Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, Dec. 10, 2018

Про нелегкий кусень хліба українських боксерів у США

Автор:

|

Березень 29, 2018

|

Рубрика:

Про нелегкий кусень хліба українських боксерів у США

Упродовж останніх кількох років українські боксери-професіонали стали віддавати перевагу Америці, а не, як раніше, Європі. Якщо до того вони торували шлях до титулів в Німеччині, Польщі чи на Батьківщині, то тепер більшість провідних боксерів віддають перевагу кар’єрі у США. Одним із першопрохідців є Іван Редкач. Уродженець Сумщини ось уже кілька років живе та тренується в Лос-Анджелесі. Він дебютував на професійному рингу восени 2009 року.
— Як оцінюєте свою кар’єру в любителях?
— Упродовж шести-семи років був у збірній України другим номером. На Олімпіаду не поїхав, оскільки програв у фіналі чемпіонату України Олександрові Ключку. Ми п’ять разів зустрічалися з ним у вирішальних поєдинках національного турніру, й в усіх я йому поступався. Мені постійно чогось бракувало у поєдинках із Ключком, не знаю, чи фізичної, чи психологічної форми. А на міжнародній арені не щастило з жеребом, адже вже на стартових етапах турнірів зустрічався з лідерами світового боксу. Останні мої змагання серед любителів відбулися у Маріуполі. Боксував із фіналістом чемпіонатів Європи та світу. Свого суперника перебоксував, відправив у нокдаун, зламав йому носа, але перемогу з різницею в один удар чомусь віддали йому.
— І ви вирішили перейти у професіонали?
— Атож, одразу після бою сказав тренерові, що хочу спробувати себе у професійному боксі. Він відповів, що може посприяти у перемовинах із промоутерською компанією братів Кличків. Але я з дитинства мріяв потрапити в Америку і саме там хотів спробувати свої сили.
— Щоб боксувати в Америці, лише бажання замало. Як вам вдалося потрапити на заокеанський ринг?
— Мене познайомили з менеджером Едуардом Гумашяном. З ним ми спершу поспілкувалися Інтернетом, після чого Едуард запросив мене на збори в Америку. Приїхав, потренувався у «мексиканських» залах, багато спарингував. Мені часто діставалося, адже мексиканці вирізняються величезним бажанням битися. З ними в рингу — те саме, що потрапити в клітку до тигра. Тим паче, що мене від початку ставили в пари з досвідченими боксерами, чемпіонами світу. Було непереливки: в одному зі спарингів частину язика відкусив через те, що пропустив аперкот, на обличчі постійно були синці. Все ж, щоб перелаштуватися з любителів у професіонали, потрібно багато часу. Потроху став битися краще, перестав бути «лантухом для биття», мене почали поважати, прийняли. В Америці можу в будь-яку залу зайти, й мене усюди впізнають як хорошого боксера. Добитися цього було важко. Дуже багато боксерів їде в Штати, але через деякий час, нічого не досягнувши, повертається.
— В Америку полетіли за свої кошти?
— Ні, всі витрати взяв на себе мій менеджер — дорога, харчування. Після двох місяців тренувань я провів свій дебютний бій на професійному рингу. Виграв його нокаутом у першому раунді. Повернувшись на Батьківщину, розповів усе тренеру, сказав, що в Америці мені дуже сподобалося, хочу туди знову. А він образився, ми й досі спілкуємося не так щиро, як раніше. Прикро, він же мені — другий батько.
— Тренер хотів, щоб ви залишилися в любителях?
— Можливо. В любительському боксі я вигравав у призера Олімпіади Тараса Шелестюка та фіналіста Ігор Дениса Беринчика. Але не міг чекати, прагнув боксувати, прогресувати. Шість років другим номером — мені це не подобалося, відчував, що мушу щось змінити. В любителях мені не таланило із жеребкуванням і сам десь недопрацьовував. З часом ті боксери, котрих перемагав в аматорах, досягли хороших результатів. Я ж вибрав інший шлях.
— До чого найважче було звикнути в Америці?
— Після перших тренувань, бувало, лежав уночі в ліжку, дивився у стелю і міркував: «Що я тут роблю, навіщо сюди приперся?». Тренування були надзвичайно складними, і ще я дуже хотів додому. Пізніше втягнувся. Усвідомив, що назад дороги немає. Я ж пообіцяв доньці повернутися з титулом чемпіона світу. Зараз уже не відволікаюся на ностальгію, працюю задля своєї мети.
— Професійний бокс в Америці — не лише спорт, а й шоу-бізнес. Щоб отримати право на великі бої, без популярності не обійтися. Чи цікаві українські боксери американським глядачам?
— Американцям цікавий бокс як шоу. Росіянин Руслан Проводников свого часу сподобався місцевим глядачам: він, хоч і програв чемпіонові світу Тімоті Бредлі, однак показав видовищний бокс і дуже добре себе зарекомендував. Тому в його наступних боях було зацікавлене телебачення, а це вже зовсім інші гонорари. Головне — показати себе. Навіть якщо твої поєдинки наразі не показують на голубому екрані, потрібно боксувати якомога краще та видовищніше. Адже телеканали часто відправляють на вечори боксу своїх людей, котрі спостерігають за спортсменами. Брати Клички билися в Америці, але не стали там популярними. Виступали там Сергій Дзиндзирук і Володимир Сидоренко. Закріпитися їм також не вдалося. Навіть Андрій Котельник, котрого засудили в бою з Девоном Александером, здавалося б, показав хороший бокс, але в Америці нікого не зацікавив. Щодо Котельника, то все пов’язано з його промоутером Доном Кінґом, котрого більше не вважають суперзіркою. Андрій справді дуже добре боксував з Александером, виграв у нього. Але Дон Кінґ не був зацікавлений в українцеві. Він його використав як гарматне м’ясо. Дону Кінґу потрібно було заробити грошей на цьому поєдинку, і він заробив. Брати Клички були хорошими боксерами, але їхній стиль не цікавий американцям. Їм більше до вподоби манера введення бою Кріса Ареоли, аґресивного панчера. А Клички не любили битися відкрито, вступати в «рубку». Вони завдавали ударів на дистанції, багато працювали джебом. Клички перемагали, але не давали публіці головного — видовища.
— Що порадите молодим боксерам? Варто їхати в Америку чи починати кар’єру в Україні, а, набравшись досвіду, переїздити за океан?
— Не існує універсального рецепту, який би підійшов усім. У кожного своя ситуація, умови. Потрібно усе зважити та приймати рішення, відштовхуючись від реалій. Однак Америка — мекка боксу і кожен хороший боксер рано чи пізно потрапляє туди. Адже в США — найбільші гонорари та найкращі суперники. Щоб увійти в історію, потрібно боксувати тут. А робити це одразу чи починати деінде, — це індивідуальна справа.
Розмовляв Олег Петрівський, «Вголос»

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...