Стоп цензурі» на підтримку свободи слова та «Чесно» — проти фальсифікації виборів.

Помаранчева революція дала Україні змогу започаткувати нову модель державного будівництва‚ в основу якої було покладено повну прозорість і демократичність управління‚ відкритість держави для світу. Але цей напрям суперечив політиці Росії‚ яка почала‚ спираючись на своїх прихильників в Україні‚ активну протидію державному будівництву в ній.

Передовсім Партія реґіонів завдала удару по гуманітарній галузі су­спільного життя. Міністр освіти й науки Дмитро Табачник узяв курс на централізацію управління вищою освітою‚ ліквідацію традиційної на Заході автономії університетів. 2010 року НаУКМА закликав усі університети України до протесту‚ але спершу його підтримав лише львівський Український католицький університет (УКУ)‚ пізніше приєдналися інші‚ а в листопаді того ж року в

НаУКМА відбулася конференція‚ яка засудила діяльність п. Табачника.

Розгорнулася широка дискусія щодо ідеї автономії університетів‚ наслідком якої стали три законопроекти про вищу освіту. Дмитро Табачник намагався звільнити ректорів університетів‚ які відстоювали автономію‚ зокрема ректора Національного університету «Київський політехнічний інститут»‚ але зустрів опір громадськості. Під тиском студентства й усієї громади Микола Азаров, прем’єр-міністра України, був змушений визнати‚ що законопроект п. Табачника не узгоджується з інтересами країни. Нову версію законопроекту має розглянути Верховна Рада України (ВРУ).

Досягненням НаУКМА є створення замість пост­радянської аспірантури докторської школи західного зразка‚ у якій докторантам запропоновано вісім програм. Оскільки законодавство України поки що не визнає таких докторських дипломів‚ керівники кількох західних університетів погодилися видавати дипломи своїх вищих шкіл, тож відтепер кожен доктор матиме диплом України й диплом‚ який відкриє йому шлях у західний науковий світ.

Така діяльність вимагає пошуку додаткових фондів і стипендій‚ на що охоче відгукуються закордонні українці. Зокрема, Фундація родини Лозинських заснувала вісім стипендій для докторантів академії. У 2011/12 навчальному році їх отримали Надія Моршна, Дарія Орлова, Віталій Шпильчин, Максим Карповець і Олена Якунчикова. Стипендіальний фонд імені Ігоря Ткаченка був заснований у листопаді 2006 року з метою виявлення та підтримки талановитої молоді в галузі соціології. Багато випускників вирішує продовжити наукову кар’єру в Україні‚ чимало з них працює в самій академії. Випускники працюють переважно в підприємництві‚ недержавних організаціях і в засобах масової інформації. Була утворена Асоціація випускників НаУКМА.

Після виступу д-ра Сергія Квіта присутні задали йому чимало запитань‚ на підставі яких розгорнулася дискусія не тільки про академію.

Ірина Куровицька: — Чи навчаються жінки на докторських студіях? Чи збережено в академії засновану Наталею й Іваном Даниленками кімнату «Українки в історії»?

— На докторських студіях жінки становлять 80 % слухачів. 24 листопада 2011 року перший докторський диплом було вручено саме жінці — Ганні Біленькій. Експозиція «Українки в історії» діє в Школі журналістики. У ній представлено книги‚ документи‚ світлини за цією темою.

Галина Руденко: — В Україні виросло нове покоління‚ від якого залежить майбутнє держави. Як відбувається його виховання в академії‚ особливо підготовка молоді до наступних виборів ВРУ?

— Академія не є політичною партією‚ кожен її студент чи працівник може мати власні погляди й вільно їх висловлювати. Але якщо виникнуть громадські ініціативи‚ спрямовані на вирішення тих чи інших суспільних проблем‚ ми їх підтримаємо. Водночас, студенти не мають жодних обмежень щодо участі в громадсько-політичному житті. Студенти й викладачі вільно входять до численних громадських об’єднань і рухів, згідно зі своїми поглядами. Проте більшість студентів не бачить у політиці становлення своєї професійної кар’єри‚ тому що не хоче входити в сучасні управлінські структури.

Володимир Зарицький: — Чи можна створити світову університетську систему українознавства?

— Фактично світова мережа українознавства вже існує. У її створенні ми співпрацюємо з Гельсінкським і Кембриджським університетами. І ця мережа постійно розширюється. Обов’язкові предмети теж вивчають студенти академії. Вільний вибір полягає в можливості брати курси інших факультетів. Такого немає в інших університетах України.

Михайло Казаренко: — Як вам удалося пережити репресії з боку Д. Табачника?

— Не варто вести мову про репресії‚ швидше — про адміністративний тиск. Держава забезпечує 30 % наших потреб‚ але Міністерство освіти й науки може впливати на Могилянську академію‚ тому що в Україні держава замовляє в університетах потрібне їй число підготованих фахівців. Зменшення замовлення означає менше фінансування. Коли в Школі журналістики не замовили жодного фахівця‚ це могло призвести до її закриття. Ми судилися з Дмитром Табачником. Але на захист школи стала преса‚ було утворено фонд Школи журналістики‚ до якого надійшло більше грошей‚ ніж могла би дати держава.

Міністр Табачник намагався скасувати англійську мову як мову спілкування в академії. Ішлося про те‚ щоби наші професори й студенти не читали закордонних видань‚ а обмежувалися російськими джерелами. На це ми не погодилися. Кожен студент може вивчати будь-яку з 15 іноземних мов‚ а робочими залишаються українська й англійська. У травні 2011-го в університеті репрезентували книгу «Час «дешевого клоуна». Українська освіта: випробування горе-реформами». Збірка містить документи, інтерв’ю й статті, що висвітлюють ситуацію в українській освіті, яка склалася після призначення на посаду міністра освіти та науки Д. Табачника — «особи, не прийнятної на такій важливій та відповідальній посаді». Автори книги стверджують, що горе-реформаторство ставить Україну перед небезпекою радянізації й русифікації освіти, загрожує відлученням її від світового інтелектуального та наукового простору.

Ярослав Олач: — Досі йшла мова про гуманітарні напрями навчання студентів. Але в Україні виник розрив між поколіннями технічної інтелігенції та є загроза‚ що прогалину заповнять російські фахівці. А чи плануються у вас інженерно-технологічні напрями?

— Такий напрямок навчання є в академії. Крім того‚ діє клуб «Зелена хвиля»‚ через який можна здійснити технічні проекти в Україні. Звертайтеся до академії.

Теодор Воляник: — Чому академія має назву національного університету? Що це означає?

— У перші роки незалежності народилася ідея мати в кожній області базовий‚ солідний університет‚ який мав би назву національного‚ але час минув і тепер національними стали найрізноманітніші навчальні й інші установи. Почесна назва втрачає сенс.

Богдан Чабан: — Із якими університетами України співпрацює академія?

— В Україні створена Асоціація університетів‚ але вона має надто офіціозний характер. Після Помаранчевої революції було утворено Консорціум восьми університетів з метою реформування вищої освіти‚ але його діяльність тепер дещо пригальмувалася‚ оскільки низка ректорів воліє співпрацювати з п. Табачником‚ аби не мати ускладнень із фінансуванням. Уже рік ми не виступали разом. З академією співпрацюють лише УКУ та Львівська політехніка.

Іван Буртик: — Чи можна встановити стипендії для українських студентів із Казахстану?

— Академія не має змоги виплачувати стипендії закордонним студентам‚ бо відсутні фонди на це. Ми спробували знизити плату за маґістерське навчання двом особам із Білорусі‚ яких уважали переслідуваними владою‚ але вони не приїхали‚ тому ще не знали української й англійської мов‚ які використовує в навчальному процесі академія.

Аскольд Лозинський: — Академії‚ як і іншим університетам світу‚ потрібні приватні пожертви. Можна дізнатися про стипендії для студентів із Казахстану та заснувати відповідний фонд.

Оксана Маєрс: — Мій син навчається в «Могилянці». Які прояви має прямий зв’язок президента академії зі студентством?

— Усі взаємини в академії будуються на особистій довірі. Ніхто не диктує студентам‚ не змушує їх‚ але й вони повинні відчувати особисту відповідальність за підтримання авторитету академії. Можливо‚ ви маєте на увазі недавній випадок‚ коли в одній із художніх галерей було виставлено непристойні зображення з такими ж російськими написами? Я закрив галерею, і це викликало протест. Але нарада мистецтвознавців висловилася проти цієї виставки. За прецедент ми взяли рішення міжнародного суду в Страсбурзі‚ який погодився зі забороною подібної експозиції в Швейцарії‚ оскільки вона не мала вікових обмежень для відвідувачів і не була призначена для якогось професійного кола.

P. S. Пожертви для НаУКМА можна зробити через Києво-Могилянську фундацію Америки. Адреса: Kyiv Mohyla Foundation, P. O. Box 46009, Chicago, 60646-0009.

 Лев Хмельковський

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...