Новини для українців всього свту

Monday, Jun. 24, 2019

Петро Недзельський: «Ми з Кучмою — брати по нещастю»

Автор:

|

Листопад 24, 2011

|

Рубрика:

Петро Недзельський:  «Ми з Кучмою — брати по нещастю»

Колишнього полковника військової розвідки Петра Недзельського було звільнено з Міністерства оборони (МО) 2002 року за статтею «Службова невідповідність». Нині він — співголова політичної партії втікача Миколи Мельниченка. Про те, якими були українські спецслужби в той час і які методи використовували в роботі, — розмова з розвідником.

Узяли оберемок автоматів — отримали за це алмази

— Петре Денисовичу, розкажіть детальніше, за що вас звільнили з військової розвідки?

— Згадаймо 2002 рік. В Інтернеті гуляють записи Миколи Мельниченка, проходять акції «Україна без Кучми», сам тогочасний президент — непопулярний. І тут розростається «кольчужний» скандал. Тобто американці, аналізуючи плівки майора Мельниченка, звернули увагу на чіткий епізод — розмову Леоніда Кучми й Валерія Малєва (уже покійного), голови «Укрспецекспорту». Там пан Малєв пропонує президенту Кучмі продати Саддамові Гусейну до Іраку «Кольчуги». Леоніда Даниловича в цьому записі хвилює тільки те, яким чином поставити ці системи й щоби посередник не базікав зайвого. Американці були обурені, оскільки «кольчужки», станції пасивного виявлення повітряних цілей, ловили навіть їхні літаки-невидимки «Стеллс». А в них у Югославії збили два літаки-невидимки, і ніхто не міг зрозуміти — як. Тут з’явилися записи, американці зрозуміли, що «кольчужки» гуляють по всьому світу. І сказали, що хочуть перевірити, скільки їх є в Україні. Мало бути 17. Тоді пані Тимошенко, перебуваючи в опозиції, каже, що президент Кучма має намір увезти з Білорусі три «Кольчуги», аби ввести в оману США. А газети зняли мене на одній фотографії з Григорієм Омельченком і Юлією Тимошенко на якомусь із заходів. Хоча я її «наживо», напевно, секунд із 15 бачив. Мене викликає генерал-полковник, керівник Головного управління розвідки (ГУР) МО, і питає: «Це ти передав Тимошенко інформацію про ввезення «Кольчуг» із Білорусі?» Я кажу: «Ні». Він — мені: «А чому ти — на одному знімку з Тимошенко?» — «Але ж вона — народний депутат, а не бомж!» Він каже: «От якби ти з Кучмою сфотографувався, тоді питань не було б». А я йому: «Я б із Кучмою сфотографувався, якщо би його в арештантську робу одягли». У відповідь чую: «Я записав вас на диктофон, ви відповісте за свої слова». То було в жовтні, а вже в грудні міністр оборони Шкідченко через те, що я образив Президента, звільнив мене за статтею «Службова невідповідність». Леоніда Кучму «писав» майор, а мене — аж генерал! Ми з ним — брати по нещастю.

— Потім казали, що цей скандал із «Кольчугами» виштовхнув Україна з ринку озброєнь…

— Про що ви говорите? Як така незаконна й тіньова операція могла вплинути на нашу присутність на ринку? Україна була третьою після США й Російської Федерації (РФ) країною за обсягами продажу зброї. Причому цей ринок ніким і ніяк не контролювався. Якщо в народу забрали завод і звільнили людей, то вони хоч могли вийти під Кабінет Міністрів, покричати. А продаж зброї — темний бізнес високопоставлених осіб. У нас підрахунок зброї вівся у вагоноодиницях. Знаєте, що таке вагоноодиниці? Це — коли відкрили вагон, узяли оберемок автоматів, а вагоноодиниця залишилася. І ось вони взяли автомати, запхали в літак, продали в Африку, отримали за це алмази й золото — і ніхто того не контролює.

Я вам розповів, за що Леонід Кучма мене звільнив. Але я розкажу вам про ще одну ситуацію, коли через зброю мене «пресувало» вже оточення Юлії Тимошенко. Керівник ГУР МО й начальник Служби безпеки України (СБУ), коли я ще був на посаді, тиснули на мене, аби я «пробив» 3 млн USD для однієї компанії. «Пробив» — це знайшов кредити в західних банках. Ця компанія, своєю чергою, давала замовлення для авіакомпанії, зареєстрованої в Києві. Пізніше я довідався, що засновниками фірми, для якої я мав знайти гроші, значилися прямі родичі керівництва силових відомств. У мене й документи є. Мені пояснили так: ти допомагаєш, а з прибутку будуємо житло військовикам. Я ж був відомий на Заході. 1989-го, ще перебуваючи в лавах Радянської армії, я вступив в Українську Гельсінську спілку. 1990 року створив у Харкові Спілку офіцерів України, яка рішуче обстоювала державну незалежність. Діаспора мене поважала. Загалом, мене просили допомогти грошима, знайти контракти. І я допоміг. А потім у Болгарії, під час спроби доставки незаконного вантажу до Еритреї, був затриманий літак цієї київської авіакомпанії — і вже простежувався прямий зв’язок. Я написав статтю, у якій довів причетність військового керівництва до цієї авантюри й оприлюднив факти незаконних поставок зброї до країн Африки. Мені «впаяли» два роки позбавлення волі умовно за розкриття державної таємниці. У 2004 й

2005 рр., коли перемогла «помаранчева» влада, суди наді мною тривали.

— І тому ви зачаїли образу на Юлію Тимо­шенко?

— Можливо, і є образа. Я ж був одним із командирів Помаранчевої революції. З іншими офіцерами стояв на Петрівці, де «Барс» був розташований. Прийшла народна влада — чекаю, що мене реабілітують. Віктор Ющенко цього не робить. Я був помічником Левка Лук’яненка та його заступником в Українській республіканській партії. Запитую в нього, він мовчить. «Батьківщина» викликає мене: мовляв, я сім років тому збирав компромат на Юлію Тимо­шенко…

— А ви збирали?

— Мені до рук потрапила інформація на Павла Лазаренка. Був такий собі Абдулла К., який постійно живе в Німеччині. До слова, він постачав в Україну перші «мерседеси» для Адміністрації президента Кучми ще за Дмитра Табачника. Він був дуже ображений на пана Лазаренка, казав, що той «кинув» його на

7 млн USD. Ну, я й переконав його привезти документи щодо Лазаренка. І то була моя велика удача. Він привіз. Я приніс цю інформацію керівництву силового відомства. А це — 1998 рік, Павло Лазаренко ще в силі, мені кажуть: «Навіщо ви це накопали, ви відповідальні за наші життя, ви знаєте, на кого руку здійняли?» Зате цю інформацію бере заступник Генерального прокурора й каже: «Це — Боже провидіння, що ви звернулися до мене». Вона виступила всюди з нашою інформацією. Лазаренка посадили. А через сім років мені все це пригадало оточення пані Тимошенко. Пояснюю: я — мисливський пес, який приніс дичину, це вже — ваша справа, як використовувати інформацію. Але судимості з мене не зняли, в армії мене так і не поновили. Я пішов із Миколою Мельниченком робити свою партію.

«Якби не Микола…»

— Чи ви, як розвідник, вірите, що Микола Мельниченко сам записав Леоніда Кучму?

— Так, я вірю, що Микола писав сам. Я — математик, але вже в українській армії вивчав психологію й створив соціально-психологічне управління. У Парижі почув якось на симпозіумі, що наше століття — це століття психіатрії. У Миколи в той період було важке сімейне становище: дитина — хвора, житла немає. А він — холерик. І цей його вчинок — «відсебеньки». Зараз хочуть закон змінити, що докази, здобуті записом, не мають сили. Але, із точки зору людських прав і справедливості, це — дурість. Є об’єктивна реальність. Є злочини. І Микола це зафіксував. Він діяв у межах крайньої необхідності. І те, що Микола писав сам, я переконаний. Хочу позов подавати на ICTV за фільм «Зрада». Загальний сенс — такий, що Микола був пішаком, а за ним стояв Євген Марчук. Якби не Микола, вас би, журналістів, зараз у ліс цілими редакціями вивозили.

— Пан Марчук завжди відмовчувався з приводу плівок…

— Він — специфічна людина. Розумний, але дуже обережний. Абвером (військовою розвідкою Гітлера) командував адмірал Канаріс. І ще 1938 року офіцери Абверу хотіли Гітлера прибрати. Вони розуміли, що він — ідіот, який тягне країну в прірву. Вони не зуміли цього зробити. І коли 1945 року СС поклала Гітлеру на стіл план його усунення, він повісив Канаріса й убив 500 членів аристократичних сімей.

— Ну, якщо Абверу не вдалося усунути Гітлера, що вже казати про нашу розвідку. Кого вони могли усунути?

— Я казав Миколі, що йому треба було Кучму пристрелити.

— Нинішня влада вас влаштовує?

— Не будьмо упере­дженими. У мене є надія, що Віктор Янукович — настільки амбітний, що він буде патріотом. Він — сильний і вольовий. Він порушив справу проти Леоніда Кучми.

— Тому Микола Мельниченко ховається по закордонах?

— Усе одно, «донецькі», вони — чоловіки. Сказали — зробили. А ці «помаранчеві» — не мужики, хитрі й підлі.

— А де зараз розглядається ваша справа?

— У Печерському суді.

— Як цікаво. І давно вона там?

— Із цього року. Я подав до суду на своє колишнє начальство за те, що воно приховало, що при розгляді моєї справи начебто про розголошення державної таємниці був конфлікт інтересів. Мій колишній начальник виступав експертом, хоча його син — зацікавлена особа в цій справі. Він також приховав, що його син і дружини його найближчих колеґ — засновники компанії, яка давала замовлення на поставки зброї. І виступив експертом. Але тепер мені допомагає один народний депутат.

— Хто саме з депутатів вам допомагає?

— Володимир Олійник, член Партії реґіонів.

— А чи вам не здається, що вас знову просто використовують? Напевно, вам би ніхто не допоміг, якби не йшлося про оточення пані Тимошенко…

— Мене всі використовували. Спочатку я «тягав із вогню каштани» для своїх начальників, не знаючи, що вони повлаштовували туди своїх дітей і дружин, тому що вірив, що зможу будувати житло військовим, які повертаються в незалежну Україну. Потім мене використовували «помаранчеві». Чи за них я в лісі не мерз, на підлозі в Будинку офіцерів два тижні не спав? А тепер я хочу відновити справедливість.

— Зброєю торгували всі. Президент Кучма торгував, у часи президентства Ющенко на судні «Фаїна» виявили 33 танки й купу всілякої іншої зброї. А «донецькі», як ви вважаєте, не торгують? «Укрспецекспорт» — прозорий, як джерельна вода?

— Це вже вам, журналістам, варто поцікавитися.

Записала Лана Самохвалова

 

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...