Новини для українців всього свту

Sunday, Sep. 27, 2020

Поль Манондіз: «Україна здійснила всі мої мрії і зробила з мене справжнього чоловіка»

Автор:

|

Червень 17, 2020

|

Рубрика:

Поль Манондіз: «Україна здійснила всі мої мрії і зробила з мене справжнього чоловіка»
Поль Манондіз

У часи пандемії COVID-19, коли всі концерти скасували або відтермінували, а виступи перейшли в он-лайн, у артистів з’явилося більше часу для своїх родин і для напрацювання нового матеріалу. Так вчинив і Поль Манондіз, популярний французько-український співак, випускник Королівської консерваторії Брюсселя (Бельгія) і заслуженим артистом естрадного мистецтва України, котрий за покликом серця обрав Україну своєю домівкою.

«Мій рай» — це зізнання в коханні Україні
— Ви — перший француз, котрий став заслуженим артистом естрадного мистецтва України. Як стежки долі привели вас сюди?
— До України мене привело кохання. Ми прожили з моєю дружиною Оленою рік у Парижі, а потім я приїхав до України, щоб познайомитися з її родиною. Як тільки ступив на українську землю, одразу ж відчув, що це мій дім. Усе своє життя шукав те місце, де б почувався. як удома. Це дуже сильні відчуття, які важко описати словами. Я всенький тремтів! Трохи згодом став подорожувати країною, від мальовничих Карпат до мужнього Донбасу. Так зрозумів, що хочу жити саме тут. Українці завжди влаштовували мені дуже теплий прийом, розкриваючи переді мною свої дружні обійми, сповнені великої прихильності та любові. Вони супроводжували мене з перших днів мого перебування в Україні та сприяли моєму професійному вдосконаленню.
— Ви стали популярним виконавцем у нашій країні, незважаючи на те, що народилися в іншій. Як вам це вдалося?
— Моя українська історія надзвичайно захоплива. Україна дала мені все, вона здійснила всі мої мрії й зробила з мене справжнього чоловіка. Перший мій тур по Україні був із леґендарною українською співачкою Ніною Матвієнко. Вона для мене подруга і колега, але, насамперед, — жива бібліотека справжньої української музики і цієї прекрасної й особливої манери співати. Вона почула одну з моїх пісень в Інтернеті та хотіла зі мною зустрітися. Потім попросила заспівати колискову, адже її шоу ґрунтувалося на колискових. Тож я зробив аранжування чудової, дуже зворушливої пісні під назвою «Люляй, люляй, мій синочку».
— Скільки часу зайняло написання пісень до альбому й як ви йому назвали?
— Знадобилося два роки. Планка була надзвичайно високою, бо я прагнув ушанувати українську музику та згадати про кожну невеличку, проте не менш важливу, зустріч. Намагався співати без акценту, і мав величезне бажання, щоб цей альбом не був позбавлений змісту. Я перебував у Карпатах, а 13 пісень уже були готові. Та ще не було назви для альбому. Була ідея назвати його «патріотичним», але мені стало так добре на цій карпатській землі, що наділяє тебе силою. Я й подумав: «Україна — це мій рай!». Це було найгарніше зізнання в коханні, прояв поваги, а також найбільша подяка, яку міг висловити. Крім того, ця назва з’явилася природно, як спалах, мені навіть не довелося думати над нею цілу вічність.

«Коли співаю пісню, присвячену Василеві Сліпаку, люди встають»
— У вас є пісня, що присвячена українському оперному співаку Василю Сліпаку, котрий загинув на Донбасі. Як ви познайомилися і чому присвятили йому пісню?
— Коли почався Майдан, я дуже переймався ситуацією в Україні. Живучи у Парижі, я познайомився з кількома українцями, зокрема, з неймовірним виконавцем Василем Сліпаком. Ми кілька разів плідно спілкувалися, розмовляли про Україну та про ідею української свободи. Василь був пригнічений тим, що відбувалося на Батьківщині. Я саме працював над альбомом «Мій рай», коли дізнався про смерть Василя. Я був приголомшений, бо вже не міг дивитися, як мої брати-українці гинуть на передовій. І чим більше часу минає, тим важче. Я відчув спустошення, адже Василь був не просто талановитим співаком, а одним із найталановитіших! Витончений бас-баритон, винятковий тембр, співак, котрий міг принести Україні велику славу. Безумовно, я хотів написати власну пісню про таку вагому постать для України. Але якось на прогулянці почув, як кілька бабусь співали пісню українською мовою «Вирушали хлопці». То була традиційна народна пісня. Я вивчив текст пісні та, знаючи наскільки Василь любив Батьківщину, тож цю пісню присвятив йому. Прагнучи, щоб аранжування було таким же потужним, як і Василь, я створив нову версію цієї пісні. Й дуже пишаюся тим, що коли співаю цю пісню, аудиторія завжди встає, щоб вшанувати Василя.
— Чи є у вас інші пісні, присвячені українським захисникам?
— Звісно. Це пісня «Лелеки», до неї мене привела дружба. якось мене запросили очолити журі Міжнародного конкурсу-фестивалю дитячо-юнацької творчості «Перлина Fest» у Києві. Я познайомився з організаторами, і ми якось одразу заприятелювали. Для третього етапу конкурсу його організатор Богдан, один із перших військових, котрі висадилися на летовищі Донецька, приніс свою гітару. Якраз оголосили перерву для журі, ми пішли за лаштунки і Богдан каже: «Полю, у мене є пісня, не стара, їй усього кілька років. Я хотів би зіграти її для тебе. Якщо вона тобі сподобається, я тобі її подарую». Й от я слухаю і мені одразу припадають до душі як музика, так і текст. Авторами та композиторами виступили Богдан Кравченко та Гарій Войченко. Це пісня, яка об’єднує всіх українців. Тих, котрі живуть в Україні й українців діаспори. Тепер Богдан — один із моїх найближчих друзів. За п’ять років я здійснив три сольних гастрольних тури містами України. Було понад сто аншлагів. Під час гастролей хотів співати не лише у великих містах або містечках. Я також бажав давати концерти у селах. Вважаю, що культура повинна бути присутня всюди, адже пам’ять, традиції, ідеї дуже сильно транслюються через культуру. Що вражає мене до глибини душі — це, що навіть у дуже маленьких селах, де мешкає від двох до п’яти тисяч жителів, люди, котрі приходять на мій концерт, співають «Лелеки» разом зі мною і знають слова пісні напам’ять. Це є свідченням того, що нам усе вдалося.

«Я не солдат, але захищаю Україну як артист»
— На карантині, крім творчості, ви ще й займаєтеся соціально важливими ініціативами. Вони пов’язані з нашими військовими?
— Я не лише патріот, я великий патріот України. Коли почався карантин, я себе запитав: «Як воїни живуть під час епідемії й яка потрібна підтримка нашим героям?». У мене є багато друзів на фронті, ветеранів та героїв Дебальцевого. Я зателефонував волонтерам, адже одному дуже важко це зробити. Й ось наші 12 тис. масок прибули до місць призначення. Їх відправили до 24-ї, 54-ї, 57-ї, 58-ї, 81-ї, 30-ї й 20-ї бригад. Також маски надійшли до лікарень Києва, Рівного та Дніпра. Я також багато захищав українські ідеї впродовж п’яти років і викривав російську пропаґанду в Європі.
— Що це була за пропаґанда та які, на вашу думку, найбільш загрозливі наративи Росії?
— Це було чотири роки тому. Я шукав інформацію про Україну, про ситуацію у країні, мені хотілося знати якомога більше. Спершу не розумів, чому натрапляв на погані слова про Україну, проте згодом збагнув, що перші шість-сім сайтів, коли писав запит «Україна» у Google, були російськими — Sputnik, Le Courrier de Russie тощо. Потім, коли Поль Морейра, французький журналіст і кінорежисер-документаліст лівої орієнтації випустив свій документальний фільм про Майдан «Україна: Маски революції», то мене це просто шокувало! Він розповідав про існування якихось небезпечних нацистських груп в Україні, і що Майдан організували ультраправі організації. А за всі свої п’ять років в Україні я зустрів тут лише одного нациста. Крім цього, я потоваришував із багатьма українськими військовими, котрі входять до складу батальйонів і бригад. В Україні є певний націоналізм, але це не має нічого спільного з ультраправими Марін Ле Пен чи європейськими партіями подібного спрямування! Це націоналізм ідентичності. Україна — молода держава, люди якої пишаються своєю історією, своїми героями, своєю мовою. Не знаю, в якій Україні побував Поль Морейра, але це точно не та Україна, в якій живу я. Зрештою, третій приклад — це коли відбулася зустріч Путіна з Макроном (президентом Франції. — Ред.). Путін сказав, що дуже пишається тим, що Росія дала світу Анну Київську, котра була королевою французів. Він виправдав це твердження таким чином: «Анна народилася у Київській Русі». Моєму обуренню не було меж! Анна була українською принцесою, донькою Ярослава Мудрого, одружена із французьким королем, і весь світ це знає! Тоді я прокоментував: «Незабаром відбудеться друга зустріч між Путіним і Макроном, і Путін цілком може сказати: дуже пишаюся тим, що Росія дала Франції Наполеона Сергійовича». І на завершення хотів би сказати: так, я артист, я не солдат. Але не забувайте, що це також і культурна війна, й я захищаю країну як артист України. хочу розповісти всім, хочу кричати на весь світ про те, яка Україна прекрасна. Для мене патріотизм — це об’єднання нації. Й я намагаюся як артист зробити все, що в моїх силах.
Розмовляла Христина Гуменна, «Укрінформ»

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply