Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, Dec. 18, 2017

Пітер Померанцев: «Якщо не Україна, то не знаю, хто зупинить Путіна»

Автор:

|

Грудень 11, 2014

|

Рубрика:

Пітер Померанцев: «Якщо не Україна, то не знаю, хто зупинить Путіна»

Пітер Померанцев

Відомий американський історик Тімоті Снайдер називає молодого британського журналіста й письменника Пітера Померанцева «неймовірно інтелектуальним автором». Сам він розповів про своє українське походження, проблему ідентичності в сучасному світі, «білі плями» в розумінні Заходом України та про те, як цим користується російська пропаганда.

До Майдану й на думку не спадало називати себе українцем
— Що вас пов’язує з Україною?
— Я народився в Києві 1977 року. Мої батьки еміґрували 1978-го, тоді мені було дев’ять місяців. Мама — зі старої київської сім’ї, їхня квартира була навпроти будівлі Опери в дореволюційний час. Дід по батьковій лінії — з Одеси, а бабуся — з Саратова. Дід працював журналістом у Чернівцях, батько там виріс, навчався в Чернівецькому університеті.
— То у вас — три чверті української крові, а про вас пишуть як про британського журналіста з російським корінням…
— До Майдану мені взагалі на думку не спадало називати себе українцем. Усе-таки українською національною ідеєю була переважно мовна. У батьковій сім’ї завжди розмовляли російською. Я з величезною симпатією ставився до українського національного проекту. Але, як я його знав, він завжди артикулював себе в такій ідеології ХІХ ст. — мова, земля і кров. Я це поважаю, але це абсолютно не було частиною мене.
А після Майдану відкрився потенціал для іншої ідеї українства, іншого типу українця. Тепер така людина, як я, може до нього приєднатися. Але до цього українська ідея була абсолютно не космополітичною.
— Тобто, з новою Україною ви тепер більше пов’язані ментально чи духовно?
— Для мене слова «менталітет» і «духовність» — прямо з російської лексики. Для мене дуже далекі такі концепції.

Вибір ідентичності скоро зведеться до вибору стилю життя
— А ким ви більше почуваєтеся? Людиною світу?
— Я багато пишу саме про цю проблематику…
— Ваша книжка, що недавно вийшла в США, «Ніщо не істина, або Все можливо» — також про це?
— Так. Там здебільшого йдеться про сучасну Росію, але через всю книжку пролягає тема ідентичності у ХХІ ст., у просторі постмодерну. І там – пошук того, що це може бути. Навіть не про мене, а про мою доньку. Вона — частково українка, частково росіянка, а частково — англійка. І всі ці ідентичності вже не є важливі для неї.
— А що важливе?
— Донька виросла без кордонів — у п’яти країнах, із багатьма паспортами. Мені здається, її національність не так хвилюватиме, буде на якомусь дев’ятнадцятому місці. Може, парадигми ідентичності взагалі не буде, а буде вибір національності як стилю життя. А можливо, і візьме її реваншизм XIX ст., який Росія намагається зараз насадити: «Я відчуваю свою російську духовність». Дуже сподіваюся, що цього не буде. Але книжка закінчується цією думкою: що вона відчуватиме.

Для Кремля анексія Криму була війною проти американців
— Я читала, що ви переписували останню главу через ситуацію з Кримом цього року. Ви в книзі тему України як зачіпаєте?
— Майже не зачіпаю. Там — про те, як я працював на телебаченні у Росії. Я зачіпаю той момент, коли Україна стає частиною цього російського телевізійного жахіття. Через телебачення я розглядаю тему російської ідеології. Питання про «Кримнаш», яке для українців можна назвати визначальним у складанні уявлення про іноземних політиків та інтелектуалів, хоча, звісно, насамперед російських. Особливо після заяв опозиціонерів Ходорковського та Навального щодо того, що в разі свого президентства вони не віддадуть Криму Україні.
— Отже, на вашу думку, Росія мала якесь право на анексію Криму?
— Ну, що це за питання? Ні, це — повне порушення всіх договорів і норм. Це — очевидно. Я ніде не чув, аби говорилося, що це було вчинено згідно з якимись юридичними нормами. Чув такі аргументи: «Це — неправильно, але всі роблять неправильно. Американці те саме робили, ми – велика країна, нам можна». Кажуть: «Проти нас воюють. Вони влаштували Майдан, а ми влаштували Крим. Показали американцям». Я ніде не чув, що це – внутрішній проект. Просувається ідея безправ’я у світі, такого собі хаосу. Кажуть: «Тоді вже краще ми, ніж вони».

На Заході існує прихований «расизм» щодо України
— Ви давали досить різкі оцінки щодо того, що Україна для Заходу — «біла пляма»…
— Гірше, ніж «біла пляма». Те, що я бачу, — це такий собі латентний расизм щодо українців.
— Латентний расизм?
— Ну, такий тихий расизм, неагресивний. Але в культурі він точно присутній. Його дуже видно в літературі — у книжках у жанрі фікшн, написаних за десять останніх років. Був навіть аналіз, як українці представлені в голівудському кіно — здебільшого як «бандити», «повії» й «антисеміти». Пригадуєте передачі на Бі-бі-сі перед Євро-2012, де казали, як небезпечно їхати темношкірим футболістам на єврочемпіонат в Україні? У західній культурі завжди є роль для унтер-людей (людей із нижчим статусом у суспільстві). І східні європейці займають зараз цю нішу, у т. ч. українці. На Заході не можна ж проявляти таке ставлення лише до темношкірих, євреїв і геїв. Цю ситуацію використала Росія в своїй пропаганді проти України.
— Ви вважаєте, що ті шалені гроші, які Москва кидає на пропаганду, зможуть змінити сприйняття Заходом Росії. Чи, можуть, наприклад, британці мінити свою думку про Росію внаслідок мовлення Russia Today?
— Мало досліджень, мені складно говорити про це з наукового погляду. Я бачу, що Russia Today переважно працює як такий відволікаючий маневр, як провокатор, російський вплив на Англію йде з іншого напрямку. Реальна проблема в Англії – із появою Росії через фінансові ринки, через куплені еліти. Підтримується ідеологія, що Англія повинна займатися міжнародним бізнесом, чому в неї мають виникати якісь там проблеми через Україну?

Для британців аґресія Росії проти України — просто війна між слов’янами
— У Британії не відчувають такого моменту, що Росія намагається розколоти Європу?
— Розколоти Європу? Ну, зі задоволенням, Англія сама намагається розколоти Європу. А конфлікт між Україною та Росією пересічних британців не зачіпає. Він сприймається як проблема, яка десь дуже-дуже далеко, якісь слов’яни між собою воюють. Ось коли англійцям відрізають голови на Середньому Сході — це зачіпає. На Заході розуміють якісь прості речі: Путін – жахливий, поводиться, як бандит, захоплює кого хоче, бреше. А багато політичних речей, як я бачу, – зовсім не на суспільному порядку денному.
— Назвіть кілька способів, завдяки яким Україна може привернути більше уваги західного суспільства, особливо в умовах відсутності ресурсів на потужне іншомовлення?
— Багато що вже робиться. Можна використовувати інтелектуальну еліту, яка симпатизує Україні, розуміє Україну, людей, котрих на Заході поважають і слухають. Тімоті Снайдер став мало не головним голосом української ідентичності у світі. Можна використовувати зірок, привозити журналістів до України та показувати такі прості точкові операції, які треба робити активно і багато.

Конспірологічна маячня в Росії вже проникла скрізь
— У вас є своє уявлення про сценарії розвитку конфлікту між Києвом і Москвою?
— Ні, я більше не уявляю системи ухвалення рішень у Росії. Раніше це було зрозуміло. Я не бачу мотивації.
— Із якого моменту ви перестали розуміти?
— Коли зі системи пішли всі раціональні люди, коли перестали слухати аналітичні центри. Не пам’ятаю точно моменту. Раніше багато брехали і в засобах масової інформації. Але зі мною розмовляли інакше. Одна розмова — прилюдна, а інша — приватна. Вона була цинічною, але зрозумілою. Якоїсь миті люди, котрі раніше не продукували конспірологічної маячні, почали її проповідувати. Тепер не зрозуміло, із ким розмовляти.
— Що може зупинити Путіна?
— Лише Україна… Я не знаю… Я не уникаю запитання, я дійсно не знаю.
Розмовляла Наталія Костіна, «Укрінформ»

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...