Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, Nov. 19, 2018

Павло Садоха: «Це моя історія, історія моєї родини, моєї крани, й я не здамся»

Автор:

|

Вересень 13, 2018

|

Рубрика:

Павло Садоха: «Це моя історія, історія моєї родини, моєї крани, й я не здамся»

На залитій сонцем лісабонській вулиці майоріє величезний синьо-жовтий стяг — українці проводять чергову акцію проти аґресії Російської Федерації (РФ). Про те, чим зараз живе українська громада, як протистоїть проявам «руского міра», до чого прагнуть українці в Португалії та чому з 2010 року все менше португальських діаспорян планують повертатися до України, розповів Павло Садоха, голова Спілки українців у Португалії.

Слов’янські об’єднання намагалися розмивати ідентичність українців
— В який момент постало питання про об’єднання українців у Португалії та якими були перші кроки до цього?
— Українці, котрі опинялися за межами України, завжди об’єднувалися. Знаємо приклади потужних діаспор у Бразилії, США, Канаді, європейських країнах. Українці мають здатність допомагати один одному. Якщо порівнювати з іншими націями, то ми в цьому питанні на дуже високому рівні. Традиційно на першому етапі українців діаспори об’єднує церква. Так було і в Лісабоні. 2001 року приїхали перші місіонери: один із Бразилії, другий, його учень — із України. Завдяки знанню мови їм легко вдалося домовитися з місцевою владою про надання нам церкви, швидко зібрати громаду. Громадські організації виникли трохи пізніше. Здебільшого вони створювалися представниками лівих політичних сил, які відносили себе до «слов’янських», називали себе типовими радянськими назвами «Мир», «Дружба». Вони надавали соціальну допомогу, але при цьому мали дуже шкідливий вплив, оскільки розмивали українську ідентичність, наголошували, що «ми всі — радянські люди», так і подавали португальському суспільству. Діють вони і зараз.
— Можете подати приклади такої діяльності?
— Наприклад, очільниця однієї з таких організацій під час спілкування з журналістами на запитання про те, скількох людей вона представляє, відповіла — 50 тис. російськомовних. Насправді ж, російська діаспора тут невелика. За нашими даними, станом на минулий рік у Португалії проживає 36 тис. українців і лише 3 тис. росіян. І очевидно, що українці, хто жив за часів СРСР, володіють російською мовою (звідки й число 50 тис.), але проросійські об’єднання не можуть їх представляти, як би не намагалися маніпулювати. Існують також організації, які позиціонують себе як представники української громади, але при цьому мають тісні зв’язки з «русскім міром». Варто лише згадати акцію «Безсмертний полк» і провокації зі забороненою в Україні символікою.

Любити свою мову по-португальськи
— А загалом яке ставлення до українців у португальському суспільстві?
— Дуже позитивне. Наприклад, на Різдво 2002 року до нашої церкви приїхав Жоржі Сампайю, тодішній президент Португалії. Виступив перед громадою, запевнив, що можемо почуватися в безпеці, що держава нас шанує. Для народжених у СРСР, де була тотальна зневага до особистості, до людини, це був інший світ. Зараз багато українців працює за фахом, підтвердивши диплом, дехто отримав нову освіту в Португалії. Іноді жартують, що за ці роки ми змогли досягти більшого, ніж дехто з португальців за все життя. Коли торік до Португалії приїздив із візитом Петро Порошенко, Марселу Ребелу де Соза, теперішній португальський президент, наголосив, що українці в Португалії — приклад того, як можна інтегруватися, змінити своє життя та бути корисними і собі, і країні.
— А коли з’явилися перші школи й яким є стан справ з освітою українською мовою зараз?
— 2005 року. Школа — основа для збереження української ідентичності за кордоном. До 2010-го майже всі українці розглядали своє перебування в Португалії, як тимчасове. Плани повернутися, відповідно, тягнули за собою потребу для дітей отримати українську освіту, аби мати можливість продовжувати її в Україні. Тоді в Україні на базі Міністерства освіти та науки започаткували міжнародну українську школу. Співпраця з нею також стала поштовхом до відкриття нових суботніх і недільних шкіл не лише в Португалії, а й по всьому світу. Хоча якийсь час мали проблему, бо цей проект співпрацював із так званими слов’янськими школами, які поширювали ідеї «руского міра». З часом це вдалося побороти. Тепер у Португалії діє майже 20 українських шкіл. Нещодавно разом із український посольством та Українською греко-католицькою церквою у Португалії, за участі науковців із Львівського університету ім. Івана Франка та Міжнародним інститутом освіти, культури та зв’язків із діаспорою «Львівської політехніки» провели наукову конференцію на тему «Нова модель української суботньої школи за кордоном».

