Warning: getimagesize(/homepages/29/d433047971/htdocs/sites/meest-online.com/wp-content/uploads/2011/12/Р’Рї_СЃРѕСЃРєРёРЅ.jpg) [function.getimagesize]: failed to open stream: No such file or directory in /homepages/29/d433047971/htdocs/sites/meest-online.com/wp-content/plugins/wonderm00ns-simple-facebook-open-graph-tags/public/class-webdados-fb-open-graph-public.php on line 948

Новини для українців всього свту

Sunday, Dec. 8, 2019

Революція назріває! Соціальне невдоволення українського народу переростає в бунт

Автор:

|

Грудень 01, 2011

|

Рубрика:

«Стабільність і реформи» — під такою супереч­ливою назвою колись об’єдналася у Верховній Раді України (ВРУ) парламентська більшість. Зі зміною українського законодавства потреба в коаліції в парламенті давно відпала. Проте, об’єднана напівзаконним шляхом, провладна вертикаль надалі провадить політику під грифом соціально-економічних реформ. Очевидно, що реформаторський процес, який, за своїм визначенням, повинен вносити якісні позитивні зміни, — справа не одного року. Але вже тепер реформи не просто викликають невдоволення в суспільстві — вони фактично призводять до наростання соціального бунту.

Гірники, «чорнобильці», ветерани Афганістану, зубожілі верстви населення, позбавлені елементарних пільг, щораз частіше виступають проти влади. Мітинґи під будівлями уряду, ВРУ, Адміністрації президента вже стали для столиці буденною справою. Групи протестувальників об’єднуються довкола звичайних прагматичних ідей без політичних гасел і особистостей, координують дії та вже навіть мобілізують сили. Проте іскри соціальної революції виникають зараз і на реґіональному рівні, і це — уже небезпечна для країни тенденція.

Представники влади поки що успішно ховаються за трирівневою охороною елітних спецзагонів, але вже зі застереженням визирають із вікон своїх кабінетів, спостерігаючи, як під їхніми стінами невдоволена соціальна маса валить загороджувальні паркани. Важко зрозуміти, наскільки природно для владної верхівки виглядає ця картина, але коли такі паркани будуть падати на місцях, владі вже буде важко протистояти своєму ж народові.

Загалом, експерти прогнозують соціальний вибух на весняний період: коли минуть морози й свята, розгориться чергова газова криза, знову приймуть непопулярний бюджет. У розмові з кореспондентом «Моста» народний депутат Тарас Чорновіл висловив сумнів, що революція таки настане, але більшість аналітиків не поділяє цієї думки. «Гадаю, народ не буде терпіти такого ґвалтування, яке зараз над ним відбувається. Тому нинішні соціальні процеси, а тим більше ухвалення нового закону про вибори в Україні, добром не закінчаться», — заявив у інтерв’ю тижневику політолог Олег Соскін (на фото).

Зараз уже цілком очевидно, що якщо соціальний вибух настане, то це буде не романтична революція зі співами й танцями, поїданням солодких помаранчів і фотографуванням на пам’ять. Це буде ОЗЛОБЛЕИЙ НАТОВП, готовий валити паркани, зносити стіни й топтати все на своєму шляху. Цих людей уже не цікавитимуть амбіції політиків, самопочуття політичних в’язнів у камерах — вони не стоятимуть біля столичної сцени та не вигукуватимуть «Ю-щен-ко!» чи ще якесь ім’я чергового «месії». Час пісень і псалмів минає. Революція не може бути об’єднана навколо імені. Опір і наступ народу буде скерований стихійно, але потужно, революціонери (чи то бунтарі) не вигукуватимуть імен, ні — вони висуватимуть конкретні вимоги й стоятимуть до кінця.

Олег Соскін, професор, директор провідного недержавного науково-аналітичного центру «Інститут трансформації суспільства»:

— Революційний процес уже визрів. Ми тільки не знаємо, коли це станеться. Те, що зараз чинить українська влада, — виклик європейській спільноті, Парламентській асамблеї, Венеціанській комісії, Європейському Союзу. Це — ізоляція України. Я вже не кажу про реакцію народу, який перетворили на бидло й загнали в резервацію.

— Якщо народ не буде терпіти, яких дій слід очікувати від нього?

— Звісно, ці рухи відбуватимуться на економічно-соціальному ґрунті. Вони будуть продиктовані на рівні заробітних плат, пенсій, на тому, що зараз відбувається з «афганцями», «чорнобильцями», шахтарями. Слід очікувати також банкрутства бюджету, з нового року доведеться переплачувати Росії за газ (на кого би зараз не перекидали відповідальність за ці процеси), краху нашої газової системи й обвалу національної валюти. Усе це переплететься з політичними викликами й нестабільністю, економічним колапсом. І тоді вже ми побачимо, як нація буде ламати хребет цій олігархічній вертикалі.

— Що може зробити європейська спільнота, окрім того, як озвучувати найголосніші заяви, щоби хоч щось змінити в українській економічній і, перш за все, соціальній політиці?

— Гадаю, що все відбуватиметься за білоруським сценарієм. Буде так, як зробили Олександрові Лукашенку, тобто чекаємо на повну європейську ізоляцію, так як це відбувається зі Сирією. Будуть жорсткі заходи, цілковита конфіскація майна, грошей, рахунків, усієї власності «єнакіївської сім’ї» й депутатів ВРУ, яким заборонять в’їзд у Європу, діти будуть відраховані зі західних університетів, а в їхніх батьків відберуть маєтки, яхти, підприємства, активи у банках. Не сьогодні, звісно, але незабаром усе це розпочнеться.

— Невже нинішня українська влада зовсім не розуміє ризику таких «перспектив», що продовжує «гнути свою лінію»? Коли саме слід очікувати тієї точки неповернення?

— Ситуація, на жаль, — така, що влада посіяла в людях таку зневіру й настільки підірвала довіру до себе, до національних і провладних еліт, що тепер народ перебуває в такому стані апатії, що навіть не хоче гуртуватися. Але економічне становище аж так погіршиться, навіть порівняно зі сьогоднішнім станом, що ці масові економічні злидні таки мають об’єднати всіх — в очікуванні тортур, погроз щодо вбивств, які здійснює владна олігархія. Я впевнений, що скоро цей страх буде подоланий, трансформований у вулканічну лаву, що визріває у своїх фінансово-економічних обставинах і от-от вибухне й розіллється. Ці процеси будуть первинними, не політичними. Навіть не закон про вибори стане тим поштовхом, а саме соціальні збурення на ґрунті погіршення злиднів із боку масових верств населення — дітей, пенсіонерів і соціально незахищених людей. Оце буде головним поштовхом, а на нього ще треба почекати. Ще потрібно, щоби прийшли морози, коли лусне наша українська газова система, як це не сумно. От коли це станеться, тоді й почнуться вже заворушення соціальні. А потім вони вже переплетуться з політичними процесами. Поки народ іще боїться та, водночас, сподівається, що сам зможе врятуватися, присутня така ілюзія.

— Влада очевидно застосує стримуючі фактори. Чи допоможе їй, наприклад, заборона масових мітинґів?

— Не думаю, але, на жаль, телеканали першої лінійки, які «тримають» Віктор Пінчук, той же Ігор Коломойський чи Дмитро Фірташ, відволікають увагу людей. Присутній ще один серйозний стримуючий фактор — горілка й пиво. Якщо б в Україні припинили масово продавати алкоголь, то люди побачили би тверезо ті страшні злидні й ницість ситуації, у якій вони живуть. А так, людина випила, і їй здається, що вона — щаслива. Ми ж посідаємо у світі п’яте-шосте місце за споживанням спиртного й друге місце — за споживанням тютюну. Тому два цих наркологічних фактори затьмарюють свідомість людей. Але, гадаю, навіть у цій ситуації недовго таке триватиме, процес визрів. Ми тільки не знаємо, де й коли це станеться. Повинні однозначно відбутися резонансні події, можливо, убивства, можливо, когось замордують, надто брутальні вже політичні арешти, тож щось мусить статися, щоби народ прийшов до тями. Це буде певним поштовхом для України.

— Тобто вибух навколо ідеї та проти влади?

— Коли всі ці речі визріють, люди зрозуміють, що вирішувати проблеми не поодинці, а об’єднанням, вступом у своєрідну кооперацію. Ще трошки залишилося — чи то обвал гривні стане поштовхом, чи масова невиплата пенсій, відсутність газу, електрики в помешканнях українців. Люди будуть об’єднуватися навколо цих питань, а ворогів вони вже знають — це правляча «єнакіївська сім’я», це інші кланово-олігархічні сім’ї, це мільярдери, які вже давно відкрито муляють очі злиденному українцю. Народ розуміє, що це — головні вороги, і от коли він від розуміння перейде до дій, тоді в Україні розпочнеться справжня трансформація — економічна, перехід до народного капіталізму, до трудової приватної власності, до формування середнього класу й місцевого самоврядування.

Володимир Яворівський, екс-голова Спілки письменників України, народний депутат ВРУ:

— Це буде революція — дай Боже! Ми, народ, не витримаємо. Народ уже знає, яку фатальну помилку він зробив на минулих виборах президента України та виконавчого органу.

Борис Беспалий, народний депутат України минулого скликання:

— Говорити про це ще зарано, народ іще не стоїть на порозі соціальної революції. Хоча не можна не бачити, що соціальне напруження в суспільстві справді наростає. А чи буде замирення, чи буде революція — значною мірою залежить від влади. Якщо влада проводитиме самогубну політику, то революція — неминуча. Навіть якщо не буде жодного політичного опозиціонера, усе одно соціальний вибух відбудеться. Про практичну роль опозиції говорити навіть не доводиться. Опозиція — неод­норідна, є багато опозиційних сил, мотивація яких не однакова. Але в мене таке враження, що провідні лідери, радше, шукають своє місце в політиці, ніж справді зайняті тим проектом, який потрібен для України. І саме тому потік соціальних процесів не перетинається зараз із політичними протестами опозиції. Це — два різні проекти. І той соціальний протестний потік так само протестний щодо парламентської опозиції як учорашньої влади, і до нинішньої влади. Недовіра до верхівки буде доти, доки влада житиме своїм окремим життям. Владі необхідні позитивні наслідки реформ, приміром, підняття пенсійного віку мало би принаймні призвести до збільшення самого розміру пенсій. Біда не тільки в тому, що влада багато бере, хоча це важливо, а в тому, що, поки влада живе тим окремим життям, довіри до неї не буде. Реформи потрібно починати зі себе, із верхів.

***

Різношерста опозиція тепер справді стоїть перед спокусою очолити ті чи інші рухи в суспільстві. Але зараз вона, на жаль, не може запропонувати якихось чітких рухів на довготермінову перспективу. Коли людям бракує засобів для того, щоби прогодувати сім’ю, щоби елементарно оплатити комунальні послуги, це не викликає захоплення. Будь-яка політична сила, яка буде пояснювати це людям, може розраховувати на перемінний і хиткий успіх і намагатиметься максимально використати це, особливо на найближчих виборах. Напередодні важкої, за прогнозами, зими в поєднанні з бюджетними процесами та дій суспільства влада має нагоду пройти складний, але найважливіший для неї тест. Його результати, найімовірніше, стануть визначальними вже в короткотерміновій перспективі.

Юлія Кухар

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply