Новини для українців всього свту

Sunday, Aug. 25, 2019

«Піккардійська терція»: «Музикант — як лікар: має бути там, де його потребують, куди кличуть»

Автор:

|

Січень 07, 2015

|

Рубрика:

«Піккардійська терція»: «Музикант — як лікар: має бути там, де його потребують, куди кличуть»

Піккардійська терція

Різдвяні свята-2015 пройдуть для українців Канади з особливим, пісенним, шармом: у січні у трьох канадських містах гастролюватиме вокальна формація «Піккардійська терція». Оксамитове багатоголосся цієї легендарної львівської шестірки почують у Торонто (10 січня), Вінніпеґу (14 січня) й Едмонтоні (17 січня). Зокрема, 10 січня ц. р. корпорація «МІСТ» запрошує мешканців і гостей Торонто на прем’єру святкової концертної програми «Наше Різдво» за участю вокальної формації «Піккардійська терція» й володаря титулу «Голос країни» співака Павла Табакова. Ексклюзивний концерт двох яскравих українських співочих «перлин» відбудеться у концертній залі Church on the Queensway. Початок — о 6:30 вечора. Що цікавого цього разу привезуть «піккардійці» до Канади? Як минув для них непростий 2014-й? І що бажають вони людству в році прийдешньому? На ці й інші запитання нашій газеті перед відльотом до Канади відповіли солісти акапельної формації Ярослав Нудик і Андрій Капраль.

Львів — це казка, а свята в ньому — окремий світ
Ярослав Нудик: — В основі нашої програми, яку веземо до Канади, — колядки та різдвяні пісні з альбому «З Неба до Землі», який побачив світ ще десять років тому — 2004-го. Більшість із цих колядок — українські: «Добрий вечір тобі», «Пречистая Діва», «Землю Юдейську», «Тиха ніч», «Нова радість», «Небо і земля», «Ой, ходять пави», «Щедрик», «Ой, ладо, ладо», «В Вифлеємі днесь Марія», «Будьте здорові, ми вже ідемо», «Маланка», «Бог предвічний»… Хоча колядуватимемо й іншими мовами: польською, німецькою, англійською, естонською, латиною… Виконаємо й кілька новорічно-різдвяних пісень, які наразі не ввійшли в жоден із наших альбомів, зокрема «З Новим роком».
Андрій Капраль: — Концерт у Торонто складатиметься з двох частин. У першій колядуватиме наш друг по життю і по сцені, теж львів’янин Павло Табаков. А у другій — ми. Утім, обов’язково заколядуємо й разом! Тим більше що в нас є досвід спільних виступів із Павлом — і під час нашого 20-річчя, і під час музично-мистецького проекту «Івасюк».
— Чи це правда, що цієї зими «Піккардійська терція» колядує у львівських трамваях і тролейбусах?
А. К.: — Колядуємо, ще й як! (сміється). Причому протягом місяця — від Миколая до Водохреща. Особисто я чув тільки схвальні відгуки про такий різдвяний подарунок. Це ж – гарна ідея, щоби під час новорічно-різдвяних свят пасажири львівських трамваїв і тролейбусів слухали колядки! Такі позитивні експерименти додають добра, святкового настрою. Гадаю, це оцінять і львів’яни, і туристи. Останні — особливо: у них іще більше закладатиметься переконання, що Львів — це казка, а свята у Львові — окремий світ.
— Попереднього разу ви приїжджали до нас із концертами півроку тому, у червні. Тоді ваші гастролі у Канаді були частково благочинними: частину від зібраних коштів ви скерували у Фонд підтримки українського війська. А цього разу ваші виступи матимуть доброчинну складову?
Я. Н.: — Так, і цього разу частина коштів, зібраних за квитки на концерт «Наше Різдво» 10 січня у Торонто, буде перерахована на проект «Ангели-хоронителі України». Ці гроші корпорація «Міст» спрямує на підтримку реабілітаційного центру для вояків, поранених в Антитерористичній операції (АТО).
На жаль, ситуація в Україні — така, що армія ще довго потребуватиме допомоги, причому з усіх боків. Тому нам дуже приємно, що в Канаді зароджуються такі ініціативи, що українці Канади — такі активні та жертовні. Тутешня українська громада постійно допомагає Україні: хтось — коштами, хтось — кров здає, а хтось — своєю роботою. Повірте, українці в Україні усе це бачать і цінують. Від нас особисто за це — низький уклін.
А. К.: — Що ж до коштів, які буде зібрано на наших концертах, то це є наш маленький внесок у велику справу тих хлопців, котрі всіх нас вже так довго боронять на сході України від сусіда-аґресора. Ми — артисти, тож, якби і взяли в руки зброю, від нас було би небагато користі. А даючи концерти, хоч якось можемо підтримати країну в її боротьбі.

Нарешті «Слава Україні!» з однаковою силою звучить як на заході, так і сході країни
— Ви зараз активно виступаєте й у шпиталях, для військових…
Я. Н.: — Це — також наш обов’язок. Нехай на годину, але дамо змогу хлопцям, котрі пережили страшні події, забути про жахіття війни. Виступали у шпиталях Львова, Одеси та Харкова… Коли формуємо програму для таких виступів, намагаємося співати побільше позитивних, оптимістичних пісень. Сліз і смутку довкола й так вистачає.
Пригадую виступ в Одеському військовому шпиталі. Зібралися всі разом у актовій залі лікарні. Прийшли хлопці в халатах, піжамах, хто – на милицях, хто – на інвалідному візку, попід руку один одного поприводили. Персонал зібрався, волонтери. Ми виконали з десяток пісень. Потім начмед попросив зайти в палату до пораненого юнака. Куля влучила йому в хребет, і він поки що був лежачим. Виявилося, він учився у нас, у Львові, в Академії сухопутних військ, йому — всього 23 роки. Заспівали йому «Старенький трамвай». А він сказав одне: після видужання піде воювати. Ось де справжній патріотизм!
— 2014-го ви двічі здійснили концертні тури містами східної та південної України. Чим запам’яталися ці гастролі в непростий для українців час?
Я. Н.: — Перший наш концертний тур містами сходу та півдня відбувся у травні, другий — у жовтні. Про травневі концерти домовилися з організаторами 2013 року, коли в Україні ще й натяку не було на Майдан чи, тим більше, на війну. У травні 2014-го, коли поїхали на схід і південь, у нашому гастрольному графіку були крім інших міст Донецьк і Луганськ. Тоді тільки починалася АТО. Довелося скасувати концерт лише у Маріуполі, а на Донбасі таки виступили (на відміну від жовтневої фази туру).
Перед концертами у травні рідні відмовляли нас, але ми постановили їхати. Музикант — як лікар: має бути там, де його потребують, куди кличуть. Після цих концертів багато хто називав нас «героями». Але герої тут точно не ми, герої — усі ті, хто в Донецьку та Луганську, коли вже стояли блокпости, а по містах снували підозрілі озброєні люди, наважувалися прийти на наші концерти у вишиванках і з синьо-жовтими прапорами, а під час концертів голосно і гордо казати: «Слава Україні! Героям слава!».
Запитуєте, що найбільше запам’яталося? Є багато про що згадати, виступ у кожному місті запам’ятовувався чимось особливим. Але на загал скажу: нарешті українці стали одним народом, нарешті «Слава Україні!» з однаковою силою звучить як на заході, так і сході нашої країни.

В Україні почався новий відлік
— 2014 рік змінив усіх українців. А може, і весь світ…
А. К.: — Насамперед усі події останнього року у кожному з нас пробудили, і я — не виняток, ще більшу любов до своєї країни. На жаль, це стається через смерті… Але очищення України зараз все одно проходить. І багато-багато українців хоче допомогти цьому процесу — діями, думкою, молитвою… Бо усі почали краще розуміти, в якій країні живемо й що маємо робити для її кращого майбутнього.
Зараз, коли їздимо з «Піккардійською терцією» з концертами по всій країні, то бачимо, яка ж усе-таки наша країна велика та велична. Бачимо, яка велика любов є між людьми в нашій країні. А нас так довго вводили в оману, що цієї любові немає. Нам так настирливо нав’язували комплекс меншовартості й торочили, що ми — люди не того ґатунку…
І ось зараз в українців нарешті розплющуються очі. Так, на сході і півдні є багато російськомовних людей, але ми переконалися, що у них дуже сильна ідентифікація себе з Україною й усім українським. Вони є відкриті до всього українського. І якщо говорити про артистів, то зараз ми повинні заповнити ті штучні культурні порожнини, що формувалися роками. Зараз для цього — найкращий час. Бо нарешті зникає засилля чужої культури, яке було і в усіх мас-медіа, і на всіх концертних майданчиках.
Відбувається очищення країни від непотребу. Українці змінюються. І багато що залежатиме від представників культури: як зміниться свідомість українців, чи почнуть вони цінувати і любити своє, українське.
Я. Н.: В Україні почався новий відлік. Зараз багато що відбувається вперше. До багатьох речей ми ще не готові. Але дуже сподіваємося і віримо в те, що перемога буде за нами.
— Що ви побажаєте нашим читачам у новому році?
А. К.: — Бажаємо головного, що повинно бути у житті кожної людини, — здоров’я і любові. Нехай любов і добро керують вашим життя, а відтак — світом. Бо якщо так буде, на світі не буде зла й аґресії, і мир запанує на нашій землі.
Розмовляла Мирослава Близнюк

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...