Російська громада не організувала жодного заходу з власної ініціативи
— Ви згадали про «Безсмертний полк». Участь у заходах учасниці «Євробачення» від РФ Юлії Самойлової отримала широкий резонанс та критику. Що скажете про це?
— Це вже була третя за рахунком акція. Ми не знали, чи будуть прапори терористичних «республік», пішли на акцію, аби переконатися, що незаконну символіку не використовують. Нашою метою була фіксація того, що відбувається, аби в разі порушень проводити подальшу роботу, висловлювати протести, робити заяви тощо. Ми одразу домовилися, що на провокації відповідати не будемо. Це було непросто, адже з боку учасників акції на нашу адресу була проявлена неабияка аґресія. Спочатку нас намагалися відтіснити, потім вигнати силою, одному з активістів обіцяли випалити на чолі тризуб. Незаконну символіку використовували, з приводу чого ми пізніше зверталися до очільника муніципалітету Лісабона й організаторів «Євробачення». На такі акції, як «Безсмертний полк», і на пропаґанду у світі виділяють шалені кошти, тому вони й були такими активними. Якщо забрати цю складову, то за 17 років мого перебування в Португалії російська громада з власної ініціативи не організувала жодного заходу.
— Яких ще вживали заходів після проведення цієї акції?
— Після скандалу з «Безсмертним полком» на наше запрошення до Португалії приїздив Евген Чолій, президент Світового конґресу українців (СКУ). За підтримки посольства організовували кілька важливих зустрічей із головами парламентських фракцій португальського парламенту, Вищим комісаром з питань міґрації та представниками посольства США. Метою цих заходів було донесення інформації про російську аґресивну пропаганду, однією з форм якої є акція «Безсмертний полк», а також інші приклади ведення РФ гібридної війни. Ми отримали розуміння і підтримку від португальської сторони щодо протидії кремлівській аґресії. Від СКУ написали лист до Вищого комісаріату з питань міґрації при португальському міністерстві соціальної політики з вимогою засудити акцію і припинити фінансову підтримку тим громадським організаціям у Португалії, які пов’язані з такими організаціями як «Русский мир» і «Россотрудничество».

Українці в боротьбі за звільнення Олега Сенцова
— Португалія визнала Голодомор ґеноцидом українського народу. Розкажіть, будь ласка, яка робота цьому передувала?
— Першу акцію по Голодомору ми провели ще 2006 року, це була мирна хода вулицями Лісабона. Потім звернулися до парламенту з петицією про визнання Голодомору ґеноцидом українського народу. Була пророблена колосальна інформаційна робота, аби донести інформацію, роз’яснити події того часу.
Спочатку визнання Голодомору ґеноцидом відбулося на рівні муніципальних рад. 2010-го в парламенті розглядали, чи ставити на голосування питання про визнання, але тоді цього не сталося, бо вирішили, що мають недостатньо інформації про Голодомор. Після цього було проведене дуже широке інформування, але все одно ухвалення минулого року португальським парламентом рішення про визнання Голодомору ґеноцидом українського народу, — це диво.
— На чому зараз зосереджуєте свої зусилля?
— Упродовж літа ми провели кілька акцій у різних містах щодо звільнення Олега Сенцова. Зокрема, перед російським посольством, офісом FIFA у Португалії та президентським палацом. Президенту Португалії, перед візитом до Москви у червні, передали листа з проханням порушити питання звільнення Сенцова (за Крим і Донбас також згадали). Нещодавно відправили листа до FIFA щодо інциденту, який стався зі спортивним клубом «Брага» напередодні зустрічі з луганською «Зорею». Не може бути такого вибіркового правосуддя, що хорватів покарали за неполітичні висловлювання щодо України, а тут гравець заперечує, що Крим належить Україні, і це дозволяється. Також ми передали листа до польського посольства щодо припинення переслідування українських активістів у Польщі. Останнє із зробленого — відправили листа до понад сотні асоціацій кіно в Португалії з проханням спільного звернення щодо звільнення Сенцова.
— Чи відчуваєте тиск на себе як на українського громадського активіста?
— Ми всі зараз воюємо на різних «фронтах». Я отримую десятки погроз у соціальних мережах. Можу сказати, що це природно. Але ті речі мене абсолютно не зачіпають. Якщо є активна дія, то вона супроводжується протидією. Маємо багато однодумців по всьому світу, координуємося щодо проведення великих акцій. Я сам зі Львова, в моїй родині були активісти, котрі захищали інтереси України ще в радянські часи. Моя бабця пережила Голодомор. Це моя історія, історія моєї родини, моєї крани, й я не здамся.
Розмовляла Ольга Будник, Укрінформ

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...