Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Saturday, May. 25, 2019

Пилип Іллєнко: «Амбітна мета — створити в Україні фільм, який можна продати у США»

Автор:

|

Квітень 24, 2019

|

Рубрика:

Пилип Іллєнко: «Амбітна мета — створити в Україні фільм, який можна продати у США»
Пилип Іллєнко

Українське кіно ставить перед собою амбітні цілі — вийти на іноземний кіноринок і мати комерційний успіх в самій Україні. про це розповів Пилип Іллєнко, керівник Держкіно України.

Пряма паралель із сучасними подіями в Україні та реакцією світу на них
— Нещодавно завершився кінофестиваль Berlinale, в основному конкурсі якого змагався польсько-британсько-український фільм «Гарет Джонс». Ми сподівалися, що фільм буде відзначений та цього не сталося…
— Успіх на фестивалі залежить не лише від фільму. Це у спорті треба вийти, забити гол чи шайбу — і маєш результат! А тут усе дуже суб’єктивно. Склад журі, конкуренти, політична кон’юнктура, промокампанія.
— Цей викликав цікавість у світової кінематографічної спільноти, адже його знімала Аґнєшка Холланд, котра на тому ж Berlinale 2017 року здобула «Срібного ведмедя», номінувалася на «Оскар» та премію BAFTA…
— Звісно, ім’я режисера відіграє не останню роль. Аґнєшка Холланд відома багатьма хорошими фільмами на різну тематику. І не лише серіалом «Картковий будинок», хоча він ставить її в ранг надзвичайно успішних режисерів.
— Для України важливо, щоб світ знав про Голодомор і нарешті визнав цей факт історії геноцидом…
— Нам украй важливо, щоб цей фільм прозвучав якомога ширше. Зокрема й тому, що він досі актуальний. Адже Україна знову протистоїть російському тиску, на нашій території точиться гібридна війна, зокрема, інформаційна. А половина Європи співчуває Путіну, тому що живе в полоні російської пропаґанди, вірить, що на Донбасі — «громадянська» війна, що в Криму був референдум. Це їх влаштовує.
— Фільм про Голодомор «Гіркі жнива» показували позаторік. Канадський продюсер. Канадський режисер. Гарний кастинг. І все одно чогось бракувало…
— Складно вибрати режисера. Не лише Держкіно стикається з цією проблемою, а весь кінематографічний світ. Кожен режисер ставить собі за мету зняти якнайкраще, але розповідає так, як уміє. Тому це завжди ризик. Але він виправданий, бо інакше режисери не будуть зростати, як і загалом індустрія.

Попри все, хороших фільмів у нас аномально багато
— А скільки в Україні є діючих режисерів, котрі можуть вийти на майданчик і знімати?
— Досвід в ігровому кіно мають лише Михайло Іллєнко та В’ячеслав Криштофович. Проте все лише починається. І кожен фільм для індустрії дає досвід, навіть якщо неґативний, це все одно досвід. Зараз світова індустрія продукує за рік просто астрономічну кількість стрічок. Лише 2018 року на кінопремію «Оскар» у номінації «Найкращий фільм іноземною мовою» висунули 83 фільми! До речі, два з них підтримувало Держкіно — «Донбас», висунутий Україною, і «Гірська жінка: на війні» — Ісландією. Вважаю, що частка хороших фільмів у нашому виробництві — аномально висока! Кіностудія Довженка продукувала в середньому 20-25 фільмів на рік, а її планова потужність була до 30 повнометражних фільмів. 1965-го була прем’єра «Тіней забутих предків», а де решта, створені в той час?
— Краще згадаємо фільми 2018 року…
— Можу одразу назвати п’ять фільмів, які вийшли за підтримки Держкіно й є серйозною мистецькою подією як мінімум європейського масштабу: «Коли падають дерева», «Донбас», «Гірська жінка: на війні», «Вулкан» і «Ефір». Важливий також комерційний успіх на міжнародному ринку, наприклад, анімаційного фільму «Викрадена принцеса». 26 готових повнометражних ігрових стрічок за 2018 рік — це крутий результат!
— Чому провалилися в українському прокаті «Дике поле» та «Гірська жінка: на війні»?
— Такі фільми не збирають великих грошей. Володар «Оскара» «Зелена книга» зібрав усього 2 млн грн в Україні. Бо в таких фільмах немає Бетмена чи Аквамена. Та й не може бути в країні щось одне добре, а все решта — ні.

«Захар Беркут» — українська історія для іноземного кіноринку
— Маємо чи не перший випадок у нашому сучасному кіно, коли Україна готується продати свою популярну класику на світовий кіноринок, а саме «Захар Беркут»…
— Це амбітна мета — створити в Україні фільм, який можна продати у США. Тому там мають бути відомі актори. Будь-який дистрибутор, західний телеканал питає, чи є у вас зірки, яких знають в англомовному світі? У цьому фільмі такі є! У фільмі «Гарет Джонс» також є! Там головні ролі грають відомі й дорогі актори, не українські. І режисер, як відомо, — не українка. Це індустріальні ринкові закони. Українські актори, хоч вони й хороші, недостатньо ще знані навіть в Україні. Але їх багато у «Захарі Беркуті», і режисер — український, і автор сценарію — український, і продакшн — український. А головне, історія наша — екранізація Франка, український контекст. Значною мірою й гроші українські. Держкіно виділило 30 млн грн, а загальний бюджет — 75 млн грн.
— А чи підтримує Держкіно виробництво серіалів?
— Ще не підтримувало жодного, але плануємо.
— А щодо телесеріалу «Зрадник»?
— Держкіно фінансувало фільм «Зрадник», на основі якого створюється серіал. Нам належить половина прав і, відповідно, пропорційно ми будемо і співвласниками похідного твору.
— Головний герой фільму «Зрадник» — кінорежисер, який у свій спосіб намагається опиратися радянській цензурі. Чи не стане одним із прототипів образ Юрія Іллєнка?
— У фільмі «Зрадник» усі персонажі вигадані. Гадаю, що вони не мають реальних прототипів. Це збірні образи видатних постатей українського кінематографа того часу.
— Проте на прес-конференції, присвяченій запуску серіалу, автор сценарію Сергій Тримбач нагадав історію режисерського дебюту Юрія Іллєнка «Криниця для спраглих» і сказав, що «фільм, слава Богу, не спалили», як це було у «Зраднику»…
— Усі фільми, які знімав мій батько, піддавали жорсткій цензурі, зупиняли їхнє виробництво, і в той період — особливо. Треба було йти на якісь перемовини з цензорами. Це призводило до конфліктів із друзями. Зокрема, таке трапилося з фільмом, в якому відмовився зніматися Іван Миколайчук. Фільм мав називатися «На поклони», а в результаті цензурного тиску отримав назву «Мріяти і жити».
— Для радянських чиновників авторитетів не існувало. І навіть Юрій Іллєнко ним не був?
— Батько не був авторитетом для радянської влади, а був для неї джерелом проблем. Бо, як і будь-який талановитий митець, прагнув свободи творчості. І влада робила все, щоб таких митців змусити працювати на себе. З батьком такого не сталося. Він не знімав пропаґанду. Але все одно змушений був знімати фільми, які знімати не хотів. А коли з’явилася можливість за державний кошт відновити і випустити колекцію DVD, вона вийшла 2008 року, він погодився включити до неї лише фільми «Вечір на Івана Купала», «Білий птах із чорною ознакою», «Легенда про княгиню Ольгу», «Лісова пісня. Мавка», «Лебедине озеро. Зона», «Криниця для спраглих», а також «Тіні забутих предків» — як операторську роботу. Щодо решти стрічок він навіть не хотів, щоб їх реставрували, хоча це дуже хороші фільми! Спитав його, чому йому не подобаються. Він пояснив: це було настільки тяжко морально, що він не хотів навіть їх згадувати.

«У нашої родини є фора — десятки готових сценаріїв»
— Можливо, це може бути знято зараз?
— У батька взагалі було дуже багато сценаріїв. Кілька з них просто класні й дуже цікаві. Я мрію їх втілити як продюсер, як мінімум. Адже ж має бути життя після Держкіно!
— А що робитимете після Держкіно?
— Мені самому цікаво знати! До того, як прийшов сюди, працював над розробкою цих сценаріїв. Тепер їх треба адаптувати до сучасності, але я переконаний, що вони матимуть успіх. Ще у батька був дуже цікавий задум — дуже складний для екранізації твір Гоголя «Страшна помста». А наприкінці життя батько зацікавився темою Холодного Яру. Думав про «Чорного ворона» Шкляра, але замислив екранізувати «Холодний Яр» Горліса-Горського. І це була остання тема, яка його цікавила, вже за кілька місяців до смерті. Він навіть почав якісь консультації, мала початися робота над сценарним матеріалом, але цього вже не сталося. Й я отримав дозвіл батька ще за його життя робити з його сценаріями те, що мені здаватиметься потрібним і цікавим.
— Юрій Герасимович сам це запропонував? Хотів, щоб ви над цим працювали?
— В останні років п’ять його життя ми дуже багато спілкувалися на тему кіно в професійному плані. Я почав цим серйозно цікавитися. Було кілька проблем, які я допоміг йому успішно вирішити як юрист. А потім мене зачепило одне й інше, і ми навіть разом цю дитячу казку подавали на конкурс Держкіно для отримання фінансування. Казка потрапила в план виробництва, ми удвох із ним хотіли знімати. Але 2008 року сталася фінансова криза, і програма виробництва реалізована не була. Так моя режисерська кар’єра і не почалася, але кінематографічна розпочалася все одно.
— Вона почалася ще задовго до того. Ви ж знімалися у батькових фільмах, продюсували «Молитву за гетьмана Мазепу»…
— Я практично відійшов від юридичної практики — кіно просто витіснило решту. Це був довгий процес, який розтягнувся на більш, ніж десять років: з останнього курсу університету і до 2013-го, коли вже ніякої іншої професійної діяльності, крім кіно, у мене не залишилося.
— Тепер у вас є поле для творчої діяльності. Маєте багато сценаріїв…
— У нас готових сценаріїв більше, ніж у деяких кінематографістів ідей. На кілька поколінь уперед. І це дає нашій родині певну фору. До речі, у Держкіно я прийшов 2014 року з програмою, що базувалася на ідеях, які ми ще з батьком багато обговорювали. Багато що вдалося реалізувати, багато ще залишається нереалізованим.
— Чи може трапитися так, що в разі зміни влади відбудеться відкат у розвитку кінематографа?
— Ще й як може. Якщо зникне державне фінансування, зникне й кіно в Україні.
Розмовляла Валентина Пащенко, Укрінформ

About Author

Meest-Online

Loading...