Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Wednesday, Jul. 18, 2018

Петро Тима: «Українцям у РП завжди варто чекати запитань про Бандеру»

Автор:

|

Липень 21, 2016

|

Рубрика:

Петро Тима: «Українцям у РП завжди варто чекати запитань про Бандеру»

Петро Тима

Як писав «Міст», верхня палата парламенту Республіки Польща (РП) нещодавно ухвалила постанову щодо Волинської трагедії. Сенат закликав польський Сейм встановити 11 липня Національним днем пам’яті жертв «ґеноциду, вчиненого українськими націоналістами проти громадян Другої Речі Посполитої в 1939-1945 рр.». Свою думку про це виклав Петро Тима, голова Об’єднання українців у Польщі (ОУП).

Зміцнення популістських сил — загальноєвропейське явище
— Довгі роки питання визнання подій на Волині як ґеноциду в РП обговорювали, але не це визнавалося на державному рівні. Тепер маємо постанову Сенату…
— Усе відбувається дуже динамічно, тому наслідки складно зараз оцінювати. Чому це сталося? Як написав один із аналітиків польського правого порталу, через побоювання партії «Право і справедливість» (ПіС) щодо іміджу перед своїм електоратом. Ця тема постійно була у них на порядку денному, й люди хочуть певних дій. ПіС боїться, що, якщо нічого не зробить, то у них можуть з’явитися політичні конкуренти щодо цього.
— Далі має бути рішення Сейму. Можна спрогнозувати, яким воно буде?
— Ярослав Качинський, лідер ПіС, чітко окреслив схему цього — буде заява Сейму щодо геноциду і буде встановлено день жертв мучеництва «кресовян» (поляків зі східних воєводств), де буде згадка про жертв від рук німців, совєтів та українських націоналістів. Те, що на рівні парламенту ухвалюють документ, який в Україні та в українців всього світу може викликати дуже негативну реакцію, — велика проблема. Такі формулювання як «ґеноцид», встановлення на одному рівні жертви і дій двох тоталітарних потуг, які розпалили полум’я Другої світової війни, та польські жертви від рук УПА та ОУН — це далекий від прагнення реального діалогу спосіб говорити про історію. Він також іде в розріз із тим, що запропонували у своїх зверненнях польські й українські церковні ієрархи, колишні президенти та представники інтелігенції.
— Стосунки України та РП стали напруженими. Маємо навіть ситуацію, коли до Польщі не впустили український гурт Ot Vinta…
— Це — не перший випадок, коли було зірвано концерт українських виконавців. Нещодавно в Томашуві-Любельському скасували концерт гурту «Гайдамаки». Також у Любліні скасували концерт гурту «Тартак». У Томашуві так вирішила власниця клубу, котра побоялася погроз, а в Любліні це було рішення місцевого самоврядування. А от з Ot Vinta рішення щодо заборони в’їзду ухвалив Маріуш Блищак, міністр внутрішніх справ РП.
— Як оцінюєте заборону концерту власне на такому високому рівні?
— Це пов’язано, зокрема, з нагнітанням ситуації довкола роковин Волинської трагедії й емоцій довкола історичних питань. З іншого боку, це свідчить про зростання значення у польському суспільстві крайніх середовищ. Вони мають депутатів у парламенті, послідовно розбудовують структури в реґіонах. Тому влада не хоче ухвалювати рішення, які будуть розглядатися «вулицею» як надто прихильні до меншин. Зміцнення популістських антидемократичних сил — загальноєвропейське явище.

Гібридна війна вже досягла Польщі
— Чи можна пов’язувати крайні праві погляди зі зміною влади у РП?
— Очевидно, що так. Попередня коаліція мала ліберальніше спрямування та намагалася триматися помірковано. Та вже доволі довго у РП ведеться політика історичної пам’яті, яка ставить на перше місце етноцентризм — історію польської нації і дуже вибірково трактує історичне минуле: акцентується винятково на позитивах щодо польського народу. Тому з’являються політики, котрі мають радикальніший підхід до певних історичних питань, і вони його намагаються реалізувати. Політики попередніх урядів не ухвалили б рішення заборонити виступ українського музичного колективу через безпідставні звинувачення. Але треба говорити не лише про заборони концертів. Також існує процес нищення українських поховань і місць пам’яті. Фактично формується нова політика, далека від ліберальної моделі державної політики, у ній місце для національних меншин — маргінальне. На рівні етнографічному — кухня та народні строї, натомість акценти на своє бачення подій із минулого, називання інших героїв не толерується.
— А як це все відчувається на побутовому рівні?
— Люди, котрі є автохтонними українцями, народилися на території Польщі й є громадянами країни, постійно мусять вступати в дискусії на тему Волині. Пересічний поляк нічого не знає про героїв української літератури чи музики, але знає, що був Степан Бандера. Негатив ще з комуністичних часів переходить на сучасне польське суспільство. Тому українці в РП мають бути постійно готові, що їх питатимуть про Бандеру, ОУН чи УПА, примушуватимуть висловлюватися стосовно злочинів минулого. Українцеві у Польщі просто треба мати знання, аргументи та відвагу відстоювати інші погляди, не боятися.
— Чи часто вам доводиться з таким стикатися?
— Я щодня з таким темами зіштовхуюся. Дискусії в основному з’являються тому, що температуру нагнітають політики та медіа, вона опісля переноситься на усі рівні.
— Ви згадали про руйнування українських могил, поховань і пам’ятників. Чи це масові випадки?
— Починаючи з 2015 року маємо сплеск таких випадків, які є провокацією, пов’язаною з війною в Україні. Знищують пам’ятник, це фіксують на відео, й потім інформація з’являється на одному зі сайтів сепаратистів. Так вибудовується переконання, що нібито польське суспільство — проти політики уряду, який підтримує Україну, і також воює з «українським фашизмом». Попри те, що факти вказують на дії на території РП прихильників Росії, реакції офіційних установ немає жодної. Ми постійно скеровуємо справи в прокуратуру і міліцію, але жодна така справа не була розкрита. При цьому частину встановлення знищених могил свого часумо плачувала й затверджувала Польська держава. Ми трактуємо це як вияв гібридної війни на території РП.

Чому мовчить влада?
— Наскільки активно в РП реагують на напади на українців?
— Нападників заарештували, але не було на це жодної реакції офіційних осіб. Наприклад, коли на будинку польської організації у Лондоні з’явились антипольські написи, прем’єр-міністр Великої Британії такі дії засудив. А коли 26 червня у Перемишлі відбулась атака на релігійну ходу, жоден представник адміністрації не взяв слова і не засудив злочину. Є реакція з боку римо-католицького костелу, є голоси приватних осіб, але позиції держави немає.
— Наскільки потужними є голоси друзів України?
— Є звернення колишніх президентів і є заява римо-католицького єпископату. Але у політичних партіях домінують інші голоси. ПіС щодо співпраці з Україною як державою є водночас і абсолютно прагматичною — економіка, армія, геополітика, так і популістською щодо історичних подій. Інколи створюється враження, що це — дві різні партії.
— У яких містах найпомітніші українсько-польські конфлікти?
— У Перемишлі. Про це свідчить напад на ходу та скасування цьогорічного свята Івана Купала. Можна також згадати Люблін, де з’явилась ініціатива з ліквідації скверу імені Тараса Шевченка. Також у Холмі, місці народження Михайла Грушевського, дуже ворожа атмосфера до українського. В інших містах Польщі були випадки побиття українців за національною ознакою, зокрема під Варшавою.
— Наскільки активною є рука Москви у цих всіх протистояннях?
— Рука Москви відчувається у підтримці проросійських середовищ, у стилі дискусії на історичні теми: мовляв, українські націоналісти — «фашисти». Вони не згадують, що у 1937-1938 рр. Сталін наказав убити 110 тис. поляків, громадян своєї країни, а це був ґеноцид, який провела держава. Також не згадується, що прихід 17 вересня 1939-го на терени Польщі означав сотні тисяч жертв серед поляків, українців та євреїв. Історія стала основним джерелом у пропагандистській війні проти України. Хоча риторика дещо послабилося в часи Майдану, бо симпатія польського суспільства до тих подій, особливо, враховуючи, що це був час після загибелі 2010 року польських еліт у Смоленську, була дуже високою.
— Росія намагається завадити утворенню балтійсько-чорноморського союзу між Україною, РП і Литвою. Наскільки реальною є така перспектива?
— Не бачу можливості, щоб цей союз колись відбувся. І тут не треба росіян. Зараз історичне минуле, відсутність механізмів діалогу на усіх рівнях суспільств — це серйозний виклик, який може зруйнувати будь-який спільний економічний чи мілітарний проект.
Розмовляла Мирослава Іваник, «Львівська газета»

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...