Новини для українців всього свту

Monday, Sep. 21, 2020

Роман Яремійчук: «Дивно, що Україна досі не намагається відібрати в Росії «вишки Бойка»

Автор:

|

Червень 04, 2015

|

Рубрика:

Роман Яремійчук: «Дивно, що Україна досі не намагається відібрати в Росії «вишки Бойка»

Роман Яремійчук

Роман Яремійчук — доктор технічних наук, професор, академік і віце-президент Української нафтогазової академії, член Російської академії природничих наук, дійсний член Білоруської гірничої академії, дійсний член Наукового товариства імені Т. Шевченка.
— Кожен український уряд говорить про пріоритетність енергетичної безпеки, але виникає враження, що ми чимраз більше від неї віддаляємося. Чому так відбувається?
— Енергетична безпека має починатися з енергетичної ощадності й використання відновлювальних джерел енергії. В усьому цивілізованому світі відбувається постійне нарощування використання енергії сонця, вітру, біохімічних джерел, тепла Землі. В Європі та США остаточно відмовляються від ламп розжарення й масово переходить на світлодіодні системи. Це зменшує енерговитрати на освітлення в десять разів.
А в Україні цю проблему просто забалакують. Пролітаючи кілька років тому над Туреччиною, я зауважив, що дахи майже всіх будівель у селах і містах виблискують на сонці, бо вони вкриті сонячними батареями. У нас же сонячна, вітрова чи геотермальна енергетика впроваджуються дуже повільно.
— Чи вважаєте доцільним те, що уряд підвищив рентні платежі на розробку родовищ?
— То було великою дурницею, коли рентні платежі підняли з 20 до 50, а потім — до 70 %. Зрозуміло, що приватний капітал буде втікати із цієї галузі, йому невигідно вкладати кошти, коли його обкрадають. Добре, що минула зима не була лютою та не сталося енергетичного колапсу, а могло дійти й до такого. Не відомо, що на Україну чекає наступної зими. Тому треба було б, щоби кошти масового вливалися у нафтогазову галузь. А гроші є й у вітчизняних підприємців, і в закордонних.
— От візьмімо близький нам Борислав, який свого часу був «нафтовою столицею», а перетворився на зону екологічного лиха. Як вважаєте, чому так сталося?
— Тамтешню ситуацію я знаю фактично з дитинства. У 13-річному віці я став учнем Дрогобицького нафтового технікуму. Борислав був поруч, і туди нас неодноразово возили на екскурсії, там у нас були практики, виробничі та переддипломні. А вже після закінчення Львівського політехнічного інституту 1959-го я тривалий час працював у Бориславі. Почав роботу помічником бурильника, а закінчив — головним інженером бурового тресту. У грудні 1966 року поїхав на аспірантуру в Москву, там захистив дисертацію. Але Борислав і далі притягував мене, мов магнітом.
— Нафтовий Борислав тоді справді «сміявся»?
— Радше кипів. Там був величезний колектив буровиків — 5 тис. працівників. Це — 18 бурових бригад, тампонажна контора, трубна база, ремонтні майстерні тощо. Тоді відчувалося небувале піднесення щодо відкриття нових нафтових і газових родовищ. Вкладалися великі кошти у розвідку нових родовищ на Прикарпатті. Водночас, відчувався брак кадрів, що, своєю чергою, посприяло моєму кар’єрному зростанню.
— Яку роль відігравав Борислав у часи СРСР?
— Доречніше говорити не про сам Борислав, а про ціле Прикарпаття. Нафту видобували у Надвірній, Долині, Бориславі, газ — у Дашаві, Рудках, Комарному та Свидниці. 1967 року в реґіоні добували 4 млн т нафти на рік. Тепер — близько 400 тис. т.
— У чому ж причина такого падіння видобутку?
— Їх єдві. Перша полягає в тому, що вичерпуються нафтові родовища. Друга: починаючи з 1970-х рр. тут було припинено фінансування геологорозвідувальних робіт, оскільки з’явилися величезні ресурси в Західному Сибіру, з’явився газ у Середній Азії та на півночі СРСР. Тому сюди припинили вкладати кошти, а решта проблем – уже похідні.
— Тоді й почався занепад Борислава?
— Приблизно так. Треба пам’ятати, що Борислав став другим в історії місцем, де почалося масове використання ресурсів нафти. Ще 1865-го там було 5 тис. копанок, із яких видобували нафту. За кілька років їх кількість зросла до 20 тис.
— А які обсяги нафти видобували тоді у Бориславі?
— Близько 2 млн. т на рік, то був пік нафтовидобування в Бориславі.
— Зараз Борислав перебуває в дуже скрутних соціальних та екологічних умовах. Що треба зробити, щоб виправити таке становище?
— Загалом, проблема всіх гірничих районів полягає у тому, що там спершу відкривають корисні копалини, розробляють їх, починається масове видобування, потім надходить спад, і ці міста стають безперспективними.
— Тобто, на Борислав уже немає жодної надії?
— Я часто спілкуюся з нафтовиками Борислава. Вони мені розповідають про те, що місто — загазоване, що треба, наприклад, негайно переселяти середню школу, лікарню, бо вони розташовані в небезпечних місцях. Розбиті вщент дороги, стіни будинків — облуплені, люди виїжджають з міста світ за очі.
Я у своїх бориславців запитав: «Якщо відновити 50 криниць-копанок, то чи можна з кожної з них видобувати по 20 відер нафти щодня?». Вони засміялися, відповіли: «Звісно, можна». Тепер порахуймо: 20 відер на 50 копанок — загалом виходить 10 т нафти на добу. За рік — 3,5 тис. т. За ринковими цінами на нафту це — понад 40 млн. грн. А тим часом мерія Борислава просить у «Укрнафти» 28 млн. грн. на вирішення нагальних проблем міста.
— А що взагалі зроблено в галузі газо- та нафтовидобування за часи незалежної України?
— Абсолютно нічого. Крім занепаду, крім розвалу, там нічого не відбувається. Колись наші бурові бригади бурили свердловини, наприклад, на Свидницькому газовому родовищі, на глибину до 1 тис. м за 8-12 діб. Зараз на цю роботу витрачають по три місяці. Бурове обладнання, яке використовують наші спеціалісти, не йде у жодне порівняння з тим, що мають їхні американські чи європейські колеги. У нас досі працюють російські бурові верстати підприємств «Барикада» чи «Уралмаш». Вони є надміру енергетично витратні і мають гірші можливості виконання робіт і швидкість спуску труб тощо. Всі ці верстати варті зараз лише того, щоб їх розібрати та здати на металобрухт. Але на краще обладнання немає грошей чи бажання.
А на сучасних американських копальнях бурильник перебуває на відстані 20 м від бурової, може бути навіть при краватці. Він всіма процесами керує за допомогою комп’ютера. Тоді як українські бурильники працюють, як 50 років тому.
— А чи підраховували ви, наскільки можна було б підняти нафтовидобуток у Прикарпатті, якби на це надавали відповідні кошти й було придбане необхідне обладнання?
— Звісно. Якщо усе це поставити на сучасну технічну основу, то лише в районі Борислава без проблем можна видобувати удвічі більше нафти. Використовуючи колтюбингову технологію, що передбачає застосування гнучких труб, які можна, мов линву, спускати у свердловину на глибину 4-5 тис. м, можна легко бурити горизонтальні відгалуження зі старих свердловин.
Американці й канадці зараз колтюбинговими установками користуються значно частіше, ніж буровими верстатами. Свого часу читав, як канадські бурильники за допомогою технології колтюбингу зробили з однієї свердловини 96 горизонтальних відгалужень. Якщо такого типу свердловина, зроблена класичним вертикальним бурінням, дає 4-5 т на добу, то в канадців ця свердловина давала 60-70 т на добу.
— А скільки Україна втратила у нафто- і газовидобуванні через окупацію Криму Росією?
— Більше втратила в газовидобуванні. У нафтовидобуванні ми втратили близько 60 тис. т нафти на рік зі Семенівського родовища на Керченському півострові. А от щодо газу, то, приміром, 2013-го з Штормового й Одеського родовищ видобули 1,67 млрд куб. м газу. Поряд було підготовлене до експлуатації родовище Безіменне, запаси якого оцінювалися приблизно 10 млрд. куб. м. 2014-го з цих родовищ ми планували видобути 2,4 млрд. куб. м газу, а цього річ — 3 млрд.
Загалом, Чорне море — це величезний ресурс нафти й газу. В Україні була державна програма його освоєння, прийнята ще в 1990-х рр. Нафти та газу там було стільки, що можна було би забезпечити потреби України на десятки років. Але, на жаль, грошей на цю програму виділяли від сили на 10 %.
Я був учасником перемовин 2003 року, коли до Криму приїздив президент нафтової компанії Hunt Oil з сімома віце-президентами. Його приймав Ігор Франчук, тодішній голова правління «Чорноморнафтогаз». Hunt Oil просила надати в користування ділянку площею 200 кв. км для буріння свердловин на дні Чорного моря. Компанія готова була вкласти 300 млн. USD, бо була переконана, що свердловини дадуть достатню кількість нафти для промислового видобутку. Але був проведений тендер, у якому виграла скандально відома компанія «Венко», котра не мала ні коштів, ні досвіду, ні обладнання, ні персоналу, а засновниками там були записані якісь студентки.
— До речі, були ще так звані вишки Бойка, котрими нахабно заволоділи росіяни…
— Так, ці вишки й усе обладнання — 29 кораблів, які їх обслуговували — купувалися за гроші з бюджету України, тому Росія, навіть якщо винести за дужки анексію, не має права їх привласнювати. Торік я звертався до Президента Порошенка, виклав свої міркування, що, по-перше, якщо вже росіяни нахабно експлуатують Голіцинське й Одеське родовища, то мали би, принаймні, платити Україні за той 1 млрд із гаком кубів газу.
По-друге, треба ставити питання про те, щоби Росія повернула нам обладнання. Україна мала б уже давно щодо цієї ситуації подавати в міжнародний арбітраж, не чекати, доки Крим сам повернеться. Це — питання, яке легко вирішиться на нашу користь. Але в уряді нічого не роблять. Або цим людям байдуже, або в них — якась своя мотивація.
Розмовляв Любко Петренко, Zaxid.net

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply