Новини для українців всього свту

Sunday, Jan. 24, 2021

Роман Брезіцький: «Ми маємо підтримку міліції й таємну допомогу»

Автор:

|

Січень 30, 2014

|

Рубрика:

Роман Брезіцький: «Ми маємо підтримку міліції й таємну допомогу»

Один із координаторів львівського Євромайдану Роман Брезіцький розповів про закулісся акцій протесту у Львові, зокрема про те, як їх підтримують органи державної влади та як вставляють палиці в колеса політики.

Розмови про «проект Банкової» — крик безсилого
— Львівський Євромайдан живе вже понад два місяці. Розкажіть, як усе почалося, і як сталося, що ви стали координатором цього майдану.
— У ніч із четверга на п’ятницю на вулицю вийшло близько ста студентів. І я там був, і члени моєї громадської організації, й інші активісти. У п’ятницю вдень прийшло вже більше студентів, близько 4-5 тис., а ми разом із Львівською облрадою організували певне технічне забезпечення. Ми почали отримувати підтримку від підприємств і різних соціальних і фінансових груп. Ми привезли намет, встановили сцену, звукову техніку, стали організовувати інфраструктуру. Тут свою роль відіграли якісь неформальні лідерські здібності. Люди, котрі мають досвід, тверді переконання та знають, як це організувати, зайняли ці лідерські позиції.
— Тобто, це сталося спонтанно?
— Ні, не спонтанно. Коли все організовувалося, на перший план вийшло вміння керувати й організовувати людей. Так ми зайняли одні з ключових позицій. Те, як мав виглядати наш Євромайдан, було моєю ідеєю. Це була точка, де я здобув авторитет, тому що маю досвід роботи зі соціальними структурами. Інші лідери показали себе в інших напрямках.
— А коли ви вирішили, що це має відбуватися без політиків?
— Саме це й вийшло спонтанно. То було не наше рішення. Коли є маса людей, маса студентів, це йде знизу. Усе починалося без політиків. Потім політичні середовища побачили, що тут можна отримувати для себе дивіденди. Але студенти, які є основною силою на Євромайдані, заблокували політиків, навіть авторитетних, не дозволяючи їм виходити на сцену. Внутрішньо я підтримував у цьому студентів. Це – світоглядна революція, яка вже відбулася. Але водночас я розумів, що від політичного середовища можна отримати підтримку. Тому згладжував ці конфліктні моменти. Але це передусім – ініціатива студентів. Студент зрозумів, що має силу, що він є особистістю, має свою позицію.
— Вам не хотілося запросити політиків на сцену Євромайдану?
— У політиків із «Батьківщини» було бажання «вирватися» на сцену, але я, маючи певний авторитет, це блокував. Коли йшлося про те, щоби та чи інша політична сила вийшла з партійними прапорами, то було погоджено, що «Батьківщина» цього не робить. У партії УДАР на початках також було бажання вийти з партійною символікою, але вони теж вирішили не робити цього. Дрібніші політичні сили вдалося заблокувати без проблем. Що ж до «Свободи», то я не до кінця інтегрований у їхні кола, але, напевне, зверху вони мали команду, щоби була присутня партійна символіка. Але у Львівській області не було активних спроб розгортати партійні прапори. Позиція студентів не змінилася. Якщо хтось вийде з партійною символікою, то не виключено, що вони самоорганізуються – і цього не буде. Нам блокували сцену, пробували підмінювати ведучих. Не можу назвати якусь конкретну політичну силу, яка хотіла це зробити. Можливо, це взагалі були якісь провокатори. Важливо, що студентство витримало хвилю цих провокацій, і зараз ми маємо спокій.
— Як ставитеся до закидів, що деполітизація львівського Євромайдану — це проект Банкової? Що це? Спроба політиків отримати політичні дивіденди, прорвавшись на сцену?..
— Не можу сказати, що така позиція — крик вмирущого ягняти, але це точно — крик безсилого. Мені боляче таке чути. Люди стоять тут на морозі, це — вияв громадянської позиції, а ніякий не проект Банкової. Такі розмови — просто біль політиків, які не знають, що робиться. Їхні позиції як лідерів певних середовищ зайняли інші. У них забрали їхні символічні реалії. Ми формуємо горизонтальну структуру, яка зможе впливати на дії політиків. Коли політик кине клич, сюди прийде сто людей із прапорами. Коли йдеться про громадянське суспільство, тут – тисячі людей.

«З мене вже знімали вроки»
— І все ж серед цих тисяч людей є такі, хто приходить сюди потусуватися, як на дискотеку. Це – добре, що вони приходять, чи погано?
— Для того, щоби втримати людей, ми обрали концертно-розважальний і інформативний шлях. На Євромайдані ми реалізовуємо концертну програму, мистецькі акції тощо. Київ гостро реагує на те, чи є тут люди, чи ні. Те, що сюди хтось приходить розважитися й побачити відому особистість, — радше добре, ніж погано. Але ми не цього прагнемо. Ми в жодному разі не збавляємо обертів. Ми залишимо сцену й екран, але припинимо концерти й будемо вести інформативну роботу, збір коштів, будемо записувати людей на Київ. Ми розуміємо, що самим стоянням нічого не доможемося. Ми даємо людям змогу піти на роботу, на пари, але вони все одно повинні сюди приходити хоч на кілька годин.
— Скажіть, чи 29 листопада, коли закінчився саміт у Вільнюсі та ще не було нападу «Беркуту» в Києві, вам не здавалося, що Євромайдан закінчується? Ті вихідні не мали стати останніми?
— Так. Ми не мали плану «розпускати» Євромайдан — він мав перейти в інше поле роботи, у громадський рух, орієнтований на захист активістів Євромайдану й на реалізацію проектів євроінтеграції. У такому форматі, як є, ми би розійшлися. Він би змінив свій вигляд. Вихідні ми планували «добити». На неділю ще скликали віче, а опісля пішли би на роботу. Але після того, що відбулося в Києві, питання євроінтеграції стало питанням № 2.
— Якось ви сказали, що три опозиційні лідери вас «злили». Чи справді є відчуття певної зради?
— Таке відчуття було. У мене особисто зараз — третє дихання. Друге відкрилося після того, як були побої в Києві. Тоді ми переключилися з євроінтеграції на боротьбу. Потім бездіяльність політиків дала нам відчуття, що нас «зливають». Були повідомлення з Партії реґіонів, що вони готові до перемовин. Але ми не бачили конкретних дій, конкретних закликів із боку опозиції. Запевняю вас, що під Адміністрацією президента були не тільки провокатори. Просто є праве крило, якому це болить, яке не може інакше. Якби я був там, я би так само діяв. Того дня треба було добивати. Люди були готові. Розумію, що було би кілька жертв, але зараз ми й так їх маємо! Ми народжуємо громадянське суспільство. Ці три лідери мають до нас дослухатись. Якщо вони цього не роблять, то вони — не з народом.

Порядок із коштами буде, але не тотальний
— Під час прес-конференції також порушували питання грошей…
— Ми маємо три джерела: скриньки, рахунок і окремі пожертви. Найбільші суми — з окремих пожертв. Пожертви, здебільшого, є цільового характеру: хтось дає на медицину, хтось — на гуманітарну поміч. Ми будемо готувати звіт, зараз радимося з юристами. Проблема полягає в тому, що не всі жертводавці хочуть публічності. Нам, наприклад, допомогла американська діаспора. Але просять не називати конкретних імен. Наш рахунок, до речі, намагалися в Києві заблокувати, але нам удалося його розблокувати. Коштів із рахунку ми наразі не витрачали. Що ж до скриньок, то на них має бути печатка та підпис заступника голови Студентського братства. Відповідальний за скриньку мусить мати паспорт. Таких скриньок є від трьох до п’яти. Підрахунок проводить троє-п’ятеро осіб, які між собою, умовно кажучи, не «дружбанять». І є скарбник, котрий розпоряджається коштами. У перший тиждень це все відбувалося хаотично, але тоді не було великого потоку коштів. Великий потік почався після побиття дітей. Інші скриньки ми блокували — навіть скриньки громадських організацій, які входять до оргкомітету. Часто кошти йшли через самозванців, але це були невеликі суми. Зараз важливо повідомити громадськості, аби пожертви несли у «Віденську кав’ярню». Ми маємо зараз досить жорстку вертикальну структуру контролю за коштами, але люди також мають уважніше ставитися до цього й не віддавати гроші будь-кому.
— Ви маєте всі чеки, щоби задокументувати витрати?
— За перший тиждень — це проблематично. За другий тиждень — так, маємо. Ми допускаємо, що були невеликі прорахунки, але справді невеликі. Наприклад, коли ми везли людей у Новому Милятині, то ніхто розписки не брав, ми просто передали кошти, й усе. Був випадок, коли бабця прийшла жалітися, що охоронець не передав ста гривень. Тотального порядку ми із цим, звісно, не наведемо. Але здебільшого — так.
— Я так розумію, що на сьогодні коштів у вас — більше, аніж витрат. Що буде зі залишком?
— Зараз посилилися замовлення з Києва. Там є велика кількість людей, і ми передаємо туди гроші, хоча вони й там шукають коштів. Кінець революції — це теж питання відносне. Є революція світоглядна, є політична. Незважаючи на те, що політичні лідери нас «злили», громадськість стоїть і змушує їх діяти. Якщо на кінець вийде акумуляція коштів, а ми це прогнозуємо, то кошти будуть потрібні й на громадський рух. Але ми виведемо вільний залишок і придумаємо механізм, як львівська громада зможе вплинути на використання цих коштів. Це точно відбуватиметься відкрито та прозоро.
— Яким ви бачите майбутнє львівського Євромайдану? Це має перетворитися на громадський рух?
— Ми залишимо штаб зі збору коштів і гуманітарної допомоги, будемо проводити інформаційну та пропагандистську роботу. Якщо на площі збиратиметься велика кількість людей, то, можливо, будемо спонтанно запускати якусь програму, але ми цього не плануємо. Нам важливо підтримати Київ. Якщо побачимо, що на когось із наших тиснуть, то будемо знову закликати та збирати людей, проводити масштабні акції. Можливо, окремі студентські організації й політичні кола організовуватимуть пікети. Але це не будуть централізовані заходи. Однак такого, щоби ми враз розібрали сцену й розійшлися, не буде.
Розмовляв Данило Мокрик, Zaxid.net

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